Якими є внутрішні загрози й зовнішні виклики для України у зв’язку з виборчою кампанією- 2004? На це запитання намагалися дати відповідь українські політологи та експерти на черговому «круглому столі», організованому Російським медіацентром днями в Києві. На думку директора Центру соціальних досліджень «Софія» Андрія Єрмолаєва, як ризик можна розглядати форсований вибір Україною перспективи своєї участі в проекті Єдиного економічного простору та, за фактом такої участі, одночасне згортання її європейських програм. «Всупереч очікуванням наших партнерів на Заході та Сході того, що 2004 рік в Україні стане роком формування нової стратегії, зокрема й зовнішньополітичної, українські політики продовжують говорити мовою тактики. На сьогодні чіткого взаємозв’язку між ратифікацією ЄЕП і продовженням європейської стратегії ми не побачили. Натомість зіштовхнулися з проблемою того, що Україна стала об’єктом чужих стратегій», — відзначив А.Єрмолаєв. З огляду на зовнішні виклики та характер відповідей на них української еліти, всупереч сподіванням, вибори 2004 року, зі слів політолога, залишаться в статусі периферійних. «Вирішення важливих питань переноситься на наступний цикл: 2006—2008. На жаль, 2004 рік не став роком вироблення елітою загальнонаціональної стратегії. Можна говорити про те, що перед нами виникає загроза своєрідного «застою по-українськи». Останній характеризується ситуацією розгубленості та рухом за кон’юнктурою», — підсумував Андрій Єрмолаєв.
Президент Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає, що немає жодних чужих стратегій щодо України. Є лише певні установки. Так, на його думку, з американської сторони впливає установка «ні — третьому строку», тоді як з боку Росії — «приймемо будь-якого лояльного до Росії кандидата, в ідеалі, звичайно ж, залежного від Росії». Водночас, на його думку, в Україні дещо перебільшують зовнішні впливи та свідомо чи несвідомо драматизують цю проблему.
Говорячи про внутрішні загрози впродовж цьогорічної виборчої кампанії, Володимир Фесенко вказав на фактор впливу психологічних установок конкуруючих сил. Він відзначив, що одна сторона — опозиція — самовпевнено вважає, що її кандидат невідворотно переможе на президентських виборах, а перешкодити цій перемозі можуть лише опоненти. Тоді як протилежна сторона — влада — боїться, що опозиція, незалежно від результату, задіє стратегію «каштанової революції». У підсумку, вважає політолог, вибори-2004 не будуть вирішальними. Новий президент, хоч би хто ним став, буде «перехідним». І не останньою мірою тому, що жоден із реальних претендентів на головне крісло країни не пропонує сьогодні власної стратегії майбутнього розвитку України як у зовнішньополітичному, так і у внутрішньополітичному планi.
