Мабуть, на жодних виборах, які досі відбувалися в Україні, тема забезпечення вільного волевиявлення громадян, демократичних правил ведення кампанії не звучала так гостро й актуально, як нині. Можливо, тому, що ставки в цій виборній грі, на думку багатьох, дуже високі, та й інтрига, на відміну від попередніх президентських виборів, існує. З іншого боку, західні експерти вже назвали жовтневі вибори «головною політичною подією в Європі», від якої значною мірою залежить репутація нашої держави.
Хоч як би там було, але заяви про необхідність чесних виборів, різноманітні ініціативи щодо вироблення правил гри, обіцянки поважати букву закону останнім часом стали мало не головними темами передвиборного інформаційного простору.
У перших же своїх заявах ключові суб’єкти боротьби за президентське крісло, отримавши кандидатське посвідчення, пообіцяли дотримуватися законів під час проведення передвиборної кампанії. Потім була заява чинного Президента Леоніда Кучми на пленарному засіданні восьмого саміту Україна — ЄС у Гаазі про те, що українська влада зробить все від неї залежне для забезпечення прозорості президентських виборів. Екс-голова ЦВК Михайло Рябець очолив Всеукраїнську громадську організацію «Фонд сприяння демократичним виборам».
Конкретніші спроби забезпечити прозорість майбутніх виборів полягали в ініціюванні різних угод. Зокрема, один із кандидатів — лідер «Нашої України» Віктор Ющенко — підписав Декларацію про чесні вибори та закликав інших кандидатів на посаду глави держави, які поділяють принципи «гри за правилами», приєднатися до цього документа. Свій варіант документа про чесні вибори мають намір підписати 23 липня партії і громадські організації, що формують виборчу коаліцію на підтримку кандидата Януковича. Раніше з подібною пропозицією до кандидатів звернулися й провідні вітчизняні політологи, які створили Меморандум про чесні вибори.
Поки жоден із цих документів не підписаний. І, судячи з усього, навряд чи буде підписаний усіма учасниками виборчого процесу. Недовіра, що існує між прибічниками провладного й опозиційних таборів, змушує їх шукати іншi варіанти страхування: перших — від жорстких ультиматумів «якщо не переможе наш кандидат — значить, вибори сфальсифіковано» та пов’язаних з цим поствиборних скандалів, других — від теоретично існуючої можливості задіяння адміністративного ресурсу і тих самих фальсифікацій. Сигнали, які останнім часом посилено транслюють політичні лідери, які підтримали єдиного кандидата від парламентської більшості В. Януковича, про те, що з їхнього боку боротьба буде чесною, представники опозиції ігнорують. Так, зокрема, днями керівник передвиборного штабу В. Януковича Сергій Тігіпко продемонстрував розуміння, що для перемоги прем’єр-міністра на виборах владі слід «не зловживати адміністративним тиском», оскільки це може тільки зашкодити їхньому кандидату. Проте протилежна сторона явно готується до війни. Про підготовлювані масштабні фальсифікації «з Банкової» заявили деякі опозиційні політики.
Схоже, в цій атмосфері взаємної недовіри будь-які адресовані кандидатам у президенти пропозиції підписати угоду про чесні вибори так і залишаться «голосом волаючого в пустелі». До речі, це дуже швидко зрозуміли політологи, які ініціювали Меморандум про чесні вибори. На їхню думку, непоганим результатом їхньої ініціативи буде хоча б те, що ця тема на певний час стане предметом громадської та політичної дискусії.
Сумніви в тому, що кандидати в президенти підпишуть існуючі і, можливо, нові угоди про проведення чесних виборів, висловили також Президент Л. Кучма, голова ЦВК Сергій Кивалов, спікер Верховної Ради України Володимир Литвин і один із найсерйозніших претендентів на посаду глави держави, прем’єр-міністр В. Янукович. На переконання В. Литвина, ідею про підписання кандидатами у президенти угоди про проведення чесних і демократичних виборів «за загальними розмовами вже заговорили, а через тиждень забудуть». А Янукович назвав будь-які подібні угоди «умовністю». «Людина, якщо вона чесна, то вона чесна в душі. Я вірю в слово», — сказав він. Очевидно, «джентльменські угоди», як і раніше, залишаються «рушійною силою» вітчизняної політики.
