Зараз, коли виповнюється 10 років від дня першого звернення Президента Л. Кучми до парламенту «Шляхом радикальних ринкових реформ», вважаємо за доцільним розглянути основні тези цього послання, проаналізувати, що було вірним, що помилковим, що зроблено, а що так і залишилося нереалізованим.
Можна стверджувати, що до 1994 р. української економічної системи як такої не існувало — була певна незамкнена частина Південно-Західного економічного регiону СРСР, явно орієнтована на важку промисловість і мілітаристські потреби імперії.
Реформи в Україні не були зумовлені внутрішніми потребами економіки та суспільної організації, а відбулися у відповідь на кардинальні зміни ситуації у світі, причому основною домінантою цих змін був розпад СРСР і проголошення держави Україна.
Реформи аналізованого періоду фактично були вимушеним кроком. До 1994 р. стало зрозумiлим, що новостворена країна, щоб вижити, мусить припинити експерименти із покращання соціалізму та інтегруватися до світової економіки класичним шляхом запровадження приватної власності. Треба було переходити до ринку. Молодий та енергійний прем’єр Леонід Кучма запитував депутатів: яке ж суспільство йому доручають будувати? Тоді це викликало насмішки, зараз ні — можна стверджувати, що економічну (капіталістичну) революцію в Україні вже тоді він (Л. Кучма) сприймав абсолютно серйозно як єдиний вихід.
Серед інших Послань Президента до парламенту, і різних тематичних доповідей, Звернення 11 жовтня 1994 р. посідає особливе місце. У ньому було викладено зміну курсу — в ньому й проявилася нова ідеологія. Згодом деталізувалися й уточнювалися багато розділів (не завжди вдало), але основні положення Звернення «Шляхом радикальних ринкових реформ» залишилися незмінними. Країна, як і раніше, знаходиться на цьому шляху, тому в цій статті йдеться винятково про проміжні підсумки.
Отже, у зверненні 11 жовтня Президент України виокремив шість основних блоків майбутніх реформаторських перетворень.
Розглянемо їх по черзі.
Перший блок проблем — стабілізація фінансово-грошової системи як основа виведення економіки з кризи. У 1994 р. — це було завдання завдань.
Купюри з мільйонними номіналами, інфляція в тисячі відсотків — усе це вже забулося, адже це був гігантський комплекс проблем: зупинити інфляцію, сформувати ринки капіталів, створити банківську систему, податкову систему — якось відпрацювати хоча б простенькі механізми їх регулювання на початковому етапі, подолати платіжну кризу. Ввести власну валюту (хоча б обмежено конвертовану), зрештою. Також було потрібно для забезпечення самого існування держави терміново реформувати бюджетну систему та встановити хоча б тимчасово діючі міжбюджетні відносини.
Був ще один момент. Через затримку на старті існувала реальна небезпека поглинання економіки України раніше утвореними великими капіталами Росії. Таким чином, треба було реально сприяти формуванню національного капіталу, і було абсолютно неочевидно, чи встигнемо? І все це було зроблено.
Другий блок — докорінне реформування відносин власності. Тут дуже багато вдалося — пройшли шлях від країни найманих робітників-користувачів (які не мають ані власності, ані легітимних прав на неї) до суспільства власників.
Взагалі, якщо розглянути класичну тріаду фундаментальних прав, що визначають власність загалом, то з трьох основ «користуватися, володіти, розпоряджатися» у громадян України працювало лише перше — ми були суспільством користувачів, наділених виключно особистим майном, яке держава якось терпіла (особисті речі, автомобіль, присадибну ділянку...).
За 10 років Україна фактично перетворилася на суспільство власників. Звісно, власність громадян поки що є малоефективною і не приносить своїм власникам сталих доходів, але це діло наживне — на «державу-рантьє» Україна перетвориться ще не скоро.
Проте дуже важливо, що за ці роки з’явилися реєстри, кадастри, депозитарії прав власності — з’явилися (оформлені більш-менш по-європейськи) титули власності. Зрозуміло, як і за будь- якого великого перерозподілу з’явилися люди, і їх чимало, яким не дісталося нічого або які все втратили — про них державі слід піклуватися, а власникам треба просто не заважати і не перешкоджати їхній свободі розпорядження власністю (у зв’язку з цим незрозумілі обмеження на купівлю- продаж земельних ділянок, паїв, здачу в оренду жилої та нежилої нерухомості, продаж акцій тощо).
Зауважимо, що загалом у власність громадян за період 1994—2004 рр. держава добровільно передала приблизно на 210 млрд. грн. земель сільськогосподарського призначення, приблизно на 150 млрд. грн. житла і на 160 млрд. грн. підприємств. І це також було зроблено.
Основне завдання нового етапу реформ — активний та публічний захист власності всіма методами, що має держава.
Зазначимо також, що Президент уже в 1994 р. усвідомлював гігантські політичні складнощі, масштаб інституційних змін і сподівався на співробітництво з парламентом — а ось це не надто вдалося, хоча такого непримиренного ідеологічного протистояння, як на початку 90-х, зараз усе ж таки немає.
