Сьогодні, за даними Міносвіти, в Україні навчається близько 16 тисяч іноземних студентів. Хоч місць вистачило б на всі 50 тисяч. До України в основному їдуть вивчати медицину (50%), — вважається, що ця освіта у нас якісна, але водночас дешева. Чималою популярністю користується й вітчизняна технічна школа — Університет авіакосмічних технологій (колишній ХАІ), Національний авіаційний університет (КІЦА), Миколаївський кораблебудівний інститут, Університет архітектури та будівництва (КІБІ). Останніми роками привабити немало іноземних студентів вдалося і Луганському медичному університету. Завдяки чому це вдалося зробити — в матеріалі луганського кореспондента «Дня».
Якось, зайшовши до одного з найбільших і престижних вищих навчальних закладів Луганська, я була неприємно здивована його темними коридорами. Зі стелі звисало багато лампочок, але горіла лише кожна четверта. Це створювало неприємно-похмуру атмосферу в храмі науки, не дуже давно перейменованому, у повній відповідності до нових віянь, з інституту на університет. «Ледве вашу приймальню знайшла, — поскаржилася я ректору, — не видно навіть табличок на дверях». Його відповідь мене здивувала. Я ж думала, він пожаліється на нерозторопність технічного персоналу, але ні — провиною, виявляється, було суто скрутне матеріальне становище навчального закладу. Чого вже так бракує університету, я не зрозуміла — освіту вже кілька років як поставлено на солідну комерційну основу, ціни за навчання стягуються, м’яко кажучи, чималі, а ось — на лампочки не вистачає.
Передусім розширюється асортимент спеціальностей, в тому числі й абсолютно невластивих раніше профілю того чи іншого інституту (університету, академії). Нікого не дивує, скажімо, можливість отримати в педагогічному вузі професію перукаря- візажиста, а в аграрному — тележурналіста. Як кажуть, будь- який каприз за ваші гроші. Інше джерело підвищення матеріального добробуту навчального закладу, а, отже, і його освітніх можливостей — неухильне зростання плати за навчання.
Однак як би не хотів ректорат того чи іншого університету привабити до своїх аудиторій максимальну кількість «платних» студентів, є жорстко визначені межі подібної комерціалізації. На 100 бюджетних місць може припадати ніяк не більше 50 оплачуваних. Щоправда, на іноземних студентів ці обмеження не поширюються. Скільки навчальний заклад може навчити, стільки має право і прийняти. А вже іноземці, звичайно, на наш бюджет розраховувати не можуть, вони навчаються виключно за гроші.
«Потік іноземних студентів років 7-8 тому почав вичерпуватися. У нас іноземці отримували медичну освіту з 1983 року, і якщо раніше ми навчали багато латиноамериканців, арабів, африканців і щорічно вручали дипломи сотням зарубіжних випускників, то минулого року у нас був останній великий випуск підготовлених нами лікарів-іноземців. У 2004-му вже лише 16 іноземців закінчать наш університет. Був навіть такий період, коли уряди деяких країн не рекомендували своїм громадянам навчатися в Україні. Для нас це було великою проблемою», — говорить ректор Луганського медичного університету Валерій Івченко. У наступні кілька років випускників-іноземців майже не буде, доки не закінчать своє навчання ті, хто вступив до університету цього та минулого року. «Але криза з залученням іноземних студентів на навчання, схоже, залишилася позаду. Ми підписали договори з деякими фірмами Індії та Малайзії, і вони підбирають для нас студентів у своїх країнах. Щоб це стало можливим, довелося грунтовно переглянути освітню привабливість нашого навчального закладу на ринку, де пропозиція сьогодні випереджає попит», — розповідає декан факультету іноземних студентів Юрій Пустовой.
Два роки тому Луганський медичний університет, вивчивши досвід кількох аналогічних навчальних закладів України, вирішив надавати іноземцям можливість навчання англійською мовою. І у 2002 році вперше такий курс було обрано. Щоправда, ця вдала маркетингова ідея має багато противників. Постає запитання: хіба в інших країнах іноземців навчають зручною їм мовою? Хіба в університетах США, Англії, Франції громадяни України можуть отримувати освіту українською або російською? Приїхав до країни — будь добрий, вивчи її мову і отримуй освіту. Юрій Пустовой коментує ситуацію так: «По-перше, ми не Сорбонна і не Оксфорд, треба тверезо оцінювати привабливість навчального закладу на ринку освітніх послуг. Вона залежить від цілої низки цілком зрозумілих чинників. Для того, щоб студенти з-за кордону хотіли навчатися саме у нас, їм треба надати максимально зручні умови, а саме: можливість навчання англійською за відносно помірну, якщо порівнювати зі світовими цінами, плату. І треба реально дивитися на речі — якби ми не впровадили навчання англійською, максимум, на що ми могли б розраховувати — це 30 студентів-арабів на рік». Вигоди для студентів очевидні — їм не треба навчатися на підготовчому відділенні, щоб вивчити російську, а головне, вдома їм буде простіше скласти іспит, який підтверджує диплом, оскільки весь медичний поняттєвий апарат вони вже будуть знати державною мовою своєї країни.
