Кілька років тому один західний бізнесмен, побувавши з діловою поїздкою в одній із пострадянських країн, ділився згодом враженнями: «У нас зазвичай бос великої фірми володіє двома-трьома іноземними мовами, а його секретарі — щонайбільше однією. У вас усе навпаки: бос не знає жодної мови, крім рідної, а секретар — щонайменше одну!»
За час, що минулив відтоді, ситуація почала потроху змінюватися, люди зрозуміли, що не можна йти до Європи без знання мови, і багато хто вирушив на курси, щоб вивчити іноземну мову з нуля або освіжити в пам’яті те, що вчили в школі. Минулого тижня в гостях у «Дня» побували директор науково-освітнього центру інтенсивного навчання іноземним мовам «Інтенсив» Київського національного економічного університету Валентина Титова, керівник науково-методичного відділу центру Олександр Хоменко й один із їхніх учнів Олександр Коптєлов. На «круглому столі», присвяченому проблемам багатомовності в Україні, ми обговорили, як і де найкраще вивчати іноземні мови та що конкретно можемо зробити ми, щоб допомогти Україні заговорити із Заходом зрозумілою йому мовою. А розпочалася наша розмова з постановки завдання — виконання «соціального замовлення на вміння спілкуватися на міжкультурному рівні».
СКІЛЬКИ РОКІВ ПОТРІБНО ВЧИТИ МОВУ, ЩОБ ЇЇ НЕ ВИВЧИТИ?
— Можна багато говорити про євроінтеграційний напрям, але ця справа піде легше, коли всі українці заговорять мовами сусідніх держав і не відчуватимуть комплексів перед своїми сусідами. Очевидно, що вся Україна повинна нині розпочати інтенсивне вивчення мов. Ми стартуємо з цією темою як із пропагандистською акцією. Я прошу Валентину Михайлівну поділитися своїми думками щодо цієї теми, а також розповісти про свій центр, про те, що ви пропонуєте у цьому напрямі, та що можуть зробити ЗМІ.
Валентина ТИТОВА: — Передусім хочу подякувати вам за те, що саме ви, журналісти, виявили цікавість до цієї животрепетної для нашого суспільства теми. Мені дуже сподобалися слова Лариси Івшиної: «На цьому етапі ми, ті, хто думає однаково, просто зобов’язані познайомитися, об’єднатися та підняти цю тему».
Умови, в яких сьогодні живе Україна, її рух до Європи породили нове соціальне замовлення на формування іншого типу особистості — людей нової формації, здатних активно взаємодіяти на різних рівнях із представниками міжнародної спільноти від імені нашої держави. У контексті вивчення іноземних мов — це, передусім, особистості, які вміють спілкуватися в мультикультурному просторі. Звісно, починати слід з вміння спілкуватися рідними мовами, в середовищі яких ми виховуємося. Але не менш важливі й іноземні мови, якими набагато легше опанувати сьогодні, коли, з одного боку, зі зникненням «виїзних» кордонів, у нашому суспільстві остаточно сформувався привід для їхнього вивчення, а з іншого боку, існує методична система, що дозволяє навчати мови як засобу спілкування в полілогу культур.
Природно, поява нового соціального замовлення зумовлює зміну цілей навчання іноземних мов: від навчання мові як лінгвістичній системі до навчання мові як засобу міжкультурного спілкування. Це передбачає велику увагу до особистості, яка навчається, а також до культурологічного аспекту навчання. За такого підходу інтенсивніше використовується творчий та інтелектуальний потенціал учнів, розкриваються й активізуються їхні резерви. А це, у свою чергу, передбачає обов’язкове засвоєння позамовної інформації, необхідної для взаєморозуміння, що неможливе без знання основних відмінностей у матеріальних і духовних умовах розвитку країн і народів, особливостей їхньої історії, культури тощо.
