Цілий тиждень триватиме свято танцю — пройде V Міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря. На сцені Національної опери України відбудеться прем’єра його знаменитої постановки «Сюїта в білому» на музику Лало, яку виконають київські актори. А відродили цю виставу Віктор Яременко (художній керівник Нацопери) і зірки Гранд-опера, учні Сергія Михайловича — Крістіан Влассі і Жільбер Майєр (інтерв’ю з якими читайте в найближчих числах «Дня»). У рамках ювілею, на будівлі Національної академії танцю, яка носить ім’я С. Лифаря, буде відкрито меморіальну дошку, а на Головпоштамті погашено марку, спеціально випущену до 100-річчя «французького киянина» — як любив себе називати наш видатний земляк.
«Сюїта в білому» — шедевр симфонічного балету. У ньому розкрилися колосальні можливості Сержа Лифаря не лише як блискучого хореографа, а й музиканта. У Київській консерваторії він починав навчання як піаніста, але через травму руки з кар’єрою музиканта довелося розпрощатися.
— Сергій Михайлович був унікальним актором, реформатором балету, який тонко відчував стиль хореографії і створив свій власний стиль — неокласику. Це класика, але сприйнята очима сучасника, — сказав художній керівник конкурсу ім. Лифаря Юрій Станішевський. — Класичний танець отримав нові пластичні акценти, інтонації, зокрема у його «Сюїті в білому». Сергій Михайлович створив новий вид балету — симфонічний. Виставу створено в 1943 році, коли Париж був окупований фашистами, а приміщення Гранд- опера було під загрозою вибуху. Те, що знаменитий театр уцілів, багато в чому заслуга Сержа Лифаря, який того часу очолював балетну трупу. Він зумів своїм авторитетом подіяти на владу Франції і навіть на окупантів і врятувати Гранд-опера. Можна пригадати ще один факт. У театрі висів портрет Вагнера, написаний Ренуаром. Коли фашисти захотіли забрати його й подарувати Гітлерові (фюрер обожнював творчість композитора), то Лифар став стіною на захист портрета і не дав Геббельсові зняти картину. Він заявив, що це власність Франції, національна гордість і портрет заберуть лише через його труп. Фашисти сторопіли від такого натиску і не захотіли зв’язуватися з «експресивним» Лифарем.
Балет «Сюїта в білому» з’явився в дуже важкий час. Глядачі його сприйняли, як промінь світла в пітьмі окупації. Балет ніс оптимізм. Взагалі, лифарівське мистецтво є дуже оптимістичним. Навіть його драматичні постановки завжди несуть надію. У спадщину хореограф залишив понад 200 балетів (ліричних, психологічних, драматичних). У «Сюїті в білому» Сергій Михайлович прагнув продемонструвати найвищий рівень російської та французької шкіл. У виставі танцювали всі зірки французького балету, зокрема й юна, на ту пору, прима Іветта Шовіре.
Французька школа відрізняється дрібною технікою (батю), і ці рухи у великій кількості наявні в «Сюїті...». Взагалі, французький балет славиться чистотою і точністю виконання нюансів. На жаль, на сьогодні багато театрів світу забули, що можна так танцювати. Коли 1958 р. вперше до Москви приїхала на гастролі трупа Гранд- опера (з 13 балетів 11 — лифарівські постановки), успіх був грандіозним. Ось лише автор про нього довідався постфактум із захоплених рецензій. Річ у тім, що радянські бюрократи відмовили Сергієві Михайловичу у візі (пам’ятаючи, що він емігрував із країни 1923 р.). Лише 1961-го хореографові вдається приїхати до СРСР як туристові, а 1969-го Лифар брав участь, як член журі, в Першому московському конкурсі балету. Він інкогніто побував і в Києві, поклав квіти на могилу своїх батьків. Про Батьківщину хореограф не забував до останнього свого подиху. Помер у Лозанні (Швейцарія) 16 грудня 1986 р. Його прах покоїться на паризькому цвинтарі Сен-Жев’єв де Буа. На надгробку вигравіювано: «Серж Лифар із Києва». На Батьківщину його ім’я повертається разом із балетами. Лифарівську хореографію відроджують на київській сцені. До «Ромео і Джульєтти» Чайковського додасться «Сюїта в білому». Вистава складна, вона потребує філігранної техніки та майстерності танцюристів тонко відчувати музику. Подібних до «Сюїти...» симфонічних (безсюжетних) балетів у світі є два. У Європі це «Сюїта в білому», поставлена Лифарем на музику Едуарда Віктора Лало, а в Америці Джорж Баланчин створив «Кришталевий палац» на до-мажорну симфонію Жоржа Бізе.
У новій постановці «Сюїти в білому» виступлять молоді й досвідчені актори: Ганна Дорош, Тетяна Боровик, Олена Філіп’єва, Наталя Мацак, Денис Матвієнко, Вадімі Брутан, Артем Дацишин, Сергій Сидорський та інші. До Києва з Гранд-опера приїхали Крістіан Влассі та Жільбер Майєр — учні Лифаря, охоронці його традицій, в минулому прем’єри театру, нині педагоги. Влассі допомагала ставити на нашій сцені «Ромео і Джульєтту». Вони високо оцінили рівень підготовки киян. Наші танцівники під керівництвом хореографа Віктора Яременка розучували номери за записом на касеті, наданій французами. Влассі і Майєр довелося відшліфовувати деталі: манеру рук, ніг, тобто нюанси, які є дуже важливими в балеті.
А 3 квітня вже почнуться конкурсні змагання. Традиційно журі очолить знаменитий російський хореограф Юрій Григорович. Незважаючи на похилий вік, він неймовірно творчо активний. Нещодавно відбулася його постановка «Івана Грозного» на сцені Опери «Бастілія». Готує прем’єру в Мадриді і «Кам’яну квітку» в трупі «Григорович- балет», створеній на базі Краснодарського театру.
Цього року в конкурсі візьмуть участь 127 осіб із 12 країн світу (танцюристів і хореографів). Призовий фонд дає мерія Києва. Він становить 750 тисяч гривень. Гран-прі, окрім грошового еквівалента, являє собою бронзову фігурку «Ікара» — один із улюблених сценічних образів Лифаря. Практично всі українські оперні театри та хореографічні училища прислали своїх конкурсантів. Як заявили члени журі, нагороди отримають дійсно кращі. Тому глядачам випаде нагода спостерігати за захоплюючим видовищем — народженням нових балетних зірок.
