Як повідомила журналістам міністр у справах сім’ї, дітей і молоді Валентина Довженко, така прогнозна цифра міститься в Концепції демографічного розвитку України на 2005—2015 роки, затвердженій нещодавно Кабінетом Міністрів України. При цьому вона відзначила, що таке зниження чисельності населення за 10 років очікується з урахуванням великої кількості людей похилого віку. Сьогодні, за її даними, в Україні проживають 47,047 мільйона осіб. Як наголосила Валентина Довженко, Концепцію демографічного розвитку України на 2005— 2015 роки реалізовуватимуть за 2 етапи — з 2005 по 2010 й із 2010 по 2015 роки. За її словами, в документі розписані заходи з підтримки молодих сімей, покращання здоров’я населення й інше. Валентина Довженко нагадала, що в 2005 році на держпідтримку молодих сімей заплановано виділити понад 2 мільярди гривень, тоді як минулого року на ці цілі з бюджету виділили 1,7 мільярда гривень, у 2000 році — 390 мільйонів гривень. «Через підтримку сімей ми намагатимемося збільшити сумарний показник народжуваності в Україні», — сказала вона.
Крім того, уряд працюватиме над зниженням коефіцієнта смертності та збільшенням середньоочікуваної тривалості життя. Зокрема, зі слів Валентини Довженко, на першому етапі реалізації програми очікується збільшення середньоочікуваної тривалості життя до 76 років для жінок і до 67 років для чоловіків.
Будь-який спад населення — вочевидь негативний факт, коментує ці дані директор Інституту демографії та рівня життя Сергій Пирожков. Навіть попри те, що такі тенденції характерні і для багатьох західноєвропейських країн. Інша річ, що підоснова різна... Наприклад, як уже зазначав «День», європейські жінки, попри позитивну (внаслідок інших соціально-економічних умов) відповідь на запитання: «народжувати чи не народжувати», роблять акцент усе ж таки на кар’єрі — в списку життєвих пріоритетів дитина займає аж ніяк не лідируючі позиції. Протягом останніх років так мислити почали й багато наших співвітчизниць. Хоча однією з основних причин того, що далеко не в кожній українській сім’ї — дві дитини (як вважають експерти, саме таким співвідношенням можна подолати негативний приріст населення в країні), є та сама соціально-економічна. Біологічну потребу продовжити рід можна задовольнити і народивши одне-єдине чадо, згадувала колись експерт Елла Лібанова на парламентських слуханнях, присвячених демографічній тематиці. А ось перебороти дуже живучу думку про те, що мати зайвий рот у сім’ї накладно — це вже справа державної ваги. Про це говорить і Сергій Пирожков. Демографічна «формула», з його слів, проста. Варто одразу обмовитися: з іншого боку — вона складна у виконанні. Адже в такому випадку уряду слід подумати про виділення коштів, скажімо, на п ропаганду та подальше дозрівання в суспільстві думки про те, що, наприклад, завести двох дітей — місія, безсумнівно, почесна. А отже — треба вкотре поміркувати, як покращити матеріальне становище цієї середньостатистичної сім’ї. По- друге, набагато активніше впроваджувати політику здорового способу життя. До речі, рік тому французькі вчені представляли в Україні своє дослідження, яке мало проаналізувати смертність українців і її причини в ХХ столітті. Один із постулатів, що стосується нинішніх днів, — у нас «відсутня грамотна політика та стратегія в сфері охорони здоров’я». Проте вітчизняні медики з цим не погоджуються і стверджують, що називати однією з причин демкризи якість надаваної медичної допомоги не зовсім правильно. За міжнародними стандартами вона лише на 30% впливає на кількість довгожителів у тій чи іншій країні. Проблема — і в цьому позиція лікарів збігається з вищенаведеною думкою демографічних експертів — полягає в тому, що українці не вважають здоровий спосіб життя модним. Наприклад, умовно здоровими сьогодні можна назвати лише 60% населення.
А до завдань, що стоять перед урядом, варто також додати стимулювання зворотних процесів зовнішньої трудової міграції (що, зрозуміло, насамперед свідчить про необхідність створення додаткових робочих місць в Україні) та регулювання внутрішніх трудових потоків — так званої маятникової міграції. Останнє свідчить про одне: про збереження економічної диспропорції розвитку між регіонами країни...
За даними Інституту демографії та рівня життя, різниця між населенням, яке в’їхало до країни, і населенням, яке виїхало з неї, становить 24 тисячі. Проте вийти до 2015 року на щорічний приріст у 47 тисяч чоловік — реально, вважає С. Пирожков. Про рецепти було сказано вище. «Ми ще не все втратили», — одноголосно стверджують демографічні експерти та ставлять акцент на те, що державі слід «виробити чітку програму дій». Щоправда, ті всілякі резолюції, які щороку приймають законотворці та які спрямовані на покращання демографічної ситуації, здебільшого декларативні, вважає завідувач відділу соціально-економічної та демографічної безпеки Національного інституту міжнародної безпеки Олександр Хомра. «У нас, на жаль, і громадські організації, що порушують цю проблему, існують не в такій масовій кількості, як у тій самій Росії», — каже він. Там, із його слів, громадські діячі запропонували «думцям» ввести в країні, так би мовити, «надзвичайну демографічну ситуацію» і розглядати всі законопроекти, які вони приймають, насамперед з погляду на те, як вони позначатимуться на демографії в Росії.
Правдою є поки що й те, що до думки таких організацій не прислухаються. І вирішують дану проблему, як і в багатьох країнах Європи, за рахунок мігрантів. У цьому руслі українські демографи знову-таки ризикують робити тонкі натяки уряду. Треба не лише переконати українських жінок народжувати, вжити заходів із зниження смертності чоловіків тощо, а й, наприклад, подумати над програмою повернення етнічних українців, як-то кажуть, додому. З огляду на теоретичні матеріальні витрати на всі ці заходи — це звучить гірко та смішно. Щоправда, на тлі цифр, узятих із доповіді української Уповноваженої з питань прав людини («реально можна говорити про те, що не менше 5 млн. українців щорічно, залежно від сезону, перебувають за межами України на заробітках) і торішніми даними МОЗ (близько 300 тисяч українських жінок зробили аборт) звучить, швидше, гірко. Що стосується імміграції. Ризикуючи викликати обурення космополітів, експерти проте кажуть про стимулювання повернення до країни саме «своїх». «Плавильний тигель не спрацьовує»,— зазначає один із фахівців. Маючи на увазі те, що багато країн нині переживають соціальну напруженість через, так би мовити, ментальну неоднорідність прибулих туди мігрантів.