Олександр ХОМЕНКО: — Хочу додати, що проблема іншомовної освіти стоїть досить гостро не тільки в Україні, а й в Об’єднаній Європі, що дійшла однозначного висновку про необхідність виховання багатомовної особистості. З цією метою Європейська Рада із питань Культурної кооперації декларувала названі нами цілі навчання та визначила єдині вимоги до рівнів володіння іноземними мовами. Більш того, пріоритет віддали комунікативним методам навчання, які дозволяють протягом коротких термінів навчити іншомовному спілкуванню. Один із них — метод активізації можливостей особистості та колективу, створений академіком Г.О. Китайгородською, який найефективніший в інтенсивному навчанні іноземних мов.
В.Т.: — В Україні вже здійснюють кроки для імплементації вимог Ради Європи в систему іншомовної освіти. Київський національний економічний університет також не стоїть осторонь. У жовтні 2001 р. ректорат створив науково-освітній центр інтенсивного навчання іноземних мов «Інтенсив». Сьогодні наш центр — один із небагатьох освітніх структур в Україні, де в процесі навчання іноземних мов враховують сучасні вимоги, продиктовані зміною соціального замовлення.
— Чому прийнято говорити, що всі, хто десять років вивчав, скажімо, англійську мову в школі, щонайбільше володіють нею «зі словником»? Чому, намагаючись спілкуватися з іноземцями, багато людей розгублюються, бліднуть і не в змозі видавити з себе хоч слово? Що є причиною такої поведінки: методи викладання, підручники, відсутність мотивації?
В.Т.: — Я б сказала — все це, й не тільки це. У школі ми навчаємо мові дитину, яка вже навчилася спілкуватися рідною мовою. Вона вже одного разу пройшла шлях від фонем до тексту. Вона навчилася розрізнювати інтонації, слова, потім вимовляти їх по складах, зв’язувати в окремі фрази. І, нарешті, сталося диво: дитина заговорила! Інакше кажучи, стався «запуск» мовного механізму. І ось дитина приходить до школи на урок іноземної мови, і все починається спочатку: звуки, склади, слова, завчання граматичних правил для об’єднання слів у речення, словом, — ціла низка немотивованих дій, які, можливо, призводять до штучного «блокування» процесу породження мови та сприяють формуванню особистості некомунікативного типу. Внаслідок цього з’являється психологічний бар’єр боязні спілкування, невпевненість у собі, «закритість».
О.Х.: — Часто одна з головних причин того, що люди витрачали десять років, щоб навчитися спілкуватися мовою, полягала і часом усе ще полягає у відсутності хоч якогось спілкування на уроках іноземної мови. Це не порожні слова. Пригадайте, чи не говорили ви на заняттях таке: «Це наша класна кімната. А це вікно. А це стеля. У класі 30 парт…»? Чи не брали ви коли-небудь участь у діалозі: «— Це ручка? — Ні, це не ручка. Це тумбочка»? Чи не були ви вимушені переказувати зміст тексту, який прочитали всім класом, сусіду по парті та слухати те саме в його інтерпретації? На жаль, ці види діяльності, які часто зустрічаються на уроках іноземної мови, не є спілкуванням, оскільки тут відсутня особистісна взаємодія, мотиви спілкування, цілі спілкування, інтерпретація інформації й інших рис, властивих спілкуванню. Очевидно, що раніше таку мовну поведінку на уроці іноземної мови сприймали як норму, бо метою було вивчення мови як лінгвістичної системи, тобто на перший план висувалося знання лексики, граматики та фонетики. Проте сьогодні мову повинні вивчати як засіб міжкультурного спілкування. Тому організований таким чином процес навчання не тільки безглуздий, а й деструктивний.
У зв’язку з цим було б доречно згадати про інтенсивне навчання, яке глибоко гуманне за суттю і змістом та спрямоване на формування здатності спілкуватися та взаємодіяти в суспільстві в особистості будь-якого типу, в тому числі й у інтровертів. Унаслідок такого навчання з’являється особистість, здатна використовувати мову в мовленні, знайома з соціокультурними реаліями країни, мову якої вивчає, і, більш того, обізнана з культурою і цінностями своєї країни, щоб гордо і з почуттям патріотизму ділитися нею із представниками різних культур.
