Великий день Паски встановлено в пам’ять тих подій священної історії, які складають основи християнської віри, — Хресних страждань, Смерті та Воскресіння Ісуса Христа, Сина Божого, Спасителя людства. Не дивно тому, що українці називають свято Великоднем. Це найдавніше християнське свято річного циклу — воно було визначено ще в II столітті християнської ери; але з апостольських часів (I ст.) і до сьогодні Воскресіння Христове відзначається в храмах кожної неділі (від чого й пішла назва російського дня «воскресенье»).
Вже з II століття Пасці передував обов’язковий піст, хоча його тривалість та зміст довго не було остаточно встановлено — протягом кількох століть християнської ери кожна церква мала свою власну традицію. У старовину під час посту категорично заборонялися галасливі розваги, весілля, навіть відзначення днів святих; люди утримувалися від м’яса та вина. Влада в ці дні надавала тимчасову свободу чи амністію ув’язненим. Особливо суворим піст мав бути на страсному тижні. Не допускалися не тільки будь-які розваги, але й зайняття — всяка праця, за винятком благодійницької діяльності. Окрім Паски, дуже важливим для давніх християн був також страсний четвер — день започаткування на Таємній вечері причастя, євхаристії: Ісус «взяв хліб і, подякувавши, розламав і дав апостолам, кажучи: «Ось тіло моє, яке за вас віддається. Це чиніть на спомин про мене». Так само взяв чашу після вечері, промовляючи: «Ця чаша — Новий Завіт у моїй крові, яка за вас проливається».
Звідки пішло слово «паска»? Відомо, що християнство, народжене в лоні іудейської релігії, зберегло чимало старозавітних традицій, про що, зокрема, свідчить і назва «Паска». Слово походить від іудейського свята «Pesach», встановленого задовго до християнської ери на честь успішного виходу євреїв із єгипетського рабства (приблизно за 1250 років до народження Ісуса з Назарету). Християни, зберігши назву, повністю замінили зміст слова «Pesach», хоча й визнають Старий Завіт.
Паска — так зване рухоме свято, день і місяць якого на кожний рік визначається спеціальними астрономічними обчисленнями. Протягом досить довгого часу (століттями) в християнському світі не було єдності стосовно цієї дати. Були часи, коли кожна велика церква (Олександрійська, Єрусалимська, Римська та ін.) святкували Паску за своїми власними підрахунками та календарями. Наприклад, малоазійські християни відзначали Паску разом з іудейською — 14 дня місяця нісана, і їхній Великдень зовсім не завжди припадав на неділю.
Варто підкреслити, що в перші віки християнства така важлива розбіжність, як дата Паски, зовсім не завжди порушувала єдність християнського світу. Бувало навіть навпаки — іноді пошуки спільного рішення ставали причиною активного спілкування між різними церквами, між Сходом і Заходом. Ось один приклад.
Як розповідають старовинні християнські хроніки, в середині II століття один із східних ієрархів Полікарп, єпископ Смирненський, відвідав, на запрошення Римського єпископа Аникіти, Рим. ( N.B. Полікарп — легендарна особистість, молодший учень апостола Іоанна Богослова.) Полікарпу було тоді вже майже 100 років, але бажання усунути різницю між східними та західними пасхальними календарями перемогло його недуги та небезпеки далекої мандрівки. У Римі він пробув досить довго, постійно спілкуючись із главою Римської церкви, — вони разом молилися, вели довгі дружні бесіди, а коли прийшло свято (за римським пасхальним календарем), разом звершили Пасхальну літургію. Своєї мети — встановити загально-християнський день Паски — Полікарп не досяг, але це не затьмарило його перебування в Римі. (Невдовзі після повернення на Схід єпископ Полікарп загинув мученицькою смертю й пізніше був канонізований.)
У IV столітті церковними справами енергійно зайнявся імператор Костянтин Великий, вельми зацікавлений у єдності християн (іншими словами — в єдності імперії). Зокрема, він бажав, щоби всі його піддані святкували Паску в один день. З25 року імператор скликав у місті Нікея перший у історії християнства Вселенський собор, яким, як пишуть сучасники події, сам і керував. Після прийняття на соборі Нікейського Символу віри святі отці перейшли до визначення днів святкування Паски й начебто досягли тут згоди. Незабаром, однак, виявилося, що цю проблему не зміг вирішити навіть Костянтин Великий — церкви продовжували триматися власних календарів. Так, 387 року Великдень у Римі та в Олександрії розійшовся на 5 тижнів. Тільки з часів Юстиніана I (VI ст.) почалася дійсна уніфікація.
Проблема, втім, не врегульована й досі, більше того — після прийняття Західним світом (починаючи з 1582 року) григоріанського календаря вона знову загострилася. На сьогодні арифметика така. На землі зараз живе понад два мільярди християн. Більшість із них — приблизно 1,7 мільярда чоловік — разом відзначає Паску, день і місяць якої відповідає новітнім астрономічним обчисленням. Це протестанти та католики. Меншість християн — 300 мільйонів православних, греко-католиків плюс деякі східні церкви — святкують Великдень згідно зі застарілим календарем більш як двохтисячолітньої давності. Цей календар дає значну помилку при визначенні, зокрема, одного з важливих пасхальних параметрів — дня весняного рівнодення.
Але в деякі благословенні роки дні східної та західної Паски співпадають — безсумнівно, заради того, аби нагадати християнам про їхню єдність, про те, що вони визнають одного Бога. Саме таким символом і предтечею майбутнього об’єднання є цьогорічний Великдень. Адже 11 квітня, завдяки календарному збігу циклів (чи Промислу Божому?), православні, протестанти, католики, а також усі інші християни разом святкують Воскресіння Христове. У зв’язку із цим подумалось: «Чому б християнам не встановити звичай хоча б у подібні — істинно знаменні — дні відвідувати храми й богослужіння братів-християн інших конфесій, поздоровляти їх зі Святом, пригощати пасхальним хлібом?»
