У понеділок Київ вперше відвідає новий Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер, колишній міністр закордонних справ Нідерландів (до речі, прем’єр- міністр цього королівства перебуватиме в Києві одночасно з генсеком НАТО). Візит носитиме передусім ознайомчий характер, хоча зі своїми візаві — міністрами закордонних справ і оборони України Схеффер уже знайомий. Тепер він знайомитиметься з Україною як із «особливим партнером НАТО», її амбіціями, потенціями, відповідністю між заявленими прагненнями й реальністю, а особливо — із внутрішньою ситуацією в країні напередодні виборів. Відмінна риса візиту нового генсека НАТО — в тому, що він триватиме відразу після того, як новими членами Альянсу стали цілих сім країн (Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Словаччина, Болгарія та Румунія), й після його першого візиту до Москви. Візити чільних представників Альянсу до України, які за останні десять років стали звичним явищем і не припинялися під час дипломатичної ізоляції України, зазвичай пояснюються просто: Україна є особливим партнером НАТО, відносинам з яким приділяється значна увага. Очікувати від Схеффера якихось заяв, що подають надію, зараз явно не варто — про це говорили представники й Альянсу, й української дипломатії. Проте одним із результатів візиту може бути визначення, зокрема, в якому форматі відбудеться засідання Комісії Україна—НАТО під час саміту Альянсу в Стамбулі, які рішення можуть бути на ньому ухвалені, які залишаться «на потім». Все залежатиме й від того, як будуть оцінені кроки, зроблені Україною після Празького саміту НАТО восени 2002-го, й від того, як міжнародне товариство сприйме українські події нинішнього року.
Україна сьогодні може продемонструвати НАТО певні успіхи. Зокрема, міністр оборони Євген Марчук днями презентував у Брюсселі проект Оборонного бюлетеня, роботу над яким було розпочато ще два роки тому за допомоги як представників штаб-квартири НАТО, так і окремих країн-членів Альянсу. Політичний та військово-політичний комітети НАТО, як повідомляється, дали високу оцінку документу. Бюлетень містить, зокрема, дані про Збройні сили та думки щодо подальшої потреби держави в ЗС з погляду їхніх функцій. Після доопрацювання документ буде представлено Раді національної безпеки та оборони України, затвердити його має Президент України.
Щодо оцінки з боку НАТО виконання Україною положень Плану дій і Цільового плану-2004, затверджених у Празі, то, з одного боку, за словами заступника міністра закордонних справ України Олега Шамшура, «оцінка партнерів по НАТО дуже прискіплива, дуже критична», але з другого — Альянс визнає, що Україна доклала значних зусиль і «досягла відчутного прогресу».
Можливо, в перекладі з міжнародно-дипломатичної мови це означає «не провалила». Як вважає дипломат, «ми не можемо бути повністю задоволеними». Не всі закони, ухвалення яких вимагав Цільовий план-2003, прийнято, залишаються проблеми також із перебігом виборчої кампанії (демократизація й забезпечення вільних виборів є серед чільних завдань України за документами, підписаними з НАТО) та із свободою слова (так само). Дещо з невиконаного, за словами Шамшура, «інкорпоровано» до Цільового плану-2004, нещодавно оприлюдненого. За цим документом Україні належить, зокрема, ухвалити 37 нових законів.
Традиційно схвальні відгуки на Заході отримує військова реформа в Україні. Проте ще багато має бути зроблено й у плані запровадження цивільного контролю над Збройними силами, й у плані реформи правоохоронних органів і спецслужб, які сьогодні залишаються майже повністю закритими.
Голова тимчасової парламентської комісії з питань співробітництва з НАТО, перший заступник голови комітету з питань європейської інтеграції Олег Зарубінський констатує, що в Україні «позначилася тенденція до сповільнення темпів просування до НАТО». За його словами, депутати досі не побачили повного тексту Стратегії відносин України з НАТО, й «незрозуміло, чи взагалі є цей повний текст». Депутат також відзначив практичну відсутність інформаційної політики з питань відносин України з НАТО й те, що на провідних телеканалах інформація про НАТО подається або у нейтральній формі, або з критичного погляду, що, на думку депутата, — звісно, якщо не змінилася державна політика, спрямована на приєднання України до Альянсу, — є просто неприпустимим.
Представники Сполучених Штатів Америки, Великої Британії та Польщі продовжують заявляти про підтримку своїми країнами намірів України увійти до Північноатлантичного альянсу. Заяви про таку підтримку можна почути й від представників керівництва Туреччини, балтійських країн, Болгарії. Тема відносин між Україною та НАТО була однією з найважливіших під час нещодавніх київських переговорів заступника держсекретаря США Річарда Армітаджа. І водночас немає чіткого визначення, яким чином ці відносини розвиватимуться далі, чи достатньо для їхнього правового забезпечення Хартії про особливе партнерство 1997 року. Немає чіткої відповіді на запитання: як можуть позначитися на євроатлантичних перспективах України її не завжди зрозумілі кроки у відносинах з Росією, яка, вимагаючи для себе дійсно особливого статусу у відносинах з НАТО, фактично відмовляє в такому праві іншим.
Представники НАТО говорять, що поки що в Альянсі немає консенсусу стосовно українських перспектив. І з цим пов’язане й те, що досі не прийнято рішення, на якому рівні приймати українську делегацію в Стамбулі — це при тому, що Яап де Хооп Схеффер передав запрошення на Стамбульський саміт президенту Росії Володимиру Путіну.
Представники українського керівництва давно заявляли про сподівання на те, що під час Стамбульського саміту Києву могли б і сказати про можливість приєднання України до Плану дій з набуття членства в НАТО. Це досить довго залишалося без відповіді, врешті, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко заявив, що для України важливий не Стамбульський саміт сам по собі, а те, чого можна досягти й перед самітом, і після нього. «Будемо професійно працювати», — так завершив свою тезу міністр кілька тижнів тому.
У той же час представники НАТО не відкидають версії про те, що Україну може бути запрошено й до так званого інтенсифікованого діалогу з членства в НАТО (це планувалося ще під час Празького саміту), і до Плану дій з набуття членства. І, говорять представники Альянсу, зовсім необов’язково, щоб це сталося саме в Стамбулі — таке рішення посли країн-членів НАТО можуть прийняти в будь-який момент.