На жаль, стереотипи в уявленнях про Україну за кордоном працюють і сьогодні. Мало хто у світі знає щось про нашу країну. Прикро, що вона, як і раніше, асоціюється або з Росією, або з Чорнобилем, а українці — з «човниками». Адже це не так! Ми — країна культурних, розумних і талановитих людей!
— Отже, ми повинні заговорити англійською, щоб сказати їм, щоб вивчали українську. Адже, якщо ми скажемо це українською, нас просто не почують.
В.Т.: — Саме так.
— І тоді ми зможемо сказати: так, ми знаємо англійську, французьку, італійську, але хочемо розмовляти українською. Не через безвихідь та брак знань, а через гордість за свою мову та країну.
ЩО ТАКЕ БІЗНЕС-АНГЛІЙСЬКА, АБО ПРЕЗЕНТАЦІЯ В АЕРОПОРТУ
— А наскільки вам важко було подолати опір старої системи навчання мов?
В.Т.: — Якби не змінилася система, не з’явилося б нове завдання і нова мотивація. Навіть так звані човники однаково мають якось вміти порозумітися за кордоном. Зараз вони вийшли на новий рівень спілкування зі своїми партнерами і також шукають, де б навчитися саме спілкуванню іноземними мовами.
Мабуть, в Україні представникам інтенсивного навчання було не дуже складно. Ми одними з перших буквально ринулися вивчати новий метод і впроваджувати його у вищі навчальні заклади та школи. Ми віддали перевагу методу активізації, оскільки побачили в ньому систему абсолютно в усьому: від презентації навчального матеріалу до його «тренування» в спілкуванні та «виході» в мову. Якщо ти — педагог і твоє основне завдання — вчити людей спілкуватися іноземною мовою, ти не можеш не оцінити методичну систему, що дозволяє навчати спілкуванню через спілкування, тобто систему вправ, орієнтованих, головним чином, на формування діяльнісних умінь. Наприклад: ви — журналісти, і вам потрібно взяти інтерв’ю, скажімо, в пана Сороса. На заняттях ми обговорюємо, про що ви хочете його запитати, як сформулювати запитання настільки точно та коректно, щоб він сам був вимушений відповісти на запитання чітко й зрозуміло. А де, крім занять із англійської мови, можна цього навчитися?
— У цьому випадку ви говорите про навчання дорослих людей. А чи застосовна ваша система до навчання дітей іноземних мов?
В.Т.: — Ми працюємо за методом активізації можливостей особистості та колективу. Сьогодні це провідний метод в інтенсивному навчанні. Спочатку він був розрахований на дорослу аудиторію. Першими, хто пройшов це навчання, були представники науково-технічної інтелігенції у віці від 35 до 55 років. Але наука розвивається. Радує, що ми першими в Україні зробили спробу застосування цього методу в інших сферах, насамперед у школах. Авторський колектив під керівництвом професора Ніни Костянтинівни Скляренко створив навчально-методичний комплекс «English Through Communication» для 5—11-го класів («Англійська через спілкування»), у якому вперше система методу активізації була перенесена на навчання іноземної мови в школах. Написали та продовжують створювати комунікативні підручники із англійської мови для 2—4-го класів. Олександр Хоменко — один з авторів цих навчальних посібників. Розроблений і успішно введений у навчальний процес у нашому центрі інтенсивний курс навчання англійської мови абітурієнтів, які вступають до вищих навчальних закладів України.
