Візити в Україну Джорджа Сороса та Александра Квасневського, яких приймали по-різному; теракти в Узбекистані та проблеми з водою у Львові — ці та інші події були останніми днями в полі зору наших експертів, які підбивають підсумки тижня, що минає, у традиційній рубриці «Що хорошого? Що поганого?».
Кирило ЛУКЕРЕНКО, шеф-редактор інформаційної служби «Нового каналу»:
— Власне тиждень іще триває, але уже зараз можна виділити кілька цікавих речей, які привернули увагу новинної команди «Нового каналу». По-перше, це низка подій, пов’язаних із приєднанням до НАТО нових членів. Серед них наші безпосередні сусіди — Словаччина і Румунія, а також кілька країн, які в Україні зараховують до близького кола країн-партнерів. Несхвальне ставлення до цієї події російських Думи і військових вкотре ставить офіційний Київ перед класичною дилемою: як мінімалізувати взаємний негатив двох військово-політичних сил, між якими волею долі територіально опинилася Україна. Або, переформулюю, як знівелювати поділ українських еліт на групи, які радше готові асоціювати себе з інтересами Росії або Заходу, аніж бути нерозривними частинами того самого українського суспільства.
Друга подія — це візит в Україну Джорджа Сороса. Кілька 19 — 20 річних юнаків обливають 73-річну людину клеєм і водою. Ну, добре, це жанр провокації в стилі «Братства», жест відвертої неповаги і висловлення певного політичного маніфесту. Протест висловлено, інформаційні агенції і телебачення про це розповідають цілому світові. Справу зроблено, настрій Соросу зіпсовано, і ефект від відвідин України змазано. Але далі відбувається незрозуміле — його обливають іще раз. Далі уздогін кидають яйця. Це вже навіщо? Адже політичний маніфест, щоби досягти мети, має принаймні таким виглядати. Коли ж протест перетворюється на кількасерійне знущання, він рикошетом б’є по організаторах. Просто почуттям природної огиди.
Олександр ЛАВРИНОВИЧ , міністр юстиції України:
— З подій цього тижня запам’яталося лише приємне. На перше місце серед подій я би поставив відкриття року Польщі в Україні та візит президента Польщі Александра Квасневського до Києва. Цей візит ще раз підтвердив важливість розвитку стосунків між Україною і Польщею. Особливо якщо брати до уваги те, що у травні цього року Польща стане членом Євросоюзу. Ця країна уже є членом НАТО. А ще — це наш найбільший сусід на Заході. І підкреслення важливості такого тісного співробітництва, збереження тих контактів, які були напрацьовані протягом останніх років, а не їх згортання, безпосередньо пов’язане з перспективами інтеграції України до європейської спільноти. Також відзначив би участь делегації України 29 березня у третьому саміті «Трійка ЄС — Україна» (Брюссель), який проходив на рівні міністрів юстиції. Це — чи не єдиний напрямок нашої співпраці з Єврокомісією, який має деталізовані плани-графіки щорічної роботи. Аналізуючи роботу України у сфері юстиції, і міністр юстиції Ісландії, і комісар Євросоюзу з питань юстиції підкреслили, що у нас без збою, динамічно вирішуються усі питання, внесені до плану, по кожному з напрямків запланованої роботи є реальні результати. Щодо наших пріоритетів, я наголосив, що для українців найбільш актуальною проблемою є вирішення питань спрощеного візового режиму. Важливо, щоб українці не почували себе дискримінованими в можливостях контактів зі своїми колегами, партнерами тощо. Також першого квітня почала діяти норма закону України «Про державну виконавчу службу» і Закону України «Про виконавче впровадження», яка започатковує роботу нових підрозділів виконання судових рішень. З першого квітня розпочалася і робота цих підрозділів. Зокрема, робота підрозділу міністерства, який буде виконувати усі рішення, у яких порушниками є органи влади, міністерства, комітети, агенції, фонди, суди, прокуратура, Рахункова палата, Верховна Рада, Адміністрація Президента і обласні державні адміністрації.
У середу на засіданні Кабінету Міністрів ухвалено рішення щодо механізму реєстрації іпотеки і ведення загальнодержавного реєстру. Це теж важливий крок.
