Цього року виповнилося 950 років від дня смерті Ярослава Мудрого, князя Київської Русі-України, який, — як писав М. Карамзін, — «хоча й не приєднував зброєю нових земель, але повернув втрачене Росією у лихах міжусобиці; не завжди перемагав, але завжди виявляв мужність; заспокоїв вітчизну і любив народ свій». Виданий Ярославом Мудрим збірник законів, названий «Руською Правдою», був першим літописним кодексом судових законів давньої Русі-України, об’єднуючим цивільне й кримінальне право і всі процеси судочинства того історичного часу, що охоплює все ХI століття. І хоча в «Руській Правді» використовувалися й деякі закони Володимира Великого (980—1015), навіть частково запозичені основи візантійського та скандинавського правознавства, «тут, — як зауважував М. Грушевський, — ми здебільшого маємо споконвічне руське право».
Наведемо деякі приклади кримінальної відповідальності, передбачені законами Ярослава на покарання за вбивство громадянина, крадіжку приватної власності громадян (закони ці часто були не зовсім справедливими до заможних громадян і жорстокими — до холопів і рабiв). При цьому слід нагадати, що до холопів обельних або повних належали такі категорії громадян того часу: людина, куплена при свідках; той, хто не може задовольнити своїх кредиторів; той, хто одружується на рабі без будь-яких умов; той, хто без умови піде у слуги або у ключники і найманець (закуп), тимчасово закабалена людина, яка, не вислуживши терміну, піде. Найдавнішими рабами в Русі-Україні були, звісно, нащадки військовополонених, але в той час були й інші причини, які могли позбавляти людей свободи.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВБИВСТВА, ТРАВМИ ТА ПОГРОЗИ
Особиста безпека в кримінальних законах Ярослава оцінювалася дуже високо. Тому в одній з перших статей закону так і йдеться: «Хто вб’є людину, тому родичі вбитого мстяться за смерть смертю». У тому випадку, якщо в убитого не виявиться месників, то з убивці стягують до скарбниці гроші в таких розмірах: за голову боярина князівського або громадянина іменитого, або наближеного до князівського двору — 80 гривень, тобто подвійну виру; за князівського отрока, повора, конюха, купця та ін., тобто за будь-яку вільну людину (варязького племені) або слов’янина — 40 гривень, тобто одну виру; а за вбивство дружини — 20 гривень, тобто піввири; за вбивство сільського старости, ремісника і за годувальницю — 12 гривень; за простого холопа боярського і людського — 5 гривень і, нарешті, за раба — 6 гривень, і понад те до скарбниці 12 гривень данини або пені. При цьому слід зауважити, що 1 гривна тоді цінилася дуже високо, так, за 1 гривну можна було купити 20 баранів або одного робочого вола.
У кримінальних законах Ярослава враховувалися й умови, за яких було скоєно вбивство або замах на нього, із завданням погроз або травм. Так, наприклад, за вбивство людини у спорі або в п’яному вигляді, якщо при цьому вбивці вдалося сховатися, то округа (гілка), де скоєно вбивство, сплачує за нього штраф — дику виру, але в різні терміни і за кілька років. У тому разі, якщо вбивця не сховається, то стягується з округи або волості половина вири — 20 гривень, а решта з самого вбивці. Якщо ж вбивство сталося без будь- якої сварки, то волость не платить за вбивцю, але видає його «на потік» — або в руки государя — «з дружиною, з дітьми і з маєтком».
Це останнє положення кримінального закону для нашого часу виглядає дуже жорстоко й несправедливо, однак тоді вважалося, що дружина і діти були відповідальними за провину чоловіка і батька, оскільки були його власністю. За будь-які дії, пов’язані з насильством, закони Ярослава передбачали різну пеню у гривнах. Наприклад, за будь-який удар неоголеним мечем або його рукояткою, палицею, чашею або долонею — штраф у 12 гривень; палицею або жердиною — 3 гривни; за будь-яку легку рану або поштовх — 3 гривни до скарбниці й 1 гривну пораненому на лікування. Суворіші штрафи передбачалися за пошкодження носа, руки, ока, ноги, коли винуватець сплачував 20 гривень до скарбниці, а самому каліченому — 10 гривень. Навіть за погрозу мечем — пеня в 1 гривну.