Ми дійшли висновку, що шкільна програма — це нібито одна держава, а вимоги до вступників до ВНЗ — інша. Школи всі різні. В них користуються різними підручниками — оксфордськими, кембріджськими, а то й зовсім застарілими, що не мають жодної комунікативної спрямованості. Але при вступі до вищого навчального закладу багато вибирають іноземну мову як один із вступних іспитів. Часто їм ставлять запитання, що стосуються історії та сучасного життя нашої держави. Для цього необхідно володіти знаннями, максимально наближеними до об’єктивних історичних і сучасних фактів, та вміти продемонструвати їх іноземною мовою…
— Усе це є тут, у наших книжках «Україна Incognita» та «Дві Русі», які ми вам хочемо подарувати.
В.Т.: — Чудово! Тепер ми матимемо звідки брати реальний матеріал.
Наступна сходинка — студенти, більшість із яких страждають тому, що їх вчили за старим звичаєм, за підручниками, написаними ще в Радянському Союзі. І тут наш новий погляд, сучасний, проблемний підхід також дуже запитаний. Далі, звісно, йдуть дорослі люди, які хочуть вивчити або удосконалити володіння мовою. І ось тут хотілося б одразу уточнити: нас часто запитують, чи викладаємо ми «бізнес-англійську». Але саме це поняття некоректне.
О.Х.: — Самі автори бізнес-курсів визнають, що немає такого поняття, як «бізнес-англійська». Є англійська мова, яка використовується в ситуаціях бізнесу. Я б сказав, що тут йдеться про вміння спілкуватися в професійній сфері. Спілкування як одна з форм взаємодії між людьми відбувається в певних сферах, які можна умовно позначити як особистісна, соціокультурна, суспільно-політична та професійна. Умовно, тому що в реальному житті межі сфер розмиті. Ось приклад: ви їдете представляти свою фірму потенційним партнерам до Лондона, прилітаєте в аеропорт Гетвік. Адже ви ж не будете просто в аеропорту починати презентацію свого підприємства? Спочатку потрібно добратися до готелю, пояснити таксисту, куди їхати, а ще необхідно знати, що не можна сідати на переднє сидіння, інакше таксист може розцінити цей крок як потенційну агресію, що потрібно дати йому 10—15% чайових... Далі треба доїхати до готелю і зареєструватися — але так одразу не зареєструєшся, бо заздалегідь ви не зателефонували та не замовили номер. Тобто хоча ви «весь у бізнесі», вам доводиться здійснювати цілу низку взаємодій, що не стосуються професійної сфери спілкування. Але все це необхідно знати, щоб управляти своєю вербальною та невербальною комунікативною поведінкою.
«ЗУБРИТЬ ДІД АНГЛІЙСЬКУ МОВУ...»
Лариса ІВШИНА: — Ми говорили про соціальне замовлення, необхідність учитися спілкуванню і долати комплекси. Ми у своїй газеті напівжартома писали про «індивідуальне членство в Євросоюзі», про те, що потрібен масовий рух, щоб привести себе до порядку. Він має охопити передусім мобільні верстви суспільства — навіть не обов’язково молодь. Я в дитинстві дуже любила вірш «Зубрить дід англійську мову, хоч йому вже близько ста...» Там, щоправда, баба не схвалювала того, що дід вивчає іноземну мову, й удавала, що нічого не розуміє, але протягом минулих років, напевно, люди пересвідчилися, що це необхідно. А пропагують вивчення іноземних мов, наприклад, спортсмени: брати Клички, які знають німецьку і зараз працюють над вивченням англійської; Андрій Шевченко, котрий легко освоїв італійську… А хто переважає в потоку людей, які йдуть до вас на курси?
О.Х.: — Молодь. Очевидно, це нове покоління прагматичних людей, які розуміють, що мови потрібні для їхнього добробуту. А ще бізнесмени, адже політика компаній часто вимагає володіння іноземними мовами. Примітно, що після курсу навчання одній іноземній мові більшість слухачів не тільки продовжують її вивчення, а й записуються на паралельне вивчення другої іноземної мови.
— Ви пропонуєте також і курси української мови.
О.Х.: — Так, українська як іноземна.
— І чи багато іноземців бажають освоїти українську?
О.Х.: — На жаль, ні. Хоч як це парадоксально, навіть від співробітників посольств часто вимагають володіння російською мовою, а не українською.
