Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Щоб не було війни...»

7 вересня, 2004 - 00:00

«День» продовжує публікацію відповідей своїх читачів на запитання: «Що, на вашу думку, повинен зробити для України її майбутній президент?». «Громадський запит» для майбутнього глави держави на сторінках газети вже сформували жителі Криму, Хмельницької, Житомирської, Рівненської, Харківської, Львівської, Чернівецької, Вінницької, Одеської областей. Сьогодні — слово жителям Херсонщини. Пропонуємо приєднатися до нашого обговорення.

Галина БАХМАТОВА, викладач Херсонського державного університету, заступник глави Херсонської обласної організації Комітету виборців України:

— Я б, звичайно, хотіла, щоб у зовнішній політиці наш президент зробив диво — привів світ до цілковитого роззброєння, щоб не було не тільки війни, а й навіть необхідності підтримувати військово-промисловий комплекс і виготовляти зброю. Але це, зрозуміло, нездійсненне. Хотіла б також, щоб Україна вступила в єдину Європу... Щоб ми «всім світом» піднялися на боротьбу з таким сучасним злом, як тероризм.

Що стосується внутрішньої політики, то я хотіла б, щоб наш президент повторив подвиг американського президента, наскільки я знаю з оповідей, часів Великої депресії 20- 30 років. Американський лідер тоді вийшов до свого народу і чесно сказав: «Ми з вами у великій ямі, у нас криза в усіх сферах життя. Я знаю, як із цієї кризи вийти, я маю програму, але вона потребує кількох років зусиль, кількох років самовіддачі за мінімального рівня задоволення потреб. Доведеться, інакше кажучи, потерпіти, тугіше затягнути пояси, поголодувати, попрацювати побільше. Але є заради чого. І я перший скорочую свої президентські витрати та залишаю лише найнеобхідніше, те, що треба для підтримки міжнародного авторитету. Я починаю з себе, зі своєї сім’ї». Отаке чесне, відкрите звернення викликало довіру з боку громадян Америки, в них тоді теж були випадки еміграції, коли, я пам’ятаю за нашими фільмами, американці приїжджали заробляти до нас, але ці випадки були поодинокими. Народ Америки повірив своєму президенту, затяг тугіше пояси і працював, працював, працював… Я бачила старий американський фільм, де в головній ролі Меріл Стріп, там показують цей період Великої депресії: прості робiтники сидять за столом, на якому лише вода та картопля в мундирах. Вони сиділи, їли, і, замість того, щоб проклинати Батьківщину та мріяти, як би швидше втекти, співали «Боже, храни Америку…». Ніхто з них жодного поганого слова не сказав про свою Батьківщину. Мені здається, що це заслуга президента. Тому я хотіла б, щоб і наш президент своїми вчинками, своїм дотриманням законів показував приклад усім громадянам.

Ксенія БОРИСОВА, викладач:

— Майбутній президент має навести порядок усередині країни, розібратися з соціальними проблемами: переорієнтувати грошові потоки на соціальні потреби. Хіба нормально, що я своїй мамі доплачую «ще одну пенсію», щоб вона гідно жила?

Мене хвилюють насамперед освіта та медицина. Це неправда, що медицина в нас безплатна, — у нас приватні клініки, як гриби, виросли. І їх майже не контролюють. Мені здається непоганою ідея страхової медицини. Але щоб можна було в разі крайньої необхідності отримати й безплатну кваліфіковану допомогу. Тому що зараз у нашій країні хворіти не можна. Я про це з жахом думаю, хоч я працюю, і в моїй сім’ї всі працюють.

Думаю, також, що у вищих навчальних закладах обов’язково повинні бути бюджетні місця, інакше в нас не буде хороших фахівців. Треба заохочувати талановитих дітей і збільшити кількість бюджетних місць. Або принаймні виділяти державні стипендії. Хай держава думає про своє майбутнє. Тобто мене хвилює все те, що хвилює простого обивателя. У нормальній країні людину має хвилювати не політика, а проблеми, так би мовити, влаштованості в цьому світі.

Ірина ЩЕПАКОВА, журналіст:

— Вектори зовнішньої політики майбутнього президента — досить складне питання. Це залежить від орієнтації конкретної людини: один орієнтується, приміром, на Росію, й ми укладаємо договори з Росією, орієнтується на Європу — ми підписуємо всі Конвенції тощо, беремо за зразок європейський стиль життя. Так, кордони нам, звісно, не відкриють, але поїхати туди буде набагато простіше. Орієнтується на Америку — розвиток бізнесу, посилення законодавства, бо Америка, попри проголошувану демократичність, досить недемократична, там інший принцип побудови стосункiв між людиною та державою. Хоч хто б виявився при владі, хочеться, щоб ці політичні зміни не били по голові простої людини. Не хочеться боятися виборів. А зараз боїшся, що сплануєш щось, а після виборів усі твої плани полетять коту під хвіст. Досі немає відчуття стабільного розвитку держави.

По-друге, може, я помиляюсь, але в мене складається враження, що на бюджетні організації і тих самих чиновників звалюється дуже багато завдань, які виконати за ті гроші, які їм дають, практично неможливо. І тому вони починають «прокручувати» ці гроші. Через це й непрозорі відносини з владою, бо вони самі не знають, як це приховати та як вийти з цієї ситуації. Ту ж зарплату не виплачують, ці гроші десь «ходять». Чиновники постійно на межі між законом і його порушенням. Цьому треба покласти край.

Микола ГОМАНЮК, стипендіат Кіркланда 2003—2004 рр.:

— Від майбутнього президента я очікую рішучих кроків у напрямку подальшої лібералізації нашого суспільства. А це, передусім, відмова від жорстко централізованого і непрозорого, успадкованого від Радянського Союзу принципу управління. В зовнішній політиці хотів би нарешті побачити рух в напрямку стратегічної мети України — вступу в ЄС. Прагнення відповідати стандартам ВТО, ЄС мусить зробити свою справу в економіці, яка повинна бути відкритою і привабливою для іноземного капіталу. У фінансовій сфері необхідною є підтримка малого та середнього бізнесу, пільгове оподаткування пріоритетних напрямків виробничої сфери та сфери послуг — наприклад інформаційних технологій чи туризму. Україна не повинна розглядатися на світовому ринку як джерело сировини та напівфабрикатів.

Диверсифікація енергетично-паливного комплексу, на жаль, i далі є тільки мрією. На це треба подивитись критично і творчо. Змін потребує й ситуація в освіті й науці. Освітянські стандарти варто привести у відповідність із європейськими. Це надасть можливість викладачу та науковцю просувати науку, а не займатися прихованим «заробітчанством» у вузах. Увагу треба звернути на українські ЗМІ. Треба не забороняти канали та програми, а урізноманітнювати їх. Ринок зробить свою справу. Українські телепередачі повинні чесно змагатися з російськими. Така схема повинна працювати й у мовному питанні. Самими законами проблему не вирішити. Соціальної держави без економічного підґрунтя в Україні побудувати не вийшло, значить прийти до неї можна шляхом, щоб працюючий громадяни сам міг забезпечити себе та своє найближче оточення, зменшуючи посередництво держави. Більше прав слід надати регіонам. Це стосується формування бюджетів, стимуляції проведення самодостатньої політики. І взагалі, патерналістські стосунки будь-яких суб’єктів — це анахронізм. Більше власної ініціативи. А ініціативні люди в Україні є.

Підготувала Оксана МАНЬКОВСЬКА, Херсон
Газета: 
Рубрика: