Їх не люблять усі без винятку уряди. Вони заважають жити багатьом політичним силам i бізнесовим корпораціям. На думку чиновника, вони постійно лізуть не у свою справу. Вони — це неурядові громадські організації. Після подій у іракській в’язниці «Абу- Грейб» стало очевидно, що від їхнього тиску не захищені навіть США, яких саме й підозрюють у використанні «третього сектора» у власних політико-економічних цілях. В Україні ця тема — після сумнозвісної статті одного з політиків, після нещодавньої стурбованості комуністів діяльністю неурядових організацій — набула надто політизованого значення. Проте активність «третього секторa» вже стала глобальною політичною та інформаційною реальністю, ігнорувати яку сучасний Левіафан вже не в змозі.
Коли в січні минулого року спостерігачі правозахисної організації «Human Rights Watch» заявили про те, що війну в Іраку не можна розглядати як гуманітарне втручання, міжнародні ЗМІ не залишили цей факт поза увагою. Згідно з інтернет-базою даних «Factiva», така думка згадувалася у 43 х статтях цілого ряду друкованихЗМІ, починаючи від «Канзас Сіті Стар» і закінчуючи «Бейрут Дейлі Стар». Так само після оприлюднення випадків знущання над іракськими військовополоненими у в’язниці «Абу Грейб» думки організацій «Міжнародна амністія» та «Міжнародний Комітет Червоного хреста» з цього питання чинять тиск на адміністрацію Буша як на території самої Америки, так і поза її межами.
З огляду на наведені приклади, можна стверджувати, що сьогоднішня інформаційна епоха характеризується збільшеною роллю неурядових організацій, які здійснюють свою діяльність на міжнародній арені. Подібна ситуація не є чимось новим, однак сучасні засоби зв’язку привели до значного збільшення кількості неурядових організацій; тільки у 90-х роках їхня число різко збільшилося — з 6000 до приблизно 26 000. Але голі цифри мало про що свідчать, оскільки представляють лише формально існуючі організації.
Багато неурядових організацій прагнуть діяти як «глобальна совість», репрезентуючи широкі суспільні інтереси, що виходять за межі окремих держав. Вони диктують нові норми, безпосередньо тиснучи на уряд і ділові кола, закликаючи їх змінити сталий політичний курс і непрямим чином змінюючи суспільне сприйняття того, які функції входять у поле компетентності держави та бізнесу. Неурядовим організаціям не властивий «жорсткий» характер сили, однак часто вони вдаються до політики «м’якої» сили, яка полягає в досягненні результату шляхом зацікавленості, а не примушення. Оскільки вони залучають послідовників, уряди зобов’язані зважати на них рівною мірою як на союзників, так і на противників.
Кілька десятиріч тому великі організації, такі як транснаціональні корпорації або Римо-католицька церква, були найтиповішими міжнаціональними організаціями. Такі організації, як і раніше, важливі, однак доступність засобів зв’язку в епоху Інтернету привела до створення вільних мережевих організацій із невеликою кількістю учасників і навіть з одним або кількома членами. Гнучкість таких організацій дозволяє їм легко перетинати кордони різних держав. Оскільки вони часто залучають громадян, добре обізнаних про внутрішню політику ряду країн, то можуть зосередити увагу ЗМІ й урядів на проблемах цих держав, утворюючи нові міжнаціональні політичні коаліції.
Більше значення міжнаціональних організацій можна приблизно встановити, порахувавши, як часто їх згадують у провідних друкованих засобах інформації. Частота застосування терміну «неурядова організація» збільшилася у 17 раз з 1992 року. Нарівні з правозахисною організацією «Human Rights Watch», інші неурядові організації, такі як «Transparency International», «Oxfam» («Оксфордський комітет допомоги голодуючим») і «Лікарі без кордонів», особливо часто згадують у ЗМІ. Найбільші неурядові організації стали реальними учасниками в боротьбі за увагу впливових ЗМІ.
Ця обставина не дозволяє урядам ставити бар’єри на шляху інформаційних потоків, які історично були захистом посадовців від пильної уваги міжнародної громадськості. Навіть великі держави з потужною системою силового впливу, такі як, наприклад, Сполучені Штати, опинилися у сфері впливу неурядових організацій. Ці організації відіграли ключову роль у зриві саміту Світової організації торгівлі 1999 року, прийнятті угоди про заборону протипіхотних мін і ратифікації рамкової угоди про контроль над тютюновими виробами у травні 2003 року.
США, приміром, від початку висловлювали серйозні заперечення стосовно Угоди про контроль над тютюновими виробами, однак під тиском міжнародної критики змушені були її прийняти. Угоду про заборону протипіхотних мін було підписано, незважаючи на заперечення з боку найсильнішої військової бюрократії світу — Пентагону.
Так само міжнаціональні корпорації часто стають метою кампаній, які проводять неурядові організації з метою «назвати й присоромити» компанії, що виплачують низьку заробітну плату в бідних країнах. Такі кампанії іноді мають великий успіх, оскільки здатні створити реальну загрозу підриву авторитету всесвітньо відомих торгових марок.
Компанія «Royal Dutch/Shell», наприклад, 2003 року оголосила, що не вестиме буріння в місцях, віднесених ЮНЕСКО до всесвітньої спадщини. Це рішення було прийнято через два роки після того як компанія відступила під тиском із боку захисників навколишнього середовища і переглянула свої плани про виконання бурових робіт в одному з таких місць на території Бангладеш. Міжнародні компанії з виробництва лікарських препаратів внаслідок критики з боку неурядових організацій 2002 року відмовилися від проведення судових процесів у Південній Африці, пов’язаних із порушенням їхніх патентних прав на лікарські засоби для боротьби зі СНІДом. Подібні заходи щодо оприлюднення та критики торкнулися також практики інвестицій і працевлаштування, існуючої в таких компаніях, як «Mattel», «Nike» та деяких інших.
Неурядові організації дуже сильно відрізняються одна від одної, з погляду їхньої організації, бюджету, звітності та відповідальності за точність висловлюваних ними думок. Образно активісти називають такі рухи «ще однією супердержавою», і уряди, які ігнорують їхнє існування, надто ризикують.
Деякі з них мають хорошу репутацію і високий ступінь довіри, що наділяє їх «м’якою» силою як всередині окремої держави, так і на міжнародному рівні. Стосовно інших організацій ступінь довіри громадян недостатньо великий, однак вони здатні організувати демонстрації та привернути увагу уряду. В будь-якому разі неурядові й мережеві організації мають засоби впливу і без коливань їх використовують.
Чи роблять неурядові організації світову політику демократичнішою? Ні, у звичному розумінні слова. Більшість із них є організаціями еліти, які охоплюють вузькі верстви населення. Деякі діють безвідповідально і непідзвітно. Але, попри це, вони привносять у світову політику плюралізм, привертаючи увагу до проблем, які уряди воліють ігнорувати, а також виступаючи як міжнародні групи тиску. І в цьому сенсі вони стають своєрідною протиотрутою відносно традиційної урядової бюрократії.
Уряди, як і раніше, залишаються головними дійовими особами на арені світової політики, але тепер вони змушені ділити увагу громадськості ще з багатьма організаціями. Неурядові організації змінюють світову політику. Після подій, що сталися у в’язниці «Абу Грейб», навіть міністр оборони США Дональд Рамсфельд змушений звернути на них увагу.
Джозеф С. НАЙ — декан Гарвардської школи управління ім. Кеннеді (США)