— А чи звертаються до вас політики, які бажають досконало опанувати рідну мову?
В.Т.: — Були окремі спроби, які закінчилися тим, що вони взяли собі індивідуальних викладачів із української мови.
— За методом активізації?
В.Т.: — Ні. Метод активізації — це активізація можливостей особистості в колективі, що має на увазі не монолог або діалог, а полілог, полікультурність. Є люди, які хочуть, щоб їх навчали мови індивідуально, вважаючи це ефективнішим. Адже ми не живемо окремо від суспільства!
— А як бути з мовним бар’єром? Ми вже говорили про те, що наші люди, провчивши іноземну мову вісім-десять років, не можуть нею розмовляти, відчувають незручність. Наскільки це серйозний момент?
О.Х.: — Досвід інтенсивного навчання іноземних мов дозволяє зробити висновок про великі можливості рольового спілкування як основи побудови навчального процесу, для подолання психологічного бар’єра боязні спілкування. У чому суть? Умовно кажучи: «Пограємо в дитсадок!» Це, передусім, ролі. Ви приходите на заняття, і ви вже не Маша та Саша, а, скажімо, Джой і Джованні. Ви — маска, і ви за неї ховаєтеся, ваш соціальний статус, що тяжіє непомірним вантажем, — за стінами аудиторії. Коли людину «занурюють» у дитинство, одразу забуваються всі перепони, всі комплекси. Ми граємось, і, граючись, навчаємося. Проте ми пропонуємо таке рольове спілкування, яке за своїм змістом відповідає інтелектуальному рівню учнів, оскільки примітивне розуміння ігрової діяльності призводить до примітивних комунікативних завдань, тобто до зниження інтелектуального творчого рівня навчання.
— Ми якось говорили про те, що суспільству потрібен психотерапевт. Отже, мова є психотерапевтичним засобом для звільнення від комплексів, отриманих за радянських часів?
В.Т.: — У цьому й полягає суть методу. Психотерапевтичне значення ролі величезне. Учень, залежно від типу своєї особистості, від рівня володіння мовою, яку він вивчає, від конкретної ролі в даній ситуації може «самовиражатися», творчо реалізовувати свої знання, вміння, свій інтелектуальний потенціал, а може «ховатися за свою роль», «створювати свою роль» як засіб захисту. «Я — доросла людина, важлива персона, а тут я повинен прийти та заговорити іноземною мовою, а мені лячно, бо я можу помилитися. Але в мене є маска, і я за неї ховаюся, забуваючи про свій статус!» А викладач продумано залучає кожного до спільної діяльності, розподіляє ролі в ситуації, управляє спілкуванням, вчить спілкуватися. Дуже багато залежить від його особистості. Якщо викладач — бука, інтроверт, який втупився в книжку, чи довіритеся ви йому? Навряд чи ви розкриєтеся перед такою людиною. Ні, викладач повинен бути таким, як наш Олександр Вікторович: емоційний, очі горять! І тоді ви підете за ним.
Навчання має бути легким, простим. Зрозуміло, що за всім цим стоїть дуже серйозна підготовка. Кожна вправа має бути мотивована, має вчити чомусь конкретному. І тоді люди не думають про те, який вони мають вигляд, виконуючи вправу — адже перед ними ставиться завдання: дізнайтеся, розпитайте, повідомте, переконайте, словом, логічно вибудувана низка мотивованих комунікативних дій, спрямованих на вирішення конкретних завдань. І ви вирішуєте ці завдання з ентузіазмом, бо це потрібне вам самим.
— Ваш метод передбачає велику кількість самостійної роботи?
В.Т.: — Заняття триває три-чотири години, тому практично все робиться на уроці. Але властивість пам’яті така, що вона сама себе захищає і «виштовхне» ту інформацію, яка недостатньо закріпилася. Тому передбачені нескладні завдання на закріплення навичок, придбаних на занятті. Треба завжди пам’ятати, що без значних зусиль мову не вивчити.
