Отже, виразних результатів виборів у Мукачевому ми так і не дізналися. І є підстави вважати, що навряд чи коли-небудь дізнаємося. Принаймні ні офіційні рішення виборчої комісії, ні постанови суду, ні навіть факт вступу обраного кандидата на посаду вже не є мірилом автентичності народного волевиявлення.
«СИМВОЛІЧНА ПЕРЕМОГА»
У ході першої виборчої кампанії влітку минулого року ситуація була досить зрозумілою: Ернест Нусер — популярна в місті людина, яка з великою перевагою виграла вибори до обласної ради. Василь Петьовка до виборів був маловідомий навіть у Закарпатті, і шанси його були невеликі. Проте грамотне використання «Нашою Україною» адміністративного ресурсу та можливостей фірми «Барва» (яка є джерелом існування для чималої кількості жителів Мукачевого) дозволило завершити вибори перемогою Петьовки.
Проте ця не дуже чесна перемога зробила Мукачеве центром «символічного протистояння» «Нашої України» та СДПУ(О). Причому йшлося не про долю другого міста Закарпаття, не про бажання «Нашої України» закріпитися в регіоні й навіть не про бажання СДПУ(О) продемонструвати, хто в області хазяїн. Йшлося про таку собі «модель президентських виборів»: мовляв, хто (і, значною мірою, якими методами) переможе в Мукачевому, той переможе і в Україні.
У результаті в ході другої кампанії ситуація стала зовсім заплутаною. Протистояння політичних, економічних і, судячи із деяких фактів, кримінальних груп розжарило атмосферу в місті. Вже було незрозуміло, де реальний авторитет Віктора Балоги (справді популярного в Закарпатті діяча, хоча й із дещо зіпсованим сумнівними зв’язками іміджем), а де результат залякування та фальсифікацій. Великі розходження між результатами екзит-полу та паралельного підрахунку голосів свідчать: громадяни просто побоюються говорити, кому вони віддали перевагу. Нагадаю: згідно з екзит-полом Балога отримав 62%, а Нусер — 30%, а за результатами паралельного підрахунку Балогу підтримують 51%, а Нусера — 37%. Результати офіційного підрахунку голосів були цілком іншими.
Із іншого боку, Балога, судячи з усього, і не мав наміру перемагати. Йому було б достатньо продемонструвати, яка нехороша СДПУ(О), а для цього можна було б добитися зняття себе з виборів, як це було в Сумах і Ромнах. Це й зрозуміло: з одного боку, на майбутніх президентських виборах популярний у регіоні депутат принесе Ющенку більше користі, ніж мер одного з міст (хай і другого за значенням в області); з іншого, — в Балоги окреслюються проблеми, що вимагають депутатської недоторканності. До речі, Тарас Стецьків відмовився відповідати на запитання, чи розлучиться Балога зі своїм мандатом ВР (а заодно — й із недоторканністю), якщо переможе на виборах, заявивши, що «Нашій Україні» важливо довести, що кандидат від неї може перемогти.
«Наша Україна» все-таки показала, що вона може перемогти. А СДПУ(О) — що може запобігти цій перемозі.
СХЕМА ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ?
«Те, що відбувається в Мукачевому, а раніше мало місце в Ромнах і Сумах, на жаль, стало вже тенденцією для виборів в Україні», — сказав Віктор Ющенко. Тенденція справді має місце, але все ж — чи справді можна говорити про застосовність досвіду Мукачевого в масштабах України?
По-перше, вибори в 50-мільйонній країні не можуть бути схожими на вибори в 80-тисячному районному центрі. Уже тільки тому, що до одного міста можна звезти міліціонерів, бандитів, «чорних піарників» з інших областей. А створити відповідну атмосферу у всій країні, очевидно, значно важче. Відповідно й використані технології дуже обмежені в застосуванні.
По-друге, Мукачеве не є типовим містом нашої країни. Закарпаття взагалі нетиповий регіон із нетиповими проблемами. Пригадаємо хоча б, що в 1998 році воно було оплотом СДПУ(О), а зараз вплив партії в регіоні істотно знизився, і за владу бореться «Наша Україна». Політичне протистояння, характерне для всієї країни, в регіоні набуло особливо гострої та персоналізованої (на рівні політичних сил і на рівні кандидатів на пост міського голови) форми. Такий характер має протистояння, мабуть, тільки у Львові.
По-третє, у випадку з виборами в Мукачевому ще можна розмірковувати про «історичну справедливість»: із чого «нашоукраїнці» почали (а почали вони з фальсифікації виборів минулого року), тим вони і закінчили, а Нусер однаково став мером. Такий перебіг подій на загальнонаціональному рівні уявити досить складно. Президентські вибори будуть, мабуть, останньою інстанцією, після яких «махати кулаками» справді буде пізно.
ХТО НА ЩО НАТЯКАЄ?
Вибори в Мукачевому — не тільки прагнення до «символічної перемоги», а й наочна демонстрація надзвичайних стратегій із боку влади й опозиції.
Влада демонструє, як відбуватимуться президентські вибори у разі, якщо «Нашій Україні» вдасться до кінця заблокувати політичну реформу.
Що ж виходить? Опозиція сподівається перемогти, навіть якщо перемогти в такій ситуації нереально? Мабуть, так. «Нашій Україні» (а тим більше — Юлії Тимошенко) не дуже вигідна чесна перемога на демократичних виборах. Адже навіть за збереження чинної Конституції після такої перемоги доведеться зважати на опозицію. Інша справа — «грузинський сценарій». І «натяк» опозиції полягає якраз у тім, що на її боці моральна сила. Якщо сьогодні мукачівську мерію штурмували 70 народних депутатів, то завтра Верховну Раду й Адміністрацію Президента штурмуватимуть 70 тисяч прихильників Ющенка?
Загалом, обидві сторони засвідчили свою готовність боротися за владу до останнього, не зупиняючись, якщо доведеться, перед найжорсткішими заходами, що фактично межують із громадянським конфліктом.
ПЕСИМІСТИЧНИЙ ПОСТСКРИПТУМ
По-перше, політичні сили, які звинувачують одна одну в створенні загрози демократії, незалежності та територіальної цілісності України, насправді й самі не проти створити таку загрозу. Адже зрозуміло, що будь- який переворот (як показує досвід тієї самої Грузії) до зміцнення демократичної державності не приводить. Страшний безмежний цинізм влади, але ще жахливіший безмежний цинізм опозиції — запорука того, що нова, влада, буде анітрохи не краща за попередню.
По-друге, навіть коли йдеться ще не про владу, а лише про «символічну перемогу», «найвідповідальніші» та «найдемократичніші» політики зовсім забувають про інтереси виборців і неприпустимість використання «брудних» методів у виборчій кампанії. За «війною натяків» і «символічними перемогами» цілком забули про інтереси населення 80-тисячного міста.
