Нещодавно на телеканалі СТБ було створено департамент документальних і спеціальних проектів. Очолив його відомий кінорежисер Сергій БУКОВСЬКИЙ. Чим це «загрожує» українському телеглядачу, «День» спробував дізнатися в нього самого.
— Саме створення на телеканалі департаменту документального кіно — факт показовий. Чи свідчить він, на вашу думку, лише про зміни в пріоритетах роботи телеканалу СТБ чи також про те, що глядач втомився від «попси» й у нього змінилися переваги?
— Думаю, насамперед змінюються смаки глядачів. Я не беруся міркувати про політику каналу загалом — це не в моїй компетенції. Хоча той факт, що генеральним продюсером СТБ став Дмитро Харитонов, який сам займався документальними програмами, здається мені знаковим. Він, власне, і запросив мене.
Вважаю, зараз українське ТБ уже готове до того, щоб заповнити ту нішу, яка, наприклад, на російському ТБ уже давним-давно зайнята. Як показали фокус-групи й оцінки експертів, телеглядачі 35 — 45 років не знаходять програм, які могли б бути для них цікаві. Ця, за оцінками експертів, «мисляча аудиторія», хоче дивитися «розумні» фільми, хороше документальне кіно. І, як кажуть, попит народжує пропозицію. Тому й з’явився наш департамент, який працюватиме над заповненням цієї ніші.
Ми починаємо зі створення сценарної майстерні та шукаємо професійні кадри (що не таке вже й легке завдання). Запропонована концепція роботи департаменту схвалена, але докладніше про це можна буде говорити, коли з’являться в ефірі перші роботи. Знаю, що у відсотковому відношенні аудиторія наша невелика, але це той випадок, коли мала іскра поле палить. Тішуся надією, що в нас будуть глядачі. Мене важко звинувачувати в самовпевненості, я — людина, швидше за все, повна сумнівів... Проте моя віра грунтується на конкретному прикладі — на відгуках глядачів про фільм «Війна. Український рахунок» (який створювався на телеканалі «1+1». — Ред. ). До речі, і рейтинги (яке ж телебачення без них!) в картини були несподівано(!) високими.
На російському ТБ документальне кіно іноді виграє в ігрових серіалів навіть у вечірній прайм-тайм. Ось ми й спробуємо запропонувати щось нашим глядачам, тим, хто втомився від нескінченної череди нудного кіно класу «С» і заїжджених мелодій вітчизняної та близькозарубіжної попсової «класики».
Одна з програм, під умовною поки що назвою «Подовжений сеанс», присвячена документальному, а точніше — неігровому кіно. Хочеться показати глядачам те, що пропустили вони за ці останні десять років, — документалістика існувала попри те, любило її телебачення чи ні. Можливо, «Подовжений сеанс» вестиму особисто.
— А як ви думаєте, чого вітчизняний телеглядач чекає від оновленої документалістики?
— У нас є кілька напрямів розвитку нашого департаменту: ми плануємо робити програми історичної тематики, зокрема — про новітню історію. Звичайно ж, головним залишається сьогодення та проблеми, які хвилюють суспільство. Оновленої чи не оновленої? Знаєте, як і в будь-якій справі, головне — були б думки... Хочу, щоб було цікаво насамперед моїй команді та мені. Розумію, це звучить трохи егоїстично, але я завжди довіряв власній інтуїції, і впевнений, що вона мене не підведе і в цьому випадку. Якщо людину, яка працює над тим чи іншим проектом, хвилює те, про що вона каже, це, як правило, викликає інтерес у відповідь. Можу сказати напевно, що наш канал, створюючи документальні проекти, не вважає для себе пріоритетним показ насильства та криміналу. Упевнений, глядач утомився від «чорнухи»...
Я не вважаю себе телевізійником до мозку кісток. Я співпрацюю з ТБ лише протягом останніх десяти років. І усвідомлюю, що ТБ не з мене починалося і не мною закінчиться. Звичайно ж, є певна специфіка роботи на ТБ, якої я намагаюся дотримуватися. Насамперед це зрозуміла телевізійна мова. Говорити просто іноді буває дуже складно. Просто — не означає спрощено. Деяка простота, як відомо, гірша за крадіжку. Телевізійна мова — це, мабуть, така мова, яка дозволяє тобі не продиратися через хащі «авторської думки», а дає можливість іти простішим і яснішим шляхом до почуттів і свідомості глядача. Узагалі — вміння розповісти історію — найважливіше і для кіно, і для ТБ зокрема. Той і перемагає, хто вміє ясно її викласти.
