Пригадаймо, як відбувалося хрещення Русі. У «Повісті временних літ» під роком 988 знаходимо дуже яскравий опис того, що відбувалося. Хрестившись у Корсуні, князь Володимир «... повернувся до Києва. І коли прийшов, наказав повалити ідолів — одних порубати, інших спалити. Перуна ж наказав прив’язати до хвоста коня й волочити його з гори по Боричевому узвозу до Струмка, і приставив дванадцять чоловіків бити його жезлами. Робилося це не тому, що дерево щось відчуває, а для наруги над бісом, який обманював людей у цьому образі, щоб прийняв він відплату від людей. «Великий ти, Господи, і чудові справи твої!»... І, сказавши це, наказав ставити церкви по тих місцях, де раніше стояли кумири... Посилав він збирати у найкращих людей дітей і віддавати їх на навчання книжкове. Матері ж дітей цих плакали, бо не укріпилися ще вони у вірі. І плакали за ними, як за мертвими... Не чули вони раніше про вчення книжкове, але по Божому влаштуванню та по милості своїй помилував їх Бог».
Тут, звісно, викладені й негативна, й позитивна сторони великої, доленосної для нашої країни справи. Що ж відбувається в нас сьогодні? Та те саме, тільки не до кінця й не послідовно поки все робиться. Радянських ідолів (далеко, щоправда, не всіх і не скрізь) ми цілком успішно поскидали. Але нарузі й биттю всенародному їх не піддали. Все боїмося якихось «непередбачуваних сценаріїв». Церкви старі цілком успішно відновлюємо на старих місцях. А от нові й на місці колишніх комуністичних кумирів не зводимо. Духу не стає. Дітей своїх цілком успішно вчимо й дуже часто — за дуже великі гроші й за кордоном, зовсім не за Божим улаштуванням, а «за нашими справами», що дискредитували вже себе в багатьох поколіннях. Тобто формально, зовні, ми все робимо правильно, але без внутрішнього сенсу, оновлення духу. А без такого оновлення внутрішнього, духовного, і з місця рушити неможливо!
Ми всі зараз «вчимося бути українцями», а не розуміємо, що для того, щоб добратися до середини гори, треба все-таки штурмувати вершину. Тобто, щоб стати справжніми українцями, треба все-таки спочатку стати справжніми громадянами своєї країни. А країні цій — стати справжньою й гідною цивілізованою країною у світі! Адже завжди для того, щоб досягти бажаного, треба піднімати планку вище. Якщо ж її опускатимеш, не досягнеш і того, чого хочеш. У тім-то й увесь сенс віри християнської. Вона піднімає планку вище наших земних справ. І тоді відбуваються чудеса. Та й справи наші, цілком звичайні, успішними, значущими для людей стають тільки тоді, коли надія наша і віра, і воля спрямовуються за їхні межі!
Зміни до Конституції і до виборів президента необхідно приймати. Але зміни ці повинні затвердити не переділ владних повноважень між гілками влади, а християнську складову, спрямованість у нашому Основному Законі.
