8 червня
Вони так довго не прилітали. Сусідські ластівочки, весело щебечучи, вже давно зайняли своє гніздо, а наше, напівзруйноване зимовими вітрами, сіріло самотиною. Вже думала, що не долетіли мої, загинули десь у далекій дорозі.
Аж ось з’явились у кінці травня. Мабуть, холодні травневі ночі змушували їх перебути десь південніше. З’явились і відразу до справи — відбудовувати гніздечко. Цілими днями трудяться, а я, як вірний сторож, відганяю «братів по крові», що інколи з несамовитим криком налітають, щоб відібрати гніздо.
Ну точнісінько як у людей. Чому б цим великим (мабуть, це стрижі) не звити й собі гніздо, чому потрібно на чуже зазіхати? Наші «брати по крові» (до речі, їх там 101 нація і народність і що, всі брати?) теж полюбляють щось відібрати. То Криму їм захочеться, то Тузли, то в кишені до нас залізти, ціну на пальне підвищивши.
Ото й подумалося: можливо, менше нам потрібно догоджати таким «родичам», менше брататись, а засукати рукави та будувати свій дім, міцний і надійний. А родичів у нас на планеті Земля ой як багато. За Дарвіном, їх декілька мільярдів.