Далі по тексту в Зверненні було визначено три основних економічних блоки реформ.
Коротко про головне:
керована приватизація — багато що вдалося, але цьому питанню присвячені спеціальні дослідження. На нашу думку, головний результат приватизаційних процесів за ці роки вражає — українська економіка досить значно відійшла від централізованих схем державного управління державною ж економікою і рухається убік цивілізованого світу. (Ми зараз явно перебуваємо у «другому світі» — причому прочинені обидві двері — і в перший, і в третій);
корпоратизація держвласності як головний метод приватизації — багато було зроблено, але час показав, що це малоефективний шлях, хоч ФДМ продовжує намагатися управляти держчастками;
створення фондового ринку — багато задумано, багато зроблено, але зримого практичного результату немає, триває повільно доробка інфраструктури. Зараз це дуже важливий комплекс конкретних завдань нового покоління реформ.
Наступний (третій) блок проблем був присвячений проблемам структурної політики.
Структуризація економічної політики, виділення пріоритетних галузей були найважливішими проблемами у 1994 р., залишаються вони такими ж актуальними й нині. Зазначалося, що Україна в 1994 р. не мала науково обгрунтованих пріоритетів у структурній політиці, а також нереальність держпідтримки десятка пріоритетних галузей. Президент у 1994 р. назвав це питання найслабшим місцем нашої економічної системи. Слід зазначити, що і сьогодні корупційні та лобістські зусилля (галузеві й регіональні) переважають інтереси стратегії. Взагалі стратегічний блок у сфері управління економікою України відверто слабкий, загублено значні напрацювання радянської економічної теорії та практики — блоки довгострокового планування й прогнозування, вбудовані у систему управління. Те ж стосується й стратегічного територіального планування, яке на рівні країни загалом помітно послабшало і фактично є підміненим оперативним територіальним управлінням. Найважливіше завдання для подальших перетворень системи управління економікою.
Четвертий блок. Розвиток аграрного сектора й аграрна політика.
Основні завдання в цьому напрямі вражали і вражають своїм масштабом, і в Зверненні 1994 р. включали в себе тотальний перехід сільського господарства на ринкові відносини (після стількох років колективізації!), становлення сільськогосподарського підприємництва як виду діяльності, запуск аграрного ринку і механізмів його державного регулювання спершу.
Цікаво, що про земельну реформу Президент говорив дуже обережно, але за 10-річний період здійснено найбільше просування. Земельна реформа в аграрному секторі, паювання, приватна власність на землю й засоби виробництва — це й засоби для проведення реформи, але це і її результат — величезні структурно-інституційні зрушення, в тому числі й у спотвореній за 60 років (рахуючи від великого Голоду 30-х) свідомості громадян. Адже весь цей час крім колгоспів і радгоспів в Україні інших форм господарювання сільського просто не уявляли.
Зовнішньоекономічна політика. Тут у Зверненні було дуже ясне формулювання: виходів із кризи лише два — або розпродаж активів, або кредитування за кордоном. Доводиться згадувати, що до 1994 р. з усіх країн СНД лише ізоляціоністськи налаштована Україна не отримувала кредитів МВФ на системні перетворення, і фактично навіть не вела переговорів на ці теми. Завдання у зверненні ставилося таким чином: покрокове затвердження відкритості економіки з метою поступового входження до світового економічного простору. Порівняно з 1994 р. зроблено важливі кроки — зараз ми щонайменше є учасниками діалогу з міжнародними фінансовими структурами. Рейтинг країни повільно, але зростає, ціна запозичень повільно, але падає.
Нині надзвичайно важливо не дати піднятися (а в перспективі знизити) напруженню політичних пристрастей та скандалів. Це в очах міжнародного (та й внутрішнього) капіталу зменшить політичні ризики України і за тієї самої прибутковості ціна українських активів збільшиться (що абсолютно необхідно, бо зараз ціни є заниженими).
Також важливо наступне: у 1994 році Президент сказав, що мільярди доларів знаходяться на руках у населення, але на економіку не працюють. Звісно, відтоді банківські вклади населення багаторазово збільшилися, але загалом картина не набагато покращилася. Як і раніше, мільярди лежать мертвим тягарем, в нашу економіку не інвестуються. Але як і куди їх інвестувати? Підприємства непрозорі (збереження інвестицій не контролюється, вкладеш гроші — пропадуть), банки ненадійні (посварився голова банку з владою — все, гаплик банку і заощадженням), фондового ринку немає, серйозні фінансові інструменти відсутні. Інвестиційний клімат такий собі, попри багато зусиль: комісії, ради, нормативно- правове забезпечення. Для серйозних зрушень необхідні нові фінансові інструменти та захист прав власності . Про це вже йшлося.
Примітка. Зараз чудова нагода посилити контраст на користь України з діями російської влади в цьому плані. З квітня, коли виникла загроза банкрутства «Юкоса», індекс фондового ринку РТС впав на 27% і стагнує донині, портфельні інвестори виходять, великі іноземні банки (ING Barrins, Societe General, HSBC) відмовляються від синдикованих кредитів, а ціна зовнішніх запозичень для Росії почала зростати. Таким чином виникають тактичні шанси посилити наші позиції в конкурентній боротьбі за західні інвестиції.
