Позитивні відносини Росії та Грузії часто називають однією із запорук стабільності на Кавказі. Але і криза в Південній Осетії, і дискусія у зв’язку із захопленням заручників у Беслані примусили багатьох по обидві сторони кордону говорити про те, що дві держави фактично виявилися одна для одної в ролі «зовнішнього ворога». Затримання журналістів телекомпанії «Руставі-2» у Беслані; заява міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про можливий зв’язок бесланської трагедії з «кризою, яку грузинська влада викликала в Цхiнвалі»; непрямі натяки на ймовірність завдання превентивних ударів по Панкіській ущелині як можливому місцю базування терористів; суперечливі повідомлення про порушення повітряного простору Грузії російськими вертольотами; відновлення залізничного сполучення Москва — Сухумі, що викликало різку реакцію Тбілісі; обмеження на автобусні перевезення та жорстке нагадування про заборгованість грузинських авіакомпаній — це неповний перелік кризових ситуацій у грузинсько-російських відносинах лише за останні два тижні.
Нова влада Грузії одразу після революції троянд заявила, що її зовнішньополітичний курс відрізнятиметься від політики Едуарда Шеварднадзе нормалізацією відносин із Росією. Проте нинішня риторика взаємних обвинувачень між Москвою та Тбілісі часто жорсткіша, ніж у минулому.
ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ
Авторитетний представник грузинського «третього сектора», юрист Давид УСУПАШВІЛІ в розмові з кореспондентом «Дня» так описав виниклу ситуацію: «Росія хоче пересвідчитися, що на південних кордонах вона має доброзичливого друга в особі Грузії, і лише після цього буде готова сприяти відновленню територіальної цілісності грузинської держави. А Грузія готова бути надійним другом Росії лише після відновлення контролю над своїми територіями». Зі слів депутата парламенту від Республіканської партії Левана БЕРДЗЕНІШВІЛІ , «в Грузії існувала ілюзія, що в поганих відносинах із північним сусідом винен виключно Шеварднадзе, що його особисто ненавидять у Росії за розвал Радянського Союзу, що він обдурює росіян, а новий керівник, який чесно говоритиме про грузинські інтереси та визнаватиме російські інтереси в Грузії, порозуміється з президентом РФ». «Але, як виявилося, все набагато глибше, ніж ставлення Путіна чи Єльцина до Шеварднадзе, — пояснює Леван Бердзенішвілі. — Проблема в політиці Росії на теренах СНД. Хоча не тільки Москва відрізняється особливим ставленням до своїх колишніх підконтрольних територій».
Грузинські експерти відзначають певні «нестиковки» в політиці свого уряду (то грузинський президент спішно вирушає до Москви на зустріч із Путіним, то в інтерв’ю Саакашвілі французькій газеті з’являються слова про близькість до війни з Росією, та й заява про стрільбу по кораблях, хай навіть неодноразово пояснена згодом як неправильно перекладена й інтерпретована, явно не отримала позитивних результатів). «Президент Саакашвілі часто дуже відвертий, — зазначає Давид Усупашвілі. — Але Грузія насправді налаштована на покращання відносин із Росією. У цьому напрямі були зроблені різні кроки: президент запросив до Грузії кілька десятків великих російських бізнесменів (за що його немало критикували, говорили, що країну продадуть російському капіталу), було окреслено компроміс стосовно російських баз. Але якщо грузинське керівництво допустило чимало помилок, то у випадку Росії доводиться говорити не про помилки, а про абсолютно конкретний стратегічний план».
Проте експерт Московського центру Карнегі Олексій МАЛАШЕНКО закликає «не драматизувати ситуацію». «Справді російсько-грузинські відносини перебувають у дуже непростому стані, але думаю, що попри всю енергію, яку витрачають на виступи, навіть попри стрільбу, що буває в Південній Осетії, і Москва, і Тбілісі розуміють, що статус-кво буде збережено. Росія ніколи не визнає Південну Осетію частиною своєї території, а Грузії доведеться змиритися з тим, що 80 тисяч місцевих жителів тяжіють не просто до Росії, а до Північної Осетії — адже це одна нація. Триватиме «повільноплинний» конфлікт, що іноді загострюється, але після того, як Саакашвілі та Путін порозумілися, навіть попри нещодавні досить різкі заяви, я не думаю, щоб були можливі якісь екстремальні ситуації. Здоровий глузд має переважити. Так, буде довгий торг, буде «крик на лужайке», буде політика. Але спровокувати «напіввійну» це не може».