Олена КУЗНЕЦОВА, професор, доктор філологічних наук Львівського національного університету ім. І. Франка:
— Цього тижня, коли читала публікації на міжнародні теми, мене вразив матеріал на сайті «Подробиці» — «Білоруські ЗМІ стануть православними». У першу чергу він зацікавив мене тому, що ілюструвався православним хрестом, а вже потім ішов текстовий матеріал. Коли я його прочитала, то була здивована коментарем журналістів, які вважають, що на свободі слова в Білорусі буде поставлено хрест. Йдеться про співробітництво міністерства інформації Білорусі і Православної церкви Білорусі. Таку угоду міністерство інформації може укласти з будь-якою конфесією Білорусі. І коментувати цю подію як порушення прав людини і, зокрема, свободи слова, віросповідання, не можна. Такий коментар не є об’єктивним і не відповідає дійсності. Щодо України, то мене пригнічує майбутнє підвищення цін на імпортне борошно. Говорять, що ціна зросте на сто гривень за тону. Також повідомляють, що приймається рішення про повернення ПДВ на експорт сільськогосподарської продукції. Це означає, що підвищення цін на зерно викличе підвищення цін і на хліб. І гроші, якщо будуть повертати ПДВ на експорт імпортного борошна, з однієї державної кишені підуть у другу державну кишеню. Я не бачу в цьому логіки й соціального розв’язання проблеми. Усіх львів’ян і мене зокрема хвилює проблема води: воду в нас подають за графіком. У четвер наша молодь влаштувала перед міською радою «шоу»: виливали з балій друшляком воду. Це був жарт для мера міста, який обіцяв протягом двох років забезпечити місто водою.
Владислав ТРОЇЦЬКИЙ, режисер, Центр сучасного мистецтва «ДАХ»:
— Найяскравішою подією цього тижня для мене були репетиції у Володимира Миколайовича Оглобліна — одного з найвідоміших і найшанованіших режисерів України. Це особистість! Приємно, що він плідно працює і продовжує виховувати нові покоління українських акторів. Друга гарна подія — це Міжнародний день театру, що пройшов (відзначається 27 березня), якого, напевно, практично ніхто не помітив. Але це свято, і ми спробували зробити його святом для всіх нас.
Дуже засмучує те, що світ хвилюють нові теракти. Останні були в Узбекистані. Шкода, що помирає багато ні в чому не винних людей.
Добре, що росте молода травичка. Київ стає чистішим. А ще хорошою новиною стало те, що ми з Іваном Малковичем домовилися про відкриття книгарні, де буде представлено українську музику і українську книгу. Адже це нам необхідно. І люди хочуть цього.
Лариса РОДНЯНСЬКА, керівник кіностудії «Контакт»:
— Погано те, що у мене важко захворів чоловік і зараз знаходиться в лікарні. Це відбилося на ритмі життя всієї нашої сім’ї. Щодо суспільного життя, то засмучують теракти в Узбекистані. Це говорить про те, що географія тероризму розширяється і боротися з ним дедалі важче. Це справді страшно, оскільки примушує боятися за життя своїх дітей, внуків, своє життя, життя друзів.
Що хорошого? На нашій студії знімаються хороші картини. Подивилася матеріал фільму про екологію. Він мені дуже сподобався: і образотворчо, і тим, як він вибудуваний, і формою подачі матеріалу. З екологією в нашій країні дуже складно. Але нове міністерство, нові люди, які прийшли туди на чолі з міністром Сергієм Поляковим, горять бажанням змінити все на краще. Це радує. Добре, що у нас є можливість знімати картину під назвою «Війна проти дітей» — про дітей-бомжів та покинутих дітей. Ми дуже багато знімали в Луганську, Донецьку, Києві, Одесі. Творча група побувала і в притулках. Ми побачили, що є чудові люди, які захищають дітей, намагаються зробити інтернати більш сучасними, щоб діти вчилися, не відчували себе самотніми, щоб у них не була оголена душа. Ми вислухали приголомшуючі монологи багатьох дітей. Без сліз слухати їх було неможливо! Історії про те, як мами їх кидали, як спивалися батьки, як вони виявлялися викинутими на вулицю, як вони переживають свою самотність і хочуть вирости. Одна дівчинка говорила, що хоче вирости, щоб захищати таких дітей, як вона. «Якщо моя мама коли-небудь до мене прийде, — говорила вона, — я, звичайно, дам їй шматок хліба, дам, де жити, але я ніколи не забуду тих образ і ран, які вона мені нанесла». Навіть наші чоловіки, які знімали кіно, плакали.