— А хто краще навчається — той, хто прийшов сам, чи той, кого примусило піти на курси, скажімо, начальство?
О.Х.: — Будь-яка діяльність починається з мотиву. Якщо людина до нас прийшла — отже, цей мотив уже присутній.
МОВА З ПРАВИЛ АБО ПРАВИЛА З МОВИ?
В.Т.: — Один із батьків методу, Георгій Лозанов, працював із дітьми, які не могли розмовляти рідною мовою. Він розробив методику для навчання таких дітей. Вони почали розмовляти іноземними мовами! Метод лікаря Лозанова грунтується на довірі дитини до вчителя. Дітей ніби «відволікли» від того, що вони не можуть говорити своєю мовою. А навчання організоване за принципом «від цілого до окремого».
Йдучи за Лозановим та Китайгородською, ми так само завжди говоримо своїм слухачам: «Ми не вчитимемо вас окремих слів і не розповідатимемо про форми дієслів. Ви прийдете на перше заняття і почнете говорити фразами. Спочатку ви повторюватимете те, що вимовляє вчитель, а потім заговорите самі».
Ми не вчимо правил, щоб потім за ними будувати мову — як нас навчали в школі. Краще, навпаки, йти від мови. Людина повинна думати не про те, як сказати, а про те, що сказати, як краще висловити свою думку іноземною мовою в конкретній ситуації. Проте може скластися враження, що ми навчаємо тільки усній мові. Звісно, це не так. Сформувати комунікативну компетенцію — означає сформувати вміння застосовувати знання про мову в мовленні, тобто аудіювання, розмові, читанні та письмі.
— За вашими спостереженнями, яке майбутнє у вивчення екзотичних мов в Україні? Є така думка, що якщо фахівцю дуже потрібні англійська та німецька мови, то фахівець із цих мов уже нікому не потрібен, і перекладачу краще вивчати корейську, китайську, арабську.
О.Х.: — Потрібен попит, соціальне замовлення. Ми відкрили курси арабської, турецької, але, чесно кажучи, поки що попит невеликий. До того ж система, наприклад, арабської мови відрізняється від європейських, і не можна зробити механічне перенесення методики — потрібно її допрацьовувати, пристосовувати до даної мовної системи...
— Можна з упевненістю припустити, що найзапитаніша мова — англійська. А які ще? Чи існує якась специфіка для України?
О.Х.: — Там, де Україна присутня, та мова й потрібна. Насамперед це англійська, німецька і французька. Останнім часом додалися іспанська, італійська, арабська.
— А хто вивчає, наприклад, іспанську й італійську?
О.Х.: — Насамперед студенти — задля можливості поїхати за кордон за обміном. А ще ті, хто їде туди відпочивати або працювати.
«ІНТЕНСИВ» + «ДЕНЬ» = СЮРПРИЗ!
— Ми говоримо про те, що потрібно пропагувати необхідність вивчати іноземні мови, але в суспільстві зараз відбувається і політична дискусія на тему «українська чи російська». Для нашої газети пріоритет української очевидний, але водночас ми поставили перед собою завдання розширення мовного середовища: в нас виходить щоденне російськомовне видання й англомовний тижневик. Нам здається, багато хто помітив ці наші зусилля і використовує «The Day» як допомогу в навчанні.
О.Х.: — Це дуже хороший методичний матеріал для роботи. Нам потрібен текст. Далі — вже методика: через систему вправ, засвоєння нової лексики, граматики і, нарешті, до виходу на комунікацію, тобто обговорення проблеми, порушеної в статті. Тому ми виписуємо англомовні видання, і ваш тижневик цікавий для нас передусім тому, що в ньому йдеться про наші, українські, проблеми. Це дає можливість моделювати навчальну ситуацію з опорою на знайомий інформаційний матеріал.
— А як ви ставитеся до уроків англійської, які друкують деякі газети?
