Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Свинарник зразкового утримання»

2 липня, 2004 - 00:00

Не так давно на телеканалі «Інтер» з’явився потужний і вражаючий проект — «екстремальне шоу» виробництва REN TV «Природний відбір» із ведучим Олександром Абдуловим. Просто гладіаторські змагання, однак доблесть проявляється не в силі, а в вакханалії знущань над учасниками. Може, спочатку глядачам буде складно перетравити такі дози наруги над особистістю. Адже ще з дитинства пам’ятаємо усякі «слиняві» сентенції на зразок «Людина — це звучить гордо!». Але, з іншого боку, як казав класик, «ко всему подлец- человек привыкает». І нікуди не дінуться глядачі від щотижневого грандіозного дійства в прайм-тайм, ризикуючи перетворитися на телесадистів і телемазохістів.

І вже буде смішно, що раніше розважала програма «За гроші!» «Нового каналу», де ведучий Геннадій Попенко пропонував з’їсти оселедця з малиновим варенням чи читати вірші з російської класики зі шкарпетками на вухах. Та й що це за гроші — 40 гривень, жодної жадності й проявити не встигнеш. Така собі економія на учасниках.

А «Безумний день» того самого каналу з тим самим ведучим узагалі провокує героя, який утрапив в історію, на благородні вчинки. Добре, хоч халепи, в які він втрапляє, здійснюють нишком і так само коментують. Та й не завжди герої на висоті — коливаються, переживають, відверто бояться. Це тільки в кіно людина Вчинку — без страху й докору. А після всіх цих коливань у режимі «реального ТБ» враження навіть від самопожертвування змазується.

Є думка, що сміх — це почуття переваги. І недаремно програми, де глядач нібито спостерігає в замкову щілину за клопотами з життя інших, недовго думаючи так і назвали: «Камера Сміху» («1+1») та «Кімната Сміху» («Інтер»). Справді, що може бути кумедніше — закликати перехожого в літак, а потім на висоті кількох тисяч метрів пояснити йому, що він повинен стати пілотом, «бо помреш». І поки він не зрозуміє всю чарівність цього завзятого жарту — чекай, сподівайся, що він хоч би злякається.

Ці та інші програми — з добровольцями-бідолахами — свою роль виконали. Потихеньку, крапля за краплею, вони додавали дози отрути в раціон телеглядача, поки така отрута не стала практично основною їжею.

У «Природньому відборі» легко потрапити під магнетичний вплив магістра садистських премудростей Абдулова. У перевернутому диявольському світі грубість не від’ємна від мужності, готовність терпіти знущання на кшталт терпіння, а комплімент дівчині замінює торт на голову. Ерудиція також важлива, але висячи вниз головою чи ухиляючись від ляпасів, можна проявити тільки знання, що міцно засіли в голові.

Спостерігаючи за цим, ведучий назвав те, що відбувається, «свинарником зразкового утримання». І видав себе з головою. Очевидно, не дуже пишається бездоганний кіношний «герой-коханець» участю в цьому супер-балагані. Адже це навіть не роль у рекламі збуджувальних чи омолоджувальних засобів, а пропаганда «свинського» погляду на життя. І Абдулов намагається дистанціюватися — мовляв, іронізуватиму — і глядачі зрозуміють, що, за великим рахунком, він вищий за це.

Проте метр ризикує. Не виключено, що незабаром «галерка» зажадає справжніх пристрастей, а не акторських. Не лише червоної фарби та імітації переляку...

Тільки не треба говорити, що попит породжує пропозицію. Оскільки такі передачі «прогресують», проста логіка свідчить про те, що вразливим і поступливим у своїй масі українцям уперто нав’язують людиноненависницькі погляди. Просто замкнене коло виходить, і вийти з нього можна лише з допомогою пульта телевізора...

Катерина ДЯДЮН, «День»
Газета: 
Рубрика: