За пропозицією редакції («День» від 02.04.2004 р.) хочу поділитися своїм баченням впливу ЗМІ на імідж країни.
Навряд чи сьогодні хтось заперечуватиме вплив засобів масової інформації на основні політичні та соціальні складові життя та розвитку держави. Найгостріше такий вплив, мабуть, проявляється в так званих неблагополучних країнах із загостреними соціальними, економічними та політичними проблемами. В таких країнах ЗМІ запросто можуть посилити ситуацію, підштовхнувши маси на акції протесту, або навпаки — з допомогою майстерних РR-технологій створити атмосферу толерантності, спокою та добросердя.
По суті, ЗМІ можуть без особливих проблем впливати на створення позитивного або негативного іміджу своєї держави. Ступінь і тональність цього впливу прямо залежить від наявності або відсутності в представників ЗМІ почуття особистої відповідальності та патріотизму. А ці почуття не даються нам із народження, їх отримуємо в процесі зростання, розвитку та виховання. Далеко не останню роль в процесі їхнього формування традиційно відіграють засоби масової інформації, і в цьому, мабуть, полягає феномен загальної соціальної помилки. Чомусь сталося так, що в більшості країн ЗМІ взяли на себе тонку та делікатну функцію виховання населення й старанно, як кажуть «тачают сапоги» замість того, щоб якісно готувати власний інформаційний продукт. Адже саме інформацію, а не настирливе нав’язування чужої думки та «промивання мізків», розраховують отримати від ЗМІ більшість читачів газет, радіослухачів і телеглядачів. Журналіст, «заряджений» екстремізмом, шовінізмом або націоналізмом, як і радикальним патріотизмом, навряд чи зможе об’єктивно подавати інформацію, що, в свою чергу, викличе недовіру в багатьох вимогливих і прискіпливих читачів.
А що стосується виховання патріотизму, героїзму й інших позитивних громадянських якостей, то робити це, напевно, слід шляхом публікації в ЗМІ найкращих, найзначущіших, пізнавальних, грунтовних, високохудожніх, але зовсім не обов’язково багатотомних робіт гідних і шанованих авторів, здатних викликати в читачів позитивні емоції та добрі людські почуття.
Вважаю, що поділяти журналістів на пишучих («дезу») для зарубіжних ЗМІ та на працюючих (чесно) для внутрішнього споживання в епоху Інтернету — витівка марна. В будь- якій інформації на чільному місці має стояти правда, яку, як відомо, в мішку не затаїш (прикладів тому — сила-силенна). Поки ще не існує країни, про яку не соромно писати правду, так само як і такої, чий імідж бездоганний. А кожен пишучий «на них» або «на нас» не повинен забувати, що пише він про себе. Честь і гідність завжди були в ціні.
