Поява в штаті 6-ої окремої механізованої бригади Збройних сил України власної газети спростила інформування її особового складу. Газета з назвою «Миротворець» ще в Україні під час узгодження підрозділів бригади на Яворівському полігоні викликала жваву зацікавленість навіть у вітчизняних «акул пера». Можливо, тому, що вже на етапі становлення та «притирки» людей, яким доведеться майже півроку працювати в гарячій точці планети, вийшов її перший номер. За відгуками професійних журналістів, практично кожен матеріал номеру «мав свою вагу», без прикрас показував життя військових.
Очолюваний досвідченим військовим журналістом — спеціальним кореспондентом центрального друкованого органу Міноборони України газети «Народна армія» підполковником Василем Садовським, невеличкий колектив одразу професійно приступив до газетярської справи. Редакцію друкованого видання завжди порівнювали з бджоляним вуликом. Кожен у ньому має привнести до загальної справи свою долю праці. А враховуючи, що редакція «Миротворця» складається з трьох офіцерів, то необхідність збору та підготовки матеріалів кожним із них є просто безперечною.
Попрацювавши в одному з підрозділів, який за кілька десятків кілометрів несе службу у відриві від базового табору українського миротворчого контингенту, відповідальний секретар газети майор Андрій Яцик поспішає назад у редакцію. Йому треба обробити свої матеріали та, немов модельєру, «скроїти» черговий номер «Миротворця». До призначення в 6-у омбр він працював відповідальним секретарем газети Північного оперативного командування «Північні військові відомості», і тому свою справу знає не зі слів та підручників. Не меншу за обсягом роботу виконує й кореспондент «Миротворця» капітан Анатолій Стельмах. До відрядження в Ірак він працював разом iз майором Андрієм Яциком у газеті.
Свіжі за змістом, колоритні, нешаблонні матеріали — це візитна картка капітана Стельмаха. Описуючи, наприклад, напружену цілодобову службу українських хлопців на ірано- іракському кордоні, молодий офіцер відобразив навіть нічні співи боязкуватих обережних койотів. Своїм «пустельним вокалом» вони спочатку лякали наших воїнів, а згодом почали використовуватись як своєрідна сигналізація. Якщо нахабно виють — людей поблизу немає, якщо різко замовкають — з’явилися нічні «гості»...
Багатожанровість та змістовність «Миротворця» швидко зробила щотижневик популярним серед усіх категорій особового складу. Газету читають і в казармах, і в конвоях на привалах прямо на БТРах та автомобілях, у вільній зміні в караулі та в підрозділах, які несуть службу далеко від базового табору. Поява «Миротворця» одразу вирішила низку проблем, які стояли перед військовослужбовцями з’єднання попередньої ротації. По-перше, значно покращилося внутрішнє інформування військовослужбовців. Читаючи повідомлення прес-служби Міністерства оборони України, хлопці своєчасно дізнаються про динаміку розвитку подій у Збройних силах. За інформацією з Інтернету, яку підбирає прес-центр бригади, — про ситуацію в Україні та усьому світі. По-друге, як показав досвід, специфіка організації служби в миротворчому контингенті вимагає перебудови інформаційної роботи, левова доля якої раніше покладалася на структуру виховної роботи. В умовах цілодобового несення чергувань на блок-постах, спостережних постах, участі в конвоях, патрулюваннях зібрати навіть половину миротворців одного підрозділу в кабінеті для проведення інформаційної години просто неможливо. Тут справжнім і надійним помічником, який не захворіє, не поскаржиться на зайнятість чи ще якісь негаразди, виступає саме газета. Вона своєчасно друкується, а потім миттєво «розходиться» по підрозділах бригади. Із кожного випуску «Миротворця» хлопці дізнаються про своїх колег з інших підрозділів, їхні досягнення, знайомляться з особливостями несення служби, на сторінках газети обмінюються власним досвідом. Деякі воїни самі приходять до редакції та розповідають про цікавих друзів, поздоровляють одне одного з днем народження та вручають іменинникам цей газетний примірник від колективу як найкращий подарунок.
Зранку, виходячи з планів бригади, підполковник В.Садовський та його підлеглі планують свою роботу та працюють над збором матеріалу для своїх наступних публікацій. Хлопців iз блокнотами та фотокамерою можна зустріти в усіх куточках базового табору. Вони виїжджають з конвоями, поліцейськими патрулями в окремі підрозділи, які несуть службу за кілька десятків кілометрів від Аль-Кута. Після повернення з завдань, редакція газети перетворюється в «гарячий цех». Нерідко тут стоїть шум — це жваво обговорюються заявлені до чергового номеру матеріали. Кожна сторінка виважується немов на терезах, кожен матеріал відшліфовується. Маленька команда четвертої влади щотижня обов’язково очікує відгуків про якість свого друкованого продукту. Але навіть після щирих похвал читачів робота над якістю газети не зупиняється.
Завдяки ініціативі міністра оборони Євгена Марчука, прес- служби оборонного відомства, «Миротворець» став прецедентом в історії миротворчості України. До цього часу жоден український контингент не мав свого видання. Ясна річ, це призводило до інформаційного голоду особового складу.
Перебуваючи разом із військовослужбовцями бригади в зоні відповідальності, військові журналісти редакції також працюють у незвичних, а нерідко екстремальних умовах. Тому від більшості матеріалів начебто віє пустельним пилом, гуркотом бойових машин, палаючим сонцем. А ще — гарячим диханням звичайних українських хлопців та дівчат, які приїхали до Іраку допомогти його народові збудувати своє мирне майбутнє.
