Можливо, київські квітникарські виставки поки що невеликі за площею, але користуються стабільним попитом: іноді на третій-четвертий виставковий день нічим торгувати! Для самих учасників — це насамперед обмін досвідом і можливість ознайомитися з сучасними технологіями: на наш ринок прийшли найвідоміші західні фірми, які представляють квітникарське обладнання.
Згодом покупка квітів «нашвидкуруч» у підземних переходах відживе своє, вважають фахівці. «Квітка — це свято, i до нього потрібно відчувати смак», — вважає президент українських квітникарів Ірина Слободянюк. На її думку, українці сьогоднішні це вже усвідомили.
Нещодавно відомий актор Богдан Ступка, будучи гостем «Дня», розповів кумедний епізод. На зйомках фільму, які відбувалися в російській глибинці, біля ОДНОГО-ЄДИНОГО будинку в селі він запримітив розкішний квітник. Розговорився з господинею. Та виявилася уродженкою України.
Багато експертів (філософів, етнографів тощо) часто підкреслюють цю особливість нації: хоч на яких би «висілках» опинився українець, хоч яким би непривабливим був його побут, проте перед вікнами обов'язково розкинеться палісадник...
Кажуть, за часів Радянського Союзу квіти з України возили до братських республік. І користувалися вони, завдяки своїй якості, заслуженою популярністю. Цілком логічно припустити, що на цю галузь слід би звернути увагу й у наші дні...
Чесно кажучи, через досить скромну — всього 900 кв. м. — площу міжнародної спеціалізованої виставки «Індустрія квітництва та овочівництва» (на фото), що відкрилася вчора в Києві, виникла нав'язлива думка: з «індустрією» — в прямому розумінні цього слова — поки не склалося. Власне, президент Спілки українських квітникарів Ірина Слободянюк (у першу чергу причетна до влаштування цього заходу і фестивалю квітів, що став уже традиційним для весни й літа) незаповнення або однобокості квіткового ринку заперечувати й не намагається. Не прийшло, наприклад, ще розуміння того, що слід визначитися зі спеціалізацією, як це відбувається в західних країнах. Тобто вибрати для вирощування одну- дві культури, однак стати найкращим у цьому напрямку: замість цього більшість робить ставку на традиційні троянди та гербери. Проблема і з селекцією. Цей процес, як відомо, — це десятиріччя праці: наприклад, одній відомій у світі селекційній фірмі через два роки буде... сто років.
Були хороші традиції в радян ський період, були власні метри квіткової галузі, але все це практично зникло, каже І. Слободянюк. У принципі, багато сортів доцільно імпортувати з інших країн. Однак, наприклад, не так давно квітникарі нарікали на митний безлад: «законсервовані» машини з квітковою продукцією могли чекати своєї черги по декілька днів, унаслідок чого багато рослин гинули без поливу й належного догляду. Два-три роки тому дивували квітникарів інші нововведення в митному законодавстві: мито на насіння чомусь прирівняли до мита на пшеницю. І це при тому, що друге завозиться тоннами, а кілограма першого достатньо, щоб, образно кажучи, засадити квітами всю Україну.
Однак за минулий рік до 50-ти гектарів, зайнятих українськими фірмами під квітникарську продукцію, додалося ще вісім: це не так вже й мало, випереджають скептичне запитання фахівці. Про рентабельність квіткового господарства свідчить, на думку І. Слободянюк, і те, що, всупереч слабкій державній увазі, в Україні вже існує з десяток великих квіткових підприємств, які дозволяють собі додавати до наявних «посівних площ» по гектару-півтора на рік. Про наявність у них сучасного обладнання й новітніх технологій у цьому випадку не йдеться: річ звичайна для серйозних квітникарських фірм. Як і можливість відправляти своїх агрономів на семінари, наприклад, у Голландію. «У Європі існує мода на квіти: відповідно, тенденції постійно міняються. Для того, щоб стати успішною галуззю, Україні треба стежити за цим і вирощувати актуальні сорти: це буде показником», — говорить І. Слободянюк. На запитання про перспективу й необхідність підтримки галузі на державному рівні фахівець відповіла, знов-таки, запитанням: «Ви хочете, щоб все так швидко у нас вийшло?» Варто нагадати, що свої пропозиції щодо розвитку вельми перспективної (звісно, — і про це свідчить досвід західних країн, — для держави загалом ) галузі українські квітникарі сформулювали ще рокiв два тому... Але «зарубіжну» увагу до України експерт оцінює дуже позитивно: зрозуміло, що саме через незаповненість ринку.
Овочівницькі фірми (йдеться про підприємства, що вирощують овочі в захищеному, закритому грунті) нині перебувають у набагато гіршому настрої. Теплиці, сучасні системи поливу тощо, певна річ, збільшують урожайність. Однак за нинішніх умов для сфери окупність нових теплиць, на думку технолога «Кримтеплицi» Валентина Ящука, — 25 років. «Ні в одній цивілізованій країні світу ви не зіткнетеся з тим, що є в нас: термін окупності теплиці виходить за рамки терміну її експлуатації», — говорить фахівець. Ринку сільгосппродукції, на його думку, в Україні немає: ті підрахунки, які проводять уповноважені на це служби, не відображають ситуацію. «Ніхто не аналізує, скільки продукції вирощується, скільки її необхідно, допустимо, на рік, хто її придбає». Не існує обгрунтування й контролю за цінами на продукцію, від чого страждає і споживач, і виробник.