«Нам це дуже зручно — вчитися англійською, але знати й російську», — висловлює спільну думку малайзійських студентів Ровіндран Субраманіам. Група малайзійців, щоправда, встигла закінчити підготовчий факультет у Сімферополі, а до Луганська вони приїхали продовжувати навчання... «У нас в Індії, щоб стати лікарем, треба заплатити, в середньому, 40 тисяч доларів за п’ятирічний курс навчання. Тут, звичайно, набагато дешевше. Російську ми обов’язково вивчимо. Ми ж розуміємо, що без неї не можна», — говорять студенти.
«Так, іноземці, як правило, дуже стараються вивчити російську, цікавляться нашим життям, історією, звичаями. Не скажу, що мова їм легко дається, деяким просто дуже важко, але поступово заговорять усі», — впевнена викладач кафедри українознавства Олена Берналь-Неловкіна.
А що ж викладачі? З яким «завзяттям» вивчає переважна більшість наших студентів іноземну мову у вищому навчальному закладі, пояснювати не треба. Багато хто після 5 років навчання не здатен скласти й пари фраз чужою мовою. Як же в медичному університеті зуміли знайти стільки викладачів, здатних викладати предмет і проводити практичні заняття англійською мовою? Отже, що найбільше дивує, — на кожній кафедрі є 1-2 такі викладачі. «Що ви, хіба це проблема? — дивується Юрій Пустовой. — Адже у нас відбою не було від бажаючих пройти курси, освоїти англійську і викладати нею. Ми спеціальний конкурс проводили, щоб вибрати кращих. І зараз близько 70 наших викладачів навчаються на курсах, щоб до того часу, як студенти розпочнуть вивчення спеціальних медичних дисциплін, оволодіти англійською достатньо. Тут важлива мотивація — адже викладач, який знає іноземну мову, відразу отримує низку переваг. Зарплата наполовину вища, але найголовніше навіть не це — при перепідписанні контракту з університетом такий фахівець відразу отримує перевагу.
Безумовно, привабливість вищого навчального закладу для іноземця не вичерпується лише можливістю навчатися рідною або добре знайомою мовою. Скажімо, араби навчаються і будуть навчатися лише російською — уряди їхніх країн визнають лише той диплом, який отримано мовою країни навчання. До речі, цього року 50 сирійців стануть студентами медуніверситету, і заплатить за них уряд їхньої країни. Ректор ЛМУ Валерій Івченко нещодавно повернувся з Сирії: «Там так і залишилася 16-та республіка СРСР. Лікують і навчають безкоштовно, в тому числі й за кордоном. Отож вони з радістю до нас приїдуть».
Всі іноземці, з якими мені довелося поговорити, в один голос стверджують — у Луганську їм навчатися подобається. Недорого, спокійно, уваги їм приділяють багато, і на расовому грунті конфліктів немає. «Мій брат, — говорить індієць Супротім Гош, — навчається в Санкт-Петербурзі. Розповідає, що там дуже небезпечно. Багато молодих людей налаштовані агресивно до темношкірих іноземців. Можуть серед білого дня побити, образити. Ні на вулицях, ні в метро, ні в гуртожитках немає безпеки. Тут зовсім не так...».
Безумовно, в недалекому майбутньому абітурієнти з благополучних європейських держав навряд чи оберуть провінційні українські вузи, які навіть мають високу наукову і освітню репутацію. Не той рівень життя, не той комфорт, сервіс, можливості відпочинку. Та й серед тих іноземців, які приїжджають навчатися до нас, особливо обдарованих практично немає. І все- таки деякі підстави для оптимізму є. «Ще недавно ми брали взагалі всіх підряд. Зараз помітили, що рівень підготовки, освітньої мотивації іноземних студентів став значно вищим. Ми маємо намір надалі відбирати студентів за результатами тестів, які вони складають у себе на батьківщині. І доведемо кількість іноземців до 300 на кожному курсі», — говорить Юрій Пустовой.
Прагнення навчати іноземних студентів цілком зрозуміле. Бажання отримати високі доходи від надання освітніх послуг ніхто не приховує. Ось тільки що робити з явним зниженням престижності медичної освіти серед своїх, вітчизняних абітурієнтів? Ректор Івченко дивиться на цю проблему досить песимістично: «Професія лікаря стає дедалі менш привабливою в нашій країні. Зарплата лікаря залишається вражаюче низькою, і це при тому, що навчання складне, тривале, вимагає серйозних зусиль. Якщо так піде й далі, нас просто нікому буде лікувати».
Втім, це, як кажуть, уже зовсім інша історія.
