На цьому тижні Руслана Лижичко — співачка, композитор, оранжувальник, кінопродюсер — влаштувала для столичних ЗМІ прес-конференцію, де розповіла про свої досягнення останнього часу та найближчі плани. Головним було те, що її виступи повсюди сприймаються добре (дуже добре!), особливо на півдні Європи — слухачів несе за собою, як дев’ятий вал, висока хвиля емоцій, темпераменту («енергетики», як любить повторювати Руслана).
Популярність співачки зростає. Так, в Україні продано 200 тисяч копій «Диких танців», а її інтернет-сайт після стамбульского тріумфу «відвідало» 60 тисяч шанувальників. Із того часу Руслана та її команда вже побували в 15 країнах — сольні та спільні з іншими виконавцями концерти, участь у програмах провідних закордонних каналів, десятки інтерв’ю із західними ЗМІ. Провідне місце у списку шлягерів багатьох країнах Європи займають «Дикі танці». Та попри всі успіхи, гасло співачки лунає так: «Робота! Робота! Робота!». Це записи в студії, підготовка альбому «Дикі танці» та великий тур світом для підтримки альбому. Щойно вийшов «Золотий диск» Руслани в Бельгії; у Стокгольмі записано — разом із симфонічним оркестром — нову, дуже оригінальну версію «Диких танців». 31 липня Руслана виступатиме в «Стокгольмському Параді» (аудиторія — 150 тисяч осіб); восени — в залі Генеральної Асамблеї Об’єднаних націй. Чимало енергії та часу потребує також майбутній пісенний конкурс «Євробачення- 2005» у Києві, тим більш, що це буде ювілейне шоу: «50 років Європа співає разом!». Можливо, що Руслана буде ведучою цього конкурсу. Загальний висновок такий: до грудня 2004 концертів Руслани в Україні не буде. Винятком може стати тільки День незалежності.
Цікавим феноменом видається той факт, що закордон демонструє значно більше інтересу до творчості та особистості Руслани, ніж Україна. Про це свідчить як число прес-конференцій, пропозицій, запрошень, так і рівень зацікавленості та захвату. «Я щаслива тим, як мене там приймають! — щиро каже Руслана — Так, курортний сезон Туреччини проходить цього року під звуки «Диких танців». Однак ніколи не забуваю, хто я є, звідки я є. Тому карпатські мелодії, деякі пісні, такі, як коломийки, лунають у всьому світі українською; будь-який концерт закінчую словами «Слава Україні», запрошеннями слухачів до України тощо. Вся моя творчість — то перманентний український проект. Я завжди залишатимуся з Україною, тим більш, що Україна — це Європа!».
Вдома — трохи інша картина (немає пророка у своїй вітчизні!). Скажімо, попри світовий успіх, Руслана так і не потіснила на ТБ (навіть одразу після «Євробачення- 2004») наше постійне «сузір’я талантів»: «незрівнянного» Поплавського, «неперевершену» Сердючку, «друга» Кіркорова та подібних інших, що перебувають під чиїмось постійним «протекторатом».
Я невеликий, м’яко кажучи, знавець сучасного шоу-бізнесу, його зірок, репертуару, традицій. Як на мене, там занадто голосно, занадто багато електроніки та «шоу», бракує гарних голосів і традиційних старовинних інструментів (коли пишу, сповна усвідомлюю своє ретроградство). Але тільки глухий не вирізнить талант Руслани із сірої маси «розкручених» бездар, які товпляться на українських екранах. Згадую, як кілька років тому мене вразила одна єдина фраза з якогось рекламного ролика, заспівана Русланою. Який діапазон, сила голосу, яка витонченість виконання, а головне — якого чудового забарвлення голос! А до того — неординарна особистість, без якої навіть дуже гарного голосу недостатньо.
Сьогодні Руслана вражає слухачів «Дикими танцями», які несуть у світ відблиск музикальної культури нашого народу, хоча й у формах західних. Чомусь згадався давній американський джаз, на який зробили такий добродійний вплив духовні пісні негрів («Spirituals»). Вплив, який поширився на весь світ і який для багатьох людей є однією з найпривабливіших рис цієї музики. Чи не може так статися, що завдяки Руслані сучасна естрадна музика — досить таки сіра, попри весь її шум і гам, — почне вбирати в себе гармонійні елементи, забарвлення українських старовинних пісень? І не тільки західноукраїнських але й ліричних, козацьких, обрядових, жартівливих пісень інших регіонів України. Адже за багатством мелодії, виразністю, ліричністю, поетичною легкістю, примхливим поєднанням суму і радості їх можна порівняти з найкращою класичною музикою. (Наприклад, — не побоюся сказати — із Моцартом.) Як би тоді перемінився світ звуків навколо нас!
Для багатьох людей Руслана стала — вельми заслужено — авторитетом, людиною, до думки якої варто прислухатися, прикладу якої можна наслідувати. Тому не дивно, що на прес-конференції її спитали: «За кого будете голосувати, пані Руслано?». Ось її відповідь: «Моє ім’я не може бути у політиці. Саме тому, що воно пов’язане з іміджем України; я усвідомлюю цю відповідальність і тому не повинна і не хочу бути у політичних процесах. Очевидно, що я потрібна політиці, але політика не потрібна мені. Я твердо для себе вирішила, що не хочу впливати на думку і політичний вибір людей. Я не настільки добре у цьому розбираюсь. Я хочу, щоб моя країна була демократичною, щоб кожен робив свій вибір. Все, що мені потрібно, — це музика, сцена і мої прихильники». Я поза політикою. Це — моя позиція».
Все, що сказала Руслана, вона мала право сказати. Але чому, власне, вона не відповіла прямо на таке просте запитання: «За кого будете голосувати?» Невже ця смілива сильна амазонка — красива, енергійна, впевнена у собі, озброєна неабияким досвідом життя і бізнесу за кордоном, завжди готова на всі випробування свого фаху в будь-якому місці земної кулі, горда і незалежна, — невже тут, у себе вдома, вона знітилася? Чи це запитання не до Руслани?