О.Х.: — Якщо це просто стаття та паралельний переклад іноземною мовою — який у цьому сенс? Адже в реальному житті ви не перекладатимете іноземцю газетну статтю. Насправді читання, наприклад, публіцистичних статей, вимагає від нас зворотної реакції на отриману інформацію, а саме: її інтерпретацію, загальну або критичну оцінку тощо. Тому відповідно слід і підходити до читання текстів іноземною мовою. Установка на читання (в навчальних умовах) має бути мотивована з виходом на комунікацію. Учень повинен не переказувати статтю, а, переробивши її, висловити свою думку стосовно поставленої в ній проблеми.
— Олександре Вікторовичу, а ви готові стати ведучим такої рубрики в нашій газеті?
О.Х.: — Ми — тільки за!
В.Т.: — За систематичного підходу це могло б стати унікальним досвідом. І ми, і ви мислимо сучасно та вболіваємо серцем за проблеми мови, нам близький ваш підхід до висвітлення подій в Україні, тому ми всією душею за цей почин.
«ПОГЛЯД ЗСЕРЕДИНИ»
— Припустімо, людина хоче прийти на ваші курси. З чого їй почати?
В.Т.: — Передусім, звісно, записатися та пройти тестування, якщо ви раніше вивчали мову. Буває, що людина приходить і каже: «Я не знаю мову, але я її вчила». «Де ж ви її вчили?» «У школі, у вузі, потім в іншому вузі, в аспірантурі…» «І нічого не знаєте?» «Нічого». Був навіть такий дивний випадок, коли прийшла до нас дівчина, яка отримала сертифікат TOEFL, але говорити англійською мовою, проте, не могла. Тому ми завжди тестуємо майбутніх слухачів: проводимо тест на самооцінку, пізніше на основі самооцінки виконується тест на перевірку сформованості комунікативної компетенції і тільки після цього відбувається формування груп однорідного рівня.
— А скільки часу потрібно, щоб опанувати мовою з нуля за вашим методом?
В.Т.: — З нуля до високого рівня — приблизно два роки.
— У нас на «круглому столі» присутній учень ваших курсів, продукт, так би мовити, педагогічних зусиль ваших викладачів — Олександр Коптєлов. Давайте попросимо його поділитися «поглядом зсередини».
Олександр КОПТЄЛОВ: — Насамперед — справді, цілковите розкріпачення. Ти бачиш людей, із якими ти маєш вчитися, і знаєш, що протягом найближчих місяців їх бачитимеш буквально через день. Спочатку, звичайно, почуваєшся скуто. Але завдяки зусиллям вчителя буквально через 20 хвилин усі бігають, кидають м’ячики, розмовляють англійською, пишуть одне одному записки англійською… Ми кидаємо всі свої справи і приходимо на уроки, хоч якими б зайнятими ми не були. Випадково зустрічаючи товариша по групі на вулиці — кидаєшся до нього і починаєш розмовляти з ним англійською!
За цей невеликий термін, який я провів на курсах, я вже навчився обговорювати якусь проблему англійською, висловлювати свої думки з різних питань.
— А яка особисто у вас була мотивація для занять?
О.К.: — Мені доводиться іноді спілкуватися з англомовними людьми, і спроб пояснити їм щось на пальцях та з допомогою міміки явно не вистачає. Або, наприклад, дивлячись по кабельному телебаченню CNN або BBC, хочеться дізнатися новини з перших рук, а ти бачиш картинку, але не можеш зрозуміти, про що йдеться, і починаєш почуватися трохи неповноцінним. Зате зараз я сиджу та дивлюся на вашу англомовну газету і розумію загальний смисл, навіть якщо там зустрічаються незнайомі слова. Я вважаю, що це величезний успіх.
ЗАКРІПЛЕННЯ ПРОЙДЕНОГО
— Валентино Михайлівно, ви залучаєте як викладачів носіїв мови?
