Будівельний бум, реконструкції доріг, площ, вокзалів стали прикметою часу не тільки в столиці нашої Батьківщини — Києві, а й у багатьох містах країни. При цьому всюди спостерігається прагнення зробити центральну частину міста своєрідною візитною карткою. Аж ніяк не завжди така «візитка» відрізняється ясністю образного ряду та лаконічністю зображальних засобів. Як правило, вона переобтяжена різнорідними символами, через що другорядні деталі випинаються на передній план, а головне залишається в тіні. Під прицілом реконструкції на ударних будівництвах муляжів історичних пам’яток руйнуються справжні пам’ятки історії та культури. Прекрасний лик стародавнього Києва дедалі більше ховається за химерною, бездушною маскою. Реконструкції з прицілом створити ЩОСЬ грандіозне втілюються в мутаціях монументальної гігантоманії, які втілюють НІЩО. Напевно, тому майже в кожному місті є свій «майдан Незалежності». З іншою назвою, але з тією самою монументальною й архітектурною какофонією. Як, наприклад, «Місце зустрічі» в центрі Маріуполя, де з ініціативи міської влади в нерівному поєдинку зійшлися витвір мистецтва та зразок сучасної масової культури. Спочатку замість Гамлета на п’єдестал поставили Жеглова, тепер цей пам’ятник немовби змагається з мозаїкою. Пам’ятка мистецтва, яких у місті не так вже й багато, — мозаїчне панно роботи українського художника Віктора Арнаутова, що прикрашає стіну Будинку зв’язку, вимагає реставрації. Впадає у вічі й обшарпаний вигляд будівлі, котра потребує ремонту. Але, як видно, руки не доходять, коштів не вистачає. Віктор Арнаутов — відомий художник, учень Сікейроса. Біля Будинку зв’язку можна було б проводити екскурсії для туристів за маршрутом «Мозаїки Маріуполя». Але навряд чи це буде тепер можливим. Упритул до Будинку зв’язку побудували споруду, що вельми нагадує НЛО. Вхід до «літаючої тарілки» облицьований темним мармуром. Можливо, задумане в стилі чорного гумору «місце зустрічі» не випадково на вигляд нагадує траурний зал. А насправді це... ресторан. Поруч стоїть пам’ятник В. Висоцькому в образі Жеглова з пістолетом у руці. Притчею во язицiх стали нальоти відвідувачів розважальних закладів на монумент, який уже двічі обеззброювали. Крім того, хулігани напідпитку намагалися зняти з Жеглова капелюх і прихопити з собою один із декоративних ліхтарів, що освітлюють площу. Остання спроба «заволодіти зброєю» для когось завершилася безрезультатно, якщо не брати до уваги виникнення своєрідного «співавторства». Анонімний «художник» змістив Жеглову приціл, і пістолет, дуло якого було опущене донизу, тепер націлений на тих, хто підходить до пам’ятника. Проте реконструкція прицілу не за горами. Ресторан переходить на літнє обслуговування клієнтів під відкритим небом. Столики під грибками парасольок розставлені навколо Жеглова. Потішати п’яненьку публіку чорним гумором від чорної людини на кшталт: «Панове, гарно сидите, а тепер прошу за мною!» — напевно, не входить до планів власників ресторану. Тепер абсолютно ясно, чому Гамлет не вписався у «візитну картку» міста. Судячи з усього, мозаїчне панно Арнаутова намагаються відсунути в тінь «Чорної людини» з пістолетом та «літаючої тарілки». Проте рано чи пізно настане час розуміння справжніх культурних цінностей, і тоді прийде реконструкція. Тільки б не було надто пізно.
