Кожен знає, що вибори — то є обрання на урядові посади найкращих у країні людей. Найкращих за розумом, відданістю народу, хоробрістю, знаннями, досвідом; за такими чеснотами, як скромність і доброта; не останнє, хоча й не вирішальне значення мають зовнішність і манера спілкування. Чим більша за населенням країна, тим кращого президента має змогу обрати її народ, бо ж тоді вибір більше — тут обирають кращого з кращих, що є справою непростою, але завжди приємною.
Із вибором керманичів народу трапляються, втім, ускладнення. Так, історики розповідають про одну стародавню державу, у якій народ мало-помалу зовсім перестав у призначений час приходити на виборчі дільниці, як не старалися заманити його туди («батогом та пряником») політики. Завдяки розшифровці текстів глиняних таблиць, знайдених під старою липою, дослідникам удалося встановити кілька причин такої дивної для демократичного устрою поведінки демосу. У текстах говориться, зокрема, про незадоволення народу тим, що в результаті виборів при владі якимось чином завжди опинялися начебто саме ті претенденти, яким народ накидав найбільше чорних квасолин («проти» — по нашому). Хоча цього, звісно, не могло бути хоча б тому, що цього не може бути ніколи.
Але це ще не все. На протязі довгого часу громадяни тієї держави спостерігали незрозуміле надприродне явище, яке вселяло в них подив і жах. А саме, — достойні люди, обрані ними зi свого середовища на високі чи навіть найвищі посади, через короткий час начисто втрачали всі ті якості, заради яких їм віддали голоси. Сміливі перетворювалися на жалюгідних боягузів; красномовні — на заїк; мудрі та передбачливі творили безглузді закони і переставали розуміти найпростіші речі; скромні ставали пихатими і не впізнавали старих друзів, а колись безкорисливі й чесні будували розкішні палаци («хижки»), оточували себе сотнями рабів та рабинь, виписували з Єгипту золоті колісниці.
Виходило так, як наче там, наверху, на посланців народу напускали якусь страшну, досі нікому не відому порчу: обрали — і пропала гарна людина. Мудрі старійшини почали побоюватися, що таким чином у народі невдовзі можуть перевестися всі гарні й достойні люди — «пропаде порода!». І закликали народ не ходити на вибори. Що, зрештою, і сталося.
Через згадану політичну байдужість демократичний устрій, яким так пишалися ті старовинні люди, спочатку майже автоматично перетворився на олігархію (правління найбагатших громадян, куплене за великі гроші), потім на тиранію (владу захопили озброєні «силовики»), а далі опустився до охлократії — у країні почали заправляти нікому не відомі безликі декласовані найди, які не мали громадянства, не жили у країні і керували нею з-за кордону через своїх найманців. Сусіди, що з тривогою спостерігали за подіями у тій державі, вже почали «на випадок найгіршого» терміново укріпляти кордони та накопичувати запаси стріл і списів.
Невідомо чим могла закінчитися ця драматична історія (скоріше за все, та країна остаточно зійшла би з історичної арени), якби там не об’явився мудрий винахідливий муж (ім’я його, на превеликий жаль, назавжди щезло в темних глибинах часу). Він порадив громадянам радикально зреформувати систему виборів посадових осіб усіх рівнів — від президента до голови сільської ради. Спочатку люди слухали його з усмішкою і недовір’ям, потім засумнівалися, задумалися і — погодилися. А йшлося про ще не бачений у світі тип виборів, більш точно, — про «антивибори». Які, за словами автора ідеї, мали забезпечити в країні як ефективне управління, так і високу громадянську активність її мешканців.
Пропозиція була така — змінити головну функцію загальних і місцевих виборів на протилежну. Іншими словами: люди на антивиборах повинні були не обирати певного кандидата на те чи інше владне крісло (бо хто може наперед сказати, як той кандидат покаже себе у майбутньому?), а віддати свій голос за те, аби залишити чи не залишити на постах чинних президента, депутатів Верховної Ради та всіх нижчих достойників. І робити це регулярно кожні 2 чи 4 роки. А щодо призначення на посади — то справа чисто адміністративна, справа, яка буде оцінюватися на наступних антивиборах.
Як виявилося, введення інституту антивиборів радикально змінило настрої у суспільстві — про колишню політичну пасивність громадян було раз і назавжди забуто. У «виборах», як правило, брало участь 120-130% мешканців відповідного віку (чимало людей, особливо молодих і старих, намагалося будь-що, а проголосувати на кількох антивиборчих дільницях). Заради того, щоб виказати своє ставлення до діяльності того чи іншого чиновника, люди відмовлялися від поїздок на дачі, у відпустки, а ті, хто був у відрядженні, прожогом поспішали додому хоч із космосу. Високий показник активності демонстрували — попри всі складнощі — й ті громадяни, які постійно мешкали за кордоном, на інших континентах.
Ще однією новою суспільною ознакою стало те, що люди ретельно готувалися до антивиборів. Задовго до події утворювалися різні групи (вуличні, дворові або хатні) для вивчення діяльності конкретних посадових осіб у міжантивиборний період. Джерелом інформації тут були не ЗМІ й аж ніяк не постанови, звіти, закони чи декларації владних структур, а конкретні факти. Тобто «відбитки» результатів державницької діяльності на найнижчому рівні — на рівні життя людини. Тому громадяни, як правило, дуже кваліфіковано визначали тих, кого необхідно негайно звільнити з посади, а кого — залишити на ще один термiн.
Описана вище стародавня реформа (вчені називають її «Феномен з ніг на голову») виявилася вельми ефективною ще й тому, що людям тієї країни було значно легше і навіть приємніше говорити «Ні», чим «Так», — такий у них був характер. У кожному разі, в результаті впровадження реформи їхня держава й досі займає не останнє місце в світі. І порода не перевелася.
