Зовсім нещодавно я приїхала до столиці на практику. Попереду було аж два вихідних, і я вирішила подивитися місто. Прогулюючись одним із парків Києва, відчула одну цікаву річ: Київ — місто-мікс. Тут поєднується абсолютно не поєднувані речі: давня архітектура, яка навіює романтичні думки, висотні будинки, біля яких почуваєш себе дуже маленьким, та поведінка людей, багатьом з яких абсолютно байдуже, що діється навколо них.
Уявіть собі таку картину: чудовий літній парк збирає у собі все більше і більше відвідувачів, котрі прагнуть сховатися від полудневої спеки. Вільного місця на паркових лавках знайти майже нереально. Але мені пощастило (як здавалося спочатку), і я дуже зручно примостилась між молодою парою та жіночкою з дитинкою.
Не знаю, які «планети» найшли на молоду пару, але вони мало не «займалися коханням» прямо на лавці, в той час коли поряд, буквально за півметра, гралася маленька дівчинка. Остання із переляканими оченятками побігла до мами. І... мама ніяк не відреагувала на своє дитя, мовляв «іди, доню, грайся, а мама ще трохи почитає любовний роман». Відверто кажучи, це шокувало.
Я намагалася щось сказати панянці, але зрозуміла, що любовний роман її захоплює більше. Не витримавши «лихої долі», я вирішила піти далі. Але, не пройшовши і двох метрiв, побачила ще один, не менш «цікавий» факт. Двоє молодиків без усіляких докорів сумління розпивали серед парку пляшечку «біленької» і гучно перемовлялися, вживаючи, мабуть, усю нецензурну лексику, яку знали. Здавалось, що нормальні слова вживалися лише для зв’язки. Все це нагадувало нагієвські «Вікна», але у реальному форматі...
Можливо, в цій ситуації не було ніякого особливого драматизму, але в черговий раз стало сумно, що таких випадків — дедалі більше. І реагувати на таку антисоціальну поведінку начебто вже й не прийнято. А ще гірше те, що діти, які виростуть на таких «казках», мабуть, вважатимуть таке поводження оточуючих нормою.
