Сучасні вчені дійшли висновку, що адекватне вивчення мови можливе тільки у зв’язку зі світоглядом, культурою та характером тієї спільноти, яка є її, мови, носієм. Адже притаманне тому чи іншому етносу сприйняття світу обов’язково відбивається у лексичних і навіть синтаксичних особливостях його мови. Тому зрозуміло, що спеціальні лінгвістичні дослідження часто виявляються вельми цікавими й для нефахівців. Однією з таких книг є монографія І.О. Голубовської «Етнічні особливості мовних картин світу» (Київ, Логос-2004), в якій порівнюються, серед іншого, аналогічні мовні структури української, російської, англійської та китайської мов, і за результатами порівняння робляться певні культурні узагальнення.
Для ілюстрації візьмемо дві синтаксичні конструкції: «Мені не хочеться писати» і «Я не хочу писати». Попри подібність, зміст речень помітно різний. У першому реченні суб’єкт виступає як пасивна особа, стан якої від неї ніби й не залежить зовсім. У другому реченні («Я не хочу писати») йдеться про людину, яка сама прийняла рішення. І нефахівцям зрозуміло, що в реченнях першого типу особа виступає менш самостійною чи активною, тоді як у конструкціях другого типу відчувається елемент внутрішньої волі чи відповідальності суб’єкта. Порівняйте: «Мені треба (б) це зробити» — «Я повинен це зробити».
Проведені аналізи показали, що кількість пасивних структур у мові українців та росіян набагато перевищує той самий показник у мовах порівняння — англійській та китайській. Ну і що, спитає читач? А те, що цей показник є не тільки синтаксичною особливістю мови — він певною мірою характеризує також сприйняття людиною навколишнього світу та свого місця в цьому світі. Вчені вважають, що схильність до пасивних синтаксичних конструкцій свідчить про помітний елемент міфологічності у свідомості східних слов’ян, про відчуття залежності від невідомих чинників чи сил, іншими словами — про пасивніше ставлення слов’ян до світу в порівнянні з англосаксами чи китайцями. То ж остерігайтеся надлишку пасивних зворотів, панове! Особливо в політиці.
Звернімося ще до одного прописного джерела вивчення як мов, так і характеру та світооцінки народу, — до народних приказок та прислів’їв, невід’ємної частини будь-якої мови. Є великий клас прислів’їв та приказок, спільних за змістом для багатьох народів світу («Друзі пізнаються у біді», «Гора мишу породила», «Біда не приходить одна»). Інші вирази мають однаковий зміст, але різну словесну форму в різних мовах (укр. «Слово не горобець, вилетить — не піймаєш» — англ. «Краще послизнутися, ніж обмовитися»).
Та чимало приказок і прислів’їв є «індивідуальними» — вони притаманні тільки одному народу та пов’язані з його цінностями, життєвим досвідом, історією. Наприклад, англійські вислови «У розмові людина розкривається», «Чемність не потребує великих зусиль, але вельми корисна» або китайські «Серед трьох перехожих обов’язково є людина, у якої можна повчитися», «Якщо хочеш, щоби про твої погані вчинки ніхто не знав, не роби їх» не мають аналогів у мовах східних слов’ян.
Придивімося трохи ближче до груп прислів’їв, присвячених таким важливим темам, як життя, смерть, праця, достаток. Виявляється, що східнослов’янські народи сприймають життя як муки й випробування («Життя прожити — не поле перейти», «Гіркий світ, а треба жити», «Живу і світу не бачу», «Добре живемо — хоч повісься, хоч заріжся!»). Хоча є свідоцтва і своєрідного життєлюбства українців («Жити — мучитися, а вмирати не хочеться», «Горе тому, що земля на ньому»). Англійські прислів’я змальовують життя не в такому трагічному світлі, як слов’янські («Життя солодке», «Життя — кошик із вишнями»), а до того — роблять акцент на подоланні життєвих труднощів.
Численні українські приказки свідчать про насмішкувато- іронічне ставлення до смерті: «Більше разу не вмреш», «Боятися смерті — на світі не жити», «Пішов на дно раків ловити», «Не вмер Данило — болячка задавила». Подібні приказки в англійській мові відсутні. Про що це говорить? Одні вважають, що українцям притаманне більш філософське ставлення до життя та смерті («Помер ти сьогодні, а я — завтра»), інші трактують це як байдужість («Жалістю не допоможеш, коли смерть прийшла»).
Цікаве порівняння ставлення різних народів, сконцентроване в приказках та прислів’ях, до праці. Англомовні вислови свідчать про етнокультурну орієнтацію на дію — лінощі, неробство тут оцінюються як диявольська спокуса, як неуцтво, навіть ментальна убогість («Стоячий ставок збирає мул», «Роботу для лінивих рук знаходить диявол», «Лінь — корінь всякого зла» та ін.). Тобто праця здавна сприймалася як найвища чеснота людини.
Дещо іншу картину змальовують східнослов’янські народні вислови. Почати з того, що в російській мові чесна праця аж ніяк не пов’язується із достатком чи збагаченням («От трудов праведных не наживешь палат каменных», «От работы не будешь богат, а будешь горбат»). Вчені пов’язують це з історією країни — затяжним кріпацтвом, традиційним безправ’ям народу та «общинним» володінням землею. У селян виробилася звичка «відбування» роботи як покарання, не було зацікавлення у її результатах («На авось мужик и пашню пашет», «Уродится — не уродится, а паши»). Згадаємо класичні «Дело не медведь — в лес не уйдет», «Ретивая лошадка недолго живет» та ін. В українській народній культурі більш помітне трактування праці як джерела матеріального благополуччя та успіху: «Як робиш, так і матимеш», «Хто дбає, той і має», «Щоб лиха не знати, треба своїм плугом та на своїй ниві орати».
Помітно відрізняється у різних культурах ставлення до багатих та багатства. Так, протестантське вчення виправдовує багатство, а небажання вибратися з бідності прирівнює до хвороби. У англійській мові негативні вислови про багатство нечисленні. Більшість англійських прислів’їв та приказок на цю тему пов’язують бідність з деградацією особистості («Пустий лантух не стоїть прямо», «Злидні породжують злочини», «У пустих кишенях танцює диявол»). В українській, та особливо в російській народній мові багаті люди отримують, як правило, негативні характеристики («Богатый совести не купит, а свою сгубит», «Пусти душу в ад — будешь богат»). У прислів’ях цього класу чимало також заздрості до людей, які живуть краще інших («Сусід спати не дає — добре живе», «Господи! Убей того досмерти, кто лучше нас живет!»). Все це, на думку вчених, є проявами психології, орієнтованої на зрівнялівку.
Висновок тут можна зробити тільки риторичний — давно настала пора радикально змінювати життя нашого народу.
