9 вересня
Бог наділив людей почуттям гідності. Усіх без винятку. Аж до останнього покидька та мерзотника. Тільки не всі з цим згодні. Незгодні з давніх часів відмовляли і нині продовжують відмовляти в праві на гідність ближньому. Патрицій — плебею. Рабовласник — рабу. Пан — мужику. Заможний — незаможному. А до чого це призводить? Отож.
Хроніка роду людського сповнена трагічними прикладами. Саме приватизація гідності за формулою «як завжди» народжує Спартаків, Пугачових, Кармелюків і інших.
Відстоювали право на гідність без особливих церемоній. Скажімо, ущемлені в гідності кріпаки палили поміщицькі садиби. Усі підряд. Не роблячи винятку для добрих панів. Бо збунтованому рабу всі «ваши благородия» на одне обличчя. І не впізнати в безпощадному бунтарі покірного та безмовного дворового Прошку. Метаморфоза, одначе! Справді, «окаянные дни» для благородних верств...
Ось і сучасні ринкові прагматики не балують увагою гідність ближнього. Надто абстрактна для них категорія: ні смаку, ні запаху, ні доларового еквівалента. А гідність не терпить приниження убогістю та беззаконням. І здатна нагадати про своє існування тим, хто за ринковою своєю розгубленістю його ігнорує.