Дізнатися про те, на чию користь була нічия в Києві, ми зможемо не раніше, ніж за рік. Можливо, восени 2005-го ми рахуватимемо курчат, черговий раз нарікаючи на необов’язкові втрати на шляху до фінального турніру Кубка світу. А поки що згадаємо ще раз гру із чемпіонами Європи на Олімпійському стадіоні в Києві.
НІЧИЯ — ШЛЯХ ДО НЕВДАЧІ
Злі язики стверджують, що окремі учасники нашого національного чемпіонату з футболу заздалегідь домовляються «обмінятися» перемогами в домашніх матчах, аби мати гарантовані три очки. З турнірного погляду це вигідніше, ніж двічі зіграти внічию й «заробити» лише по два пункти. У відбірковому турнірі Кубка світу про змову, звісно, не йдеться, однак нічия у Києві значно знизила шанси збірної України на обіцяне тренером Блохіним перше місце в групі. І нехай не вводить в оману провідне становище нашої збірної в групі «В». Справжні випробування в національної команди України ще попереду. І саме готовність до них показала гра із греками.
«БИТИСЯ» НАВЧИЛИСЯ. ГРАТИ БУДЕМО?
Перед київським двобоєм із греками тренер нашої збірної Блохін урочисто пообіцяв, що команда буде «битися» на полі до останньої хвилини гри. Слід сказати, що з цим компонентом гри у футбол у нашої збірної, за окремими й усім відомими винятками, все гаразд. Гравці, запрошені до національної команди, дійсно бігають по полю з останніх сил, не шкодуючи у двобоях ні себе, ні суперника. Коли ж справа доходить до виконання технічних прийомів, настроєні на «битву» футболісти починають помилятися. Ще до гри було добре відомо, що греки, нехай і увінчані титулом чемпіонів Європи, — це далеко не бразильці. Таку команду можна та треба обігрувати. І в наших хлопців це час від часу виходило. Однак у вирішальний момент українці ніби дивувалися: невже це я втік від захисників самих чемпіонів Європи та можу забити гол? На подив йшли дорогоцінні долі секунди, й момент втрачався. Так було з Воробеєм, який у звичному для себе стилі «запоров» створений для нього партнерами момент для точного удару, те ж саме сталося із Гусєвим, який цей момент створив сам собі, обігравши трьох захисників, те ж саме скоїв Воронін, не поціливши в порожній кут воріт із п’ятнадцяти метрів. Роль та ігрове завдання Шевченка, схоже, залишились особистою таємницею футболіста та тренера. Блохін на прес-конференції після гри так і не наважився оцінити дії капітана збірної.
СТАНДАРТНІ ГОЛИ — СТАНДАРТНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Перший гол у нервовому двобої українців із греками став наслідком помилки голкіпера гостей Нікополідіса. Досвідчений воротар був уведений в оману маневрами українських форвардів і побачив м’яча, що тихенько летів у напрямку воріт після штрафного удару, лише в останній момент. Знаряддя гри зрадницьки проскочило проміж ніг стража воріт збірної Греції й затріпотіло в сітці — 1:0. Навряд чи варто згадувати схожу помилку російського воротаря п’ять років тому після удару зі штрафного того самого Шевченка. Те, що нелогічний м’яч опинився у воротах рівно через п’ять років, доводить не стільки містичність події, скільки її випадковість. Пощастило — й добре. Треба грати далі.
Якраз із цим у збірної України виникли проблеми. Навряд чи Блохін закликав хлопців відійти до воріт і відбивати м’яча навмання, постійно помиляючись. Така поведінка закладена в наших футболістів ледь не на рівні інстинкту: забив гол — відбивайся й утримуй результат! Саме ці слова чує український хлопчик від тренера дитячої школи. З роками зміст слів не змінюється. Хіба що вони стають грубішими та прикрашаються додатковою лексикою. Тому через роки, ставши гравцями провідних клубів, українські футболісти чують у собі цей голос і тиснуться до власних воріт.
Англійські тренери вчать навпаки: забивши гол, слід атакувати далі, «добиваючи» розгубленого після невдачі суперника... Забити у ворота розчарованих греків ще один-два м’ячі не здавалося неможливим. Швидкі маневри Гусєва та Воробея, силовий дриблінг Вороніна на фоні загрозливого виразу обличчя Шевченка кілька разів «розривали» захист збірної Греції. Чому не забили? Тому що за спинами названих футболістів більше нікого не було. Решта команди практично не переходила на чужу половину поля. А якщо й переходила, то лише для того, щоб помилитись і чимдуж бігти назад. Така «стратегія» не могла не створити загроз вже для наших воріт. Спочатку було два небезпечні удари з близької відстані, один iз яких відбив Шовковський, а другий пройшов повз ворота. А потім був штрафний з майже 30-ти метрів, який наші захисники й воротар відверто «прогавили». Звісно, Цартас пробив краще, ніж Шевченко, але без помилки воротаря і тут не обійшлося.
У підсумку — нічия 1:1. Так само внічию ми грали вдома із попередніми чемпіонами Європи та світу німцями й французами, поступаючись їм же за підсумками всього турніру. Дуже важко обігнати чемпіонів, не перемагаючи їх удома.
Якщо нічию із Грецією при певному бажанні зберегти авторитет можна назвати успіхом, то нічия із Грузією загрожує перетворити подальший турнірний шлях збірної України із боротьби за першість на просто низку міжнародних матчів із розпливчатою метою. Гра із Грузією вже завтра.