Особливо захищали закони Ярослава людей багатих, заможних. Так, наприклад, той, хто самовільно покарає іменитого громадянина (огнищанина) або землероба (смерда), мусить сплатити пеню до скарбниці у 12 гривень за першого і 3 гривни за другого, а кожному битому по 1 гривні. У тому разі, якщо холоп або раб ударить вільну людину і сховається, а хазяїн не видасть його, то стягували 12 гривень із хазяїна. Рабу, який образив свого хазяїна, можна було навіть вкоротити віку за цю образу, так свідчив закон.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КРАДІЖКУ, БОРГИ ТА НЕДОЗВОЛЕНИЙ ПРОМИСЕЛ
Дуже жорстокими, а часом антилюдськими (за сьогоднішніми законами) були за часів Ярослава Мудрого покарання за крадіжку. Так, наприклад, за тими законами будь-хто мав право убити на місці наздогнаного нічного злодія (татя). А той, хто протримає його зв’язаного до ранку, зобов’язаний йти з ним на княжий двір для здійснення правосуддя. У тому разі, якщо зв’язаний злодій через якісь причини буде убитий — це є злочином, і винний сплачує до скарбниці 12 гривень. Особливо цінився в ті часи в господарстві й на війні кінь, тому за його викрадення було передбачене особливе покарання. У законі про нього мовилося так: «Тать коньовий видається головою князю і втрачає всі права цивільні, вільність і власність». Суворо каралася і крадіжка особистого домашнього господарства, худоби або зерна.
Вельми суворо каралися в законі дії, які завдають шкоди або призводять до загибелі живої природи, в тому числі корисним тваринам або рослинам, тобто за сьогоднішніми поняттями, браконьєрство. Так, наприклад, «за бобра, украденого з нори, визначається 12 гривень пені». Тут йдеться про так званих племінних бобрів, iз утратою яких хазяїн позбавлявся усього можливого приплоду. За умисно зарізаного чужого коня або іншу худобу зловмисник сплачує 12 гривень до скарбниці, а хазяїну — 1 гривну. За зрізані дерева з племінними вуликами бджіл винний зобов’язаний внести до скарбниці 3 гривни, за дерево — півгривни, за вигнання бджіл — 3 гривни, а хазяїну «за мед нелаженого вулика — 10 кун, а за лаженого — 5 кун».
У законі передбачено особливе покарання за підпал будинку або току. Такий палій «видається головою князю з усім маєтком, з якого потрібно раніше винагородити збиток, завданий хазяїном току або будинку».
Однією з важливих історичних особливостей законів Ярослава було й положення про те, як хазяїн відповідав перед законом за невчасну видачу слузі зароблених ним грошей. У цьому випадку хазяїн був зобов’язаний сплатити позивачу 60 кун пені, а якщо він силоміць віднімав у слуги гроші, то повернувши їх, сплачував ще до скарбниці 3 гривни пені. Суворо каралися згідно із законом боржники, які вчасно не повертають або не бажають зовсім повертати грошові борги. Так, згідно з законом було потрібно, щоб позивач по поверненню грошей представив свідків і, якщо вони поклянуться у справедливості його вимог, кредитор бере свої гроші та ще 3 гривни.
Особлива довіра в законі до людей торгових ілюструється тим, що якщо купець повірив гроші іншому купцю для торгівлі, і боржник почне відмовляться, то свідки в цьому разі не потрібні, а відповідач сам мусить присягати. Виявив особливу турботу закон про захист прав купців-іноземців, що мало історичне значення для успішної зовнішньоторговельної діяльності в Русі-Україні. У цьому випадку закон зобов’язує загальновідомого боржника, якому іноземець повірив свій товар, продати з усім його майном і першими вирученими грошима задовольнити іноземця або скарбницю. Якщо купець втратить ввірений йому товар у пияцтві, або промотає, або зіпсує через недбалість, то позикодавці згідно із законом мають право вчинити з ним, як їм заманеться: відстрочити платіжні борги або продати самого боржника в неволю.
ОСНОВИ СУДОЧИНСТВА ЗА ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Главою правосуддя в ті історичні часи вважали князя, а князівський двір — місцем суду. Але, як правило, государ доручав свою владу тіунам і своїм отрокам, а чиновники, яким належало вирішувати кримінальні справи, називалися вирниками, і кожен суддя мав помічника або отрока, метельника або писаря. Вони брали запас від громадян і мито з кожної справи. Для об’їзду своєї волості кожному вирнику або його писарю давали коней. Для рішення судової справи позивач мав іти з відповідачем на взвод перед 12 громадянами, тобто присяжними, які розбирали обставини справи по совісті, а суддя визначав міру покарання. Важливу роль відігравали свідки в кожній кримінальній справі. Згідно з законом Ярослава «будь-який кримінальний донос вимагає свідків і присяги семи чоловік, але варяг і чужоземець зобов’язується представляти тільки двох». Отже, й тут помітне заступництво іноземцям. Далі в законі зазначено, що свідки мають бути завжди громадянами вільними і тільки «за потреби і в малому позові дозволено послатися на тіуна боярського або закабаленого слугу». На закінчення потрібно нагадати, що подібна практика судочинства була і в Скандинавії, звідки цей мудрий статут перейшов до Великої Британії. Історії відомий факт існування думи з 12 присяжних засідателів ще у VIII столітті в Датському королівстві. Таким чином, кримінальні закони Ярослава містять у собі повну систему нашого давнього законодавства, охоплюючи багатий історичний досвід інших країн, що відповідає тогочасним порядкам у Русі-Україні.