В.Т.: — Так, але дуже обережно. Людина повинна мати спеціальний сертифікат на право навчання іноземців своїй мові. Тому ми зазвичай запрошуємо їх для проведення окремих тренінгів, рольових ігор, заздалегідь ретельно готуємося, пояснюємо їм, чого саме ми від них хочемо. Адже це безцінний матеріал для практики спілкування, для подолання мовного бар’єра.
— А що б ви порадили вашим учням, щоб не втратити мовні навички?
О.Х.: — Звичайно, для підтримки рівня володіння іноземною мовою необхідне спілкування. Ми пропонуємо нашим випускникам відвідувати клуб міжкультурного спілкування нашого центру, де вони можуть дивитися фільми іноземними мовами, обговорювати їх, брати участь у різних дискусіях із носіями мови та лінгво-психологічних бізнес-тренінгах.
— Вам доводилося стикатися з ситуацією, коли людина колись добре знала мову і цілком її забула?
В.Т.: — Забути мову неможливо. Завдяки методу, за яким ми працюємо, те, що здається забутим, активізується буквально за два тижні. Звичайно, багато залежить від того, як саме і наскільки правильно вчили цю людину. Часто доводиться переучувати, і це найважче.
УЧИМО МОВИ З ПЕЛЮШОК?
— І все ж таки, як можна прискореними темпами інтенсивно навчити якнайбільше українців іноземній мові? Яка повинна бути система — від дитинства до старості? Що можуть тут зробити ЗМІ?
О.Х.: — Імовірно, починати слід якнайраніше. Не з дитсадка — це пізно. Ми не замислюємося про це, але, згідно з сучасними дослідженнями, до трьох років розвиток клітин головного мозку вже завершено на 70 — 80%, тобто мозок дитини досягає 70 — 80% свого дорослого потенціалу. У цей період мозок, приймаючи зовнішні сигнали, створюючи їхні образи та запам’ятовуючи їх, виконує роль губки, яка вбирає в себе все те, на чому грунтується подальший інтелектуальний розвиток дитини. Усі пізнавальні процеси людини — увага, відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява — розвиваються після трьох років. Але вони використовують базу, сформовану до цього віку. Таким чином, якщо в перші три роки не виникла міцна база, немає сенсу вчити, як її використовувати. Дослідження фізіології мозку та дитячої психології доводять, що ключ до розвитку розумових здібностей дитини — це її особистий досвід пізнання в перші три роки. Ніхто не народжується генієм або дурнем. Усе залежить від стимуляції та рівня розвитку головного мозку у вирішальні роки життя — від народження до трьох. Тому, щоб наші дітки, підростаючи, говорили кількома мовами, опановували основи наук, любили мистецтво тощо, очевидно, необхідно починати займатися їхньою освітою з дитячого віку. За цим — майбутнє…
В.Т.: — А сьогодні, як ми говорили раніше, є ефективна методична система, яка працює і дає блискучі результати.
Що стосується ролі ЗМІ, ще не так давно була така чудова передача — «Дитяча година» англійською мовою. Щонеділі всі на півгодини завмирали біля телевізорів — і дорослі, і діти. Людям було цікаво. Там стільки виховних моментів, крім усього іншого! Це спеціальний навчальний фільм, зроблений ВВС, де завжди перемагає справедливість, де дітей навчають правильним речам. А хто сьогодні в нашій країні цим займається? Ніхто.
Л.І.: — Імовірно, якби на всіх рівнях звучало впевнено та твердо, що ми, українці, повинні бути в Європі, і всі саме в цьому напрямі й діяли б, все було б значно простіше. Але поки що в нас з ар’єргардними боями проривається група людей, яка хоче привести Україну до Європи, а на хвості в них висить цілий обоз. Отже, просто потрібно докладати більше зусиль на всіх рівнях, необов’язково на державному, і люди самі захочуть бути поруч із освіченими, просунутими.
P.S. Про початок публікації «Уроків англійської з «Днем» ми оголосимо і в українському/російському, і в англійському виданнях нашої газети. Стежте за нашими публікаціями!
