Сьогодні Україна відзначає День Європи. На головній вулиці столиці працює європейське містечко. Походжаючи ним, ми можемо тихо або й уголос заздрити десяти «новим країнам-європейцям», які з 1 травня вже влилися в сім’ю цивілізованих народів. Тим часом заступник міністра Василь Костицький у четвер розпочав свою розповідь про фінансовий аспект української євроінтеграції з історичної аналогії, нагадавши, що вже у VIII столітті «європейські королі пробували об’єднатися для захисту від варварів». Так вирішило «відзначитися» на європейській тематиці Міністерство фінансів (досі більш помітне на іншому напрямі — у створенні Єдиного економічного простору з чотирьох країн СНД). Нагадаємо, що саме перший віце-прем’єр і міністр фінансів Микола Азаров, виявляється, є ще й уповноваженим України з питань європейської інтеграції...
Мабуть, серед багатьох інших обставин (стратегія, різноманітні програми та навіть план дій Україна—ЄС) саме ця дозволяє Мінфіну зробити «загальний висновок»: в Україні створена «достатня інституційна база, яка може забезпечувати виконання необхідних організаційних заходів, пов’язаних із європейською інтеграцією». Щоправда, «базу» не помічають європейці.
В українського фінансиста не виникло й жодного сумніву щодо ефективності використання коштів, передбачених українським бюджетом на фінансування євроінтеграційної діяльності. А кошти, треба визнати, чималі. За словами Костицького, торік з бюджету було витрачено 323 мільйони гривень, а загалом — 622 мільйони. Цього року бюджет передбачає понад 638 мільйонів гривень. Євроінтеграійні заходи охоплюють усі сфери економіки й перетинаються з іншими цільовими державними програмами. Серед них заступник головного фінансиста країни справедливо назвав програму створення міжнародних транспортних коридорів. Але чомусь забув пригадати про не менш значний проект — введення в дію нафтопроводу Одеса—Броди. Хоча саме він останнім часом став просто знаковим індикатором української євроінтеграції.
У ці дні на Іллічівському морському нафтовому терміналі завантажується легкою каспійською нафтою (50 тисяч тонн) танкер, що прямуватиме через Босфор і Дарданелли навколо всієї Європи до польського Гданська. За ним підуть іще два такi судна. Тобто каспійська нафта вже має попит у Європі. І йде туди саме через Україну, куди її доставлено залізницею. Та чому таким довгим і небезпечним, зважаючи на часті затори у турецьких протоках, шляхом? Чому не використовується абсолютно готовий до роботи нафтопровід Одеса—Броди?
Експерти «Дня» пояснюють це нi чим іншим, як невизначеністю позиції самої України та відвертим саботажем рішень уряду проросійським лобі у владних структурах. Цей саботаж відповідно розцінюється в європейських кругах. 12—13 травня в Москві відбувалися переговори про підписання міжурядової угоди про транзит нафти територією України, й учора до Москви вилетів український прем’єр Віктор Янукович. У його програмі також фігурує ця угода.
Між тим попередні переговори української делегації, очолюваної заступником міністра палива та енергетики Богданом Клюком, завершилися безрезультатно: погоджений сторонами протокол не було підписано. Але характерно, що в ньому російська сторона відверто зафіксувала свою негативну позицію щодо Одеси — Бродів («суперечить енергетичній стратегії Російської Федерації»). Серед аргументів, якими вона при цьому керується (вони викладені в проекті підготовленого, але не підписаного на переговорах протоколу), зокрема, перенасичення європейського нафтового ринку, «витіснення російської нафти з її традиційних ринків якіснішою каспійською», наміри російської сторони реалізувати проекти обхідних нафтопроводів Киркей — Ибрихаба або Бургос — Александропуліс. Крім того, вказується в проекті протоколу, постачання каспійської нафти вимагатиме від російської сторони підвищення якості її нафти з метою підтримання конкурентоспроможності на ринку.
Отже, російська сторона вже навіть не робить жодних спроб приховати справжні мотиви своїх пропозицій щодо реверсу нафтопроводу Одеса — Броди, які були зрозумілі й Україні, і Європі з самого початку (окрім «українських» прибічників реверсу, які ще й сьогодні справляють вплив на політику держави). З несподіваною заявою виступив президент Державної нафтової компанії Азербайджану (ДНКАР) Натік Алієв. З його слів, Азербайджан не має намірів приєднуватися до цього проекту. Втім, як відзначають українські фахівці, у ній ідеться не стільки про транспортування каспійської нафти, скільки про участь у продовженні нафтопроводу територією Польщі, на що у даної країни дійсно немає ресурсів. Що стосується натяків Н.Алієва на «політичну волю», згідно з якою реалізується проект будівництва трубопроводу Одеса — Броди, то вони вважають, що в даному разі йдеться про спробу отримати додаткові переваги в ході переговорного процесу... У Баку чудово знають, що Україні є що запропонувати. Як повідомлялося раніше, наприкінці лютого прем’єр-міністр України Віктор Янукович за підсумками зустрічі з прем’єр-міністром Азербайджану Артуром Расизаде заявляв про досягнення між Україною та Азербайджаном принципової домовленості про співробітництво в експлуатації нафтопроводу Одеса — Броди і його продовження до Плоцька.
Тим часом сьогодні одним із найактивніших «європейців» України виглядає віце-прем’єр Андрій Клюєв. Він стверджує, що Одеса — Броди давно б качав нафту, якби він мав право підпису. Технічні питання транспортування нафти нафтопроводом Одеса — Броди вирішені, отримані банківські гарантії для закупівлі технологічної нафти, а запуск нафтопроводу затягується через затримання із підписанням відповідних контрактів керівництвом «Укртранснафти», повідомив Клюєв на прес-конференції в четвер.
Питання, хто візьме гору в Україні — український уряд чи прибічники «енергетичної стратегії Російської Федерації», — залишається відкритим.