Найважливіший блок — соціальна політика. Найболючіші невдачі.
По черзі. Звісно, багато тез (наприклад, розширення обсягів будівництва безкоштовного житла) у 1994 р. були просто нереальними. Випереджальне зростання доходів населення відносно вільних лібералізованих цін сьогодні сприймається як популізм. Зростання заробітної плати — недостатній, потрібні інші ідеї, новий договір влади з бізнесом: ми зменшуємо податки — ви збільшуєте зарплати (перші кроки зроблено —13%). Пенсійна реформа — дуже повільна. Потрібні приватні ПФ. Дуже багато непрозорого: не ясно, де все ж таки гроші ПФ, де вони були в період великих депозитів, у чому зберігаються (в яких інструментах). Чи витрачаються за принципом «сьогодні на сьогодні»? Тривалий провал сфери послуг (усе в тіні) — особливо медицина. Нижня точка у траєкторії — безкоштовна відмерла, платна в тіні й недорозвинена. Триваючий шок без терапії. Дещо краще з системою освіти (кризу подолано), допомога молодим сім’ям якось налагоджується.
Зараз головне — пенсіонери. Пенсійну реформу розпочато, її треба пришпорювати з боку АП. Крім грошей, потрібні й інші форми організації сучасної системи соціальної роботи (патронаж, прокат медінвентарю, клуби, культурні центри, організація волонтерської роботи, безкоштовні їдальні.). Коштує недорого, а результати в настроях будуть серйозними. Обов’язково (і публічно) звільнити благодійництво (і цільове, і нецільове) від усіх податків. Не можна ж всерйоз оподатковувати безкоштовну тарілку супу відприбутковим податком. Знову ж таки, доходів бюджету тут практично жодних, тому публічна відмова від цього оподаткування подвійно корисна.
Корупція — окрема тема.
У Зверненні — правильні слова, але зараз потрібні нові тези. 1) Корупція аж ніяк не породження останніх років (нічого винуватити Президента), а пряма спадщина тоталітаризму радянської системи. 2) Власність надто тісно пов’язана з владою, особливо на місцях. 3) Неринкові дії держави, а особливо місцевої влади, роблять поодинокі вияви корупції оборудками, вигідними обом сторонам. Звідси видно й необхідні кроки. Знову ж проголосити й реально посилити центром (як третейським судом) захист прав власників від свавілля місцевої влади. Безперервно аналізувати наслідки дій уряду та місцевої влади на ринках саме в цьому плані. Незаконна оборудка має стати невигідною хоча б одній зі сторін. Це проблеми і на сьогодні, і на завтра.
Про що не говорив Президент в 1994 р.:
Земельна реформа в населених пунктах — найяскравіший приклад, відбулася виключно зусиллями Президента та його оточення, сьогодні це поворот в інвестполітиці, житловій політиці. З’явилися можливості викупу земельних ділянок підприємствами — це і поповнення бюджетів, і поворот у бік інвестпривабливості. Ознака вже цивілізованої економіки: підприємство + земельна ділянка під ним — уже не об’єкт, але суб’єкт економічної політики. Про приватизацію житла Президент не говорив, тим часом зрушення очевидні. Реальний ринок, реальні ціни, реальні угоди.
Усього було приватизовано близько 6 млн. квартир у населених пунктах, закладено принципи вторинного ринку нерухомості, налагоджується (зі скрипом) регулювання, реєстрація, кредитування під заставу житла. Ємність вільного обігу ринку житла сьогодні — близько 500 тис. квартир щорічно. Сьогодні це найпотужніший економічний чинник, що змінив життя мільйонів людей.
Отже:
1. До 1994 р. України як економічної системи просто не існувало, була незамкнена частина Південно-Західного економічного регiону СРСР.
2. Багато зроблено, але майже всі розділи послання 1994 р. актуальні й нині. Необхідно підбити проміжні підсумки та продовжувати той самий курс.
3. Здійснено радикальну реформу у відносинах власності, це і є українська капіталістична революція. У країні мільйони власників, їм треба не заважати.
4. Необхідна схема (та її правильне висвітлення): зменшення рівня скандальності — зменшення рівня політичних ризиків — підвищення вартості власності й активів України загалом.
5. Головні завдання нового етапу реформ — демонстративно зміцнювати захист власності (всіма засобами, які має держава).
6. Це сприятиме запуску довгострокових механізмів політичної стабільності, оскільки сьогодні міраж власності (яку можна отримати, захопивши владу), примушує рватися до влади нових пасіонаріїв.
7. Основною рушійною силою реформ усі ці роки був Президент і як інституція, і як особистість. Реформи (в умовах уповільненого розвитку правового і нормативного забезпечення) «продавлювалися» указами Президента часто «на межі фолу», іноді — за межею.
І останнє. За наполегливого продовження курсу — найгірше позаду.