Серед інших критеріїв ефективної роботи на ТБ із серйозним матеріалом виділяю володіння драматургією. Я часто дивлюся кіно, яке в нас прийнято називати документальним. А насправді бачу просто розтягнуті до півгодини журналістські сюжети, які спочатку мали б тривати три хвилини. На п’ятій хвилині перегляду мені стає нецікаво. І, думаю, не лише мені.
— І все ж таки — телебачення іноді називають «великим спрощувачем». А документальне кіно — жанр вельми специфічний і досить складний для сприйняття. Наскільки легко «прищепити» його до ТБ?
— Чому, власне, документалістику треба «прищеплювати»? Вона з самого початку була на ТБ. І за радянських часів існували сильні документальні програми, які дивилися з великою цікавістю. Пригадати лише «Очевидне — неймовірне» Льва Ніколаєва та Сергія Капіци, програми Віталія Коротича або Роберта Рождественського... Їхні проекти йшли в зручний для глядача час і збирали велику аудиторію. Зараз у Європі, наприклад, є телеканали, такі як Arte, які показують переважно документальні та публіцистичні програми. Я впевнений, що й авторське кіно може знайти місце на вітчизняному ТБ. З ним складно працювати, його треба вміти «приготувати» та правильно подати, але ми обов’язково цим займатимемося.
— Нещодавно в коментарі «Дню» генеральний продюсер СТБ Дмитро Харитонов згадав, що на телеканалі буде створено цілий пакет документальних фільмів, присвячених 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні. Після серіалу «Війна. Український рахунок» ви ще маєте що сказати про «ту війну»?
— Думаю, якісь проекти, присвячені цій даті, готують усі телеканали. Це — природно. Особисто для мене 9 травня — складна дата. Швидше за все, ми запропонуємо глядачу не історичні фільми (адже багато вже розказано), а зріз людських історій, драм, які відбувалися на тлі тих подій. Сподіваюся, таких фільмів буде кілька. Крім того, я сам зніматиму. Узагалі, це було головним у моєму рішенні прийняти пропозицію Діми Харитонова прийти на СТБ. Наприклад, хотів би закінчити свою роботу про фронтового оператора Ізраїля Гольдштейна. Протягом останніх семи років я багато знімав його — нагромадилося досить матеріалу. Зараз якраз ми обдумуємо сценарій цієї картини, яка має ввійти в згаданий пакет фільмів про війну.
У серіалі «Війна. Український рахунок» ми намагалися розповісти про події, які відбувалися тут, в Україні, і про дві протиборчі сторони — Червону Армію та УПА. У нас не було можливості (через жанр і формат) заглибитися в якісь особисті історії та людські драми — вони проходили лише пунктиром. А зараз ми приділимо увагу саме конкретним людям, психології, стосункам. Уже знайдено сюжети, виткані з неймовірних життєвих історій.
— До речі, «Війна. Український рахунок» — проект, що найлегше асоціюється з вашим іменем. А що було зроблено після нього?
— Особисто я не вважаю «Війну...» проектом, що найбільше асоціюється з моїм іменем. Можливо, таке враження склалося внаслідок того, що цей серіал завдяки ТБ побачила багатомільйонна аудиторія. Адже приголомшуюча властивість телебачення в тому, що твою роботу можуть побачити одразу багато людей. А інші фільми, які я робив раніше, показували здебільшого на фестивалях.
Зробив кілька фільмів для російського телеканалу «Культура». Один із проектів чекає фінансування Держкіно Росії. Це серіал про життя у тайзi на Єнісеї. Центральний персонаж фільму — письменник Михайло Тарковський. Було витрачено багато сил на сценарну роботу, пошук грошей... Навіть якщо він не відбудеться, я радий, що познайомився з Мішею — стільки нового дізнався про рибалку!!! Зараз я — весь у турботах про департамент. Признатися, я давно вже подумував про те, щоб створити таку студію, зібрати колектив і робити документальне кіно.
— А які теми вам хотілося б розробляти в рамках його роботи, і наскільки ваші бажання збігаються з планами керівництва каналу?
— Наші інтереси поки що збігаються: як у тематичному, так і в творчому (реалізаторському) планах. Наприклад, ми маємо намір запускати проект, що зачіпає непросту тему арабського світу. Точніше — проблему взаємодії християнської та мусульманської цивілізацій, що хвилює весь світ. Найближчим часом знімальна група на чолі з режисером Юрієм Терещенком вирушить до Сирії. Подивимось, із чим вони звідти повернуться...
— Які ще актуальні теми висвітлюватимуться у ваших проектах?
— Я би не застосовував слова «актуальність». Усе наше життя — це цікаво. Головне — як на нього подивитися.