Олексій Малашенко, як і значна частина російських експертів, причиною останньої ескалації російсько-грузинських непорозумінь називає «надмірну квапливість» дій грузинської влади в Південній Осетії. У свою чергу голова парламентського комітету із міжнародних відносин Коте ГАБАШВІЛІ говорить про «кримінально-економічні» причини кризи. Грузинська влада вирішила покінчити з контрабандою, закрити Ергнетський ринок, що був центром її продажу, — і зіткнулася із запеклим опором численних кіл, які залежали від нелегальних доходів — як у Цхiнвальському регіоні, так і по інший бік кордону, пояснює парламентарій. Ситуацію дестабілізувала і «третя сила» — так звані козаки, які «прикриваються підтримкою російських миротворців», стверджує він. На думку Габашвілі, сьогодні потрібен перегляд діяльності російського контингенту, «що перетворився на одну зі сторін конфлікту». А масштаби боротьби з контрабандою — суверенна справа грузинської держави. До того ж, переконаний депутат, Росія має бути зацікавлена в ліквідації «чорних» потоків, що підживлюють у тому числі й екстремістські елементи на Кавказі. За інформацією Митного департаменту Грузії, надходження до бюджету з Казбецької регіональної митниці, якій пiдзвiтнi території, прилеглі до Цхiнвальського регіону, в січні становили 900 тисяч ларi (близько $600 тис.), а в серпні, після закриття ринку в Ергнеті, цей показник виріс уп’ятеро — до 4 млн. 650 тисяч ларi. Через незаконний контрабандний товарообіг, за приблизними підрахунками, бюджет Грузії щорічно втрачав майже $120 млн., повідомляє Civil.ge
БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНИЙ ВИБІР
«Бесланський чинник» у відносинах двох країн відзначають як грузинські, так і російські експерти. Зі слів Давида Усупашвілі, сам факт існування самопроголошених режимів дестабілізуватиме весь регіон. «Чеченська проблема багато в чому була зумовлена абхазьким сепаратизмом, до речі, підтриманим Росією. Один конфлікт на Кавказі зумовлює інший. Тому необхідно знайти механізми комплексного вирiшення всіх цих проблем», — каже він. На думку ж Олексія Малашенка, сьогодні головна увага має бути прикута до потенційного конфлікту між осетинами й інгушами. «Якщо, боронь Боже, цей конфлікт розгориться, формально в ньому буде задіяна й частина Грузії — Південна Осетія. Отже, сьогодні всім доведеться проявляти максимум терпіння і в жодному разі не вдаватися до силових методів... У кавказькому регіоні важко говорити про «відновлення» чийогось контролю над якимись територіями. Ми живемо в змінному світі. Уже не існує багатьох держав, у тому числі Радянського Союзу, з’явилися нові — з незрозумілими інтересами, незрозумілими кордонами. Цi «усушка й утруска» триватимуть довго, головне, щоб без провокацій», — стверджує російський політолог.
В аналітичних оцінках взаємовідносин Москви та Тбілісі присутня і «незрима» третя сторона — Вашингтон. Про його роль знову заговорили цього тижня, у зв’язку з резонансною заявою посла США в Грузії Рiчарда Майлза про те, що в Панкіській ущелині «перебувають кілька міжнародних терористів». Заяву одразу дезавуював прес-секретар Держдепартаменту Баучер, який заявив, що після проведеної в ущелині спецоперації «Панкісі більше не є притулком для екстремістів». Зі слів Давида Усупашвілі, в панкіській проблемі винна насамперед колишня грузинська влада, що допустила, щоб там переховувалися озброєні угруповання. «Але зараз уряд не прикриватиме терористів. Для боротьби з такими людьми, якщо вони перебувають у Панкісі або де-небудь у Грузії, існують ефективніші методи, ніж політичні. Для цього налагоджена співпраця між грузинськими й іноземними спецслужбами, в тому числі американськими», — зазначає юрист. «Грузія, як і інші країни, підтримує боротьбу з тероризмом, — заявляє Коте Габашвілі. — Нехай у Панкісі працюють російські спецслужби. Але не армія! Справді, не бомбити ж Росії Лондон через те, що там живе Закаєв».
На думку Левана Бердзенішвілі, Грузія, на відміну від інших країн СНД, не може вибирати, з якою стороною світу їй по дорозі. «Наш вибір на користь західної орієнтації та європейської інтеграції зроблений давним-давно. Немає жодного грузина, жодної серйозної політичної сили, яка говорила б про зміну курсу. І президент Саакашвілі, на жаль для нього, не може грати в політику балансів», — стверджує депутат. «Сполучені Штати насправді дуже серйозно впливають на Росію, принаймні на Кавказі, але лише тоді, коли Вашингтон має на це час. На жаль, зараз у США вибори, і їм не до Грузії. Крім того, велике значення має, якою буде наступна американська адміністрація», — переконаний Леван Бердзенішвілі. У свою чергу Олексій Малашенко не вважає, що Сполучені Штати можуть серйозно вплинути на вирішення проблеми, оскільки «вони мають пріоритетніші завдання». А зі слів Давида Усупашвілі, «вплив Вашингтона на кавказькі процеси безумовно великий». «Але не думаю, що Вашингтон і Москва можуть у двосторонньому порядку вирішити всі ці проблеми, — заявив він. — Ні США, ні Євросоюз, ніхто не може вирішити їх без найактивнішої участі Грузії. У світлі своєї нинішньої політики США вже не можуть впливати на Росію такою мірою, як чотири-п’ять років тому, не мають морального права закидати іншим. Але думаю, було б помилкою вважати, що Південна Осетія й Абхазія будуть віддані під беззаперечний вплив Москви в обмін на які-небудь поступки у відповідь, стануть розмінними монетами в політичній грі. І річ не в тому, що США так люблять Грузію чи вважають її якимось надстратегічним партнером. Просто абхазька та південноосетинська проблеми не мають іншого рішення — заради стабільності на Кавказі».
