Офіційний Київ ще 1999 року оголосив про початок модернізації парку винищувачів МіГ-29 українських ВПС. Тоді розглядали кілька альтернативних проектів, але всі вони так чи інакше мали російське коріння. У тому контексті, що домовленості з російським РСК «МіГ» як із розробником цієї машини були обов’язковими.
У ПОШУКАХ ОПТИМУМУ
Однак проект модернізації українських «МіГів» затягнувся. Йому вже шостий рік. Спочатку учасники посилалися на недостатнє фінансування. Але це далеко не основна причина. Згідно з даними Millitary Balance, в українських ВПС — 217 машин МіГ-29 (199 — експлуатуються, 2 — навчальних і 16 — на зберіганні), деякі ж експерти стверджують, що насправді машин набагато більше. Безумовно, стільки Україні не потрібно. Тим більше, що ще 2001 року готували обмежений склад військових льотчиків — за підсумками року підготовили 88 пар, або 176 пілотів. А нинішні плани скорочення армії передбачають, що в бойовому строю залишиться лише кілька десятків МіГ-29.
Враховуючи, що цю машину у світі вважають надійною і досить грізною, більшу частину парку після модернізації можна було б продати. До речі, покупці на цю машину є. Кілька місяців тому в Києві побували навіть американські бізнесмени, які висловили готовність реалізувати третім країнам до чотирьох десятків винищувачів з українського парку. Саме перспектива продажу літаків зробила дорогу російську модернізацію цікавою. Інакше доведення машин до сучасного рівня, яке коштувало б $7 млн. за один винищувач, було б справою непідйомною. Але російська сторона виступила проти реекспорту українських машин.
Крім відмови дати «добро» на реекспорт, російська сторона виставила ціни за модернізацію у кілька разів більшi, ніж передбачали українські військові. А на останній нараді, що відбулася в Києві в середині березня, колеги з Росії запропонували купити формуляр модернізації, або простіше, дозвіл на проведення робіт, за… $17 млн. Природно, самі роботи також обійдуться в чималеньку суму. Усе це примусило українських військових замислитися: а чи не провести кілька різних варіантів модернізації для окремих партій МіГ-29?
Одна з пропозицій — надати право на модернізацію й подовження ресурсу базових зразків озброєнь національним генеральним конструкторам. Для цього потрібно прийняти політичне рішення, яке свого часу прийняли в Ізраїлі, Польщі, Болгарії — робимо, модернізуємо, відповідаємо за наслідки й супроводжуємо модернізовану техніку всю решту її життя. Тим більше, що значну частину робіт із модернізації українські заводи вже освоїли. Львівський авіаремонтний завод 2002 року розробив програму малої модернізації МіГ-29, яка дозволяє розширити бойові можливості літака за рахунок його оснащення керованими авіаційними ракетами класу «повітря—поверхня». Луцький авіаремонтний завод «Мотор» цілком впорається з капітальним ремонтом двигунів. Хмельницький завод «Новатор» здатний оновити бортові радари. На заводі «Спецтехскло» у Костянтинівці Донецької області розроблено нове багатошарове скління. Київський «Арсенал» поставить нашоломні системи керування, а ДАХК «Артем» — авіаракети «повітря—повітря».
МІЖ ВЕДУЧИМ І ВЕДЕНИМ
Проте модернізація МіГ-29 можлива й із залученням зарубіжних фірм, що володіють західними технологіями та знають стандарти НАТО. Фахівці оборонного відомства не виключають такої можливості. Але за умови, що буде вирішено весь комплекс проблем модернізації винищувача. Насамперед, це подовження ресурсу літака і сполучення авіаційного озброєння зі встановлюваним на борт західним радіоелектронним обладнанням.
Свого часу між ВПС України, ізраїльською компанією IАI та російським ДКБ «Русская авионика» були досягнуті домовленості про модернізацію дослідних зразків МіГ-29 за рахунок цих фірм. ВПС України лише надавали літак і виробничу базу одного з авіаремонтних заводів разом. Ці домовленості так і не реалізували, хоча на думку фахівців, цей варіант кооперації «Україна — Росія — Ізраїль» був найперспективнiшим. Вартість проекту становила трохи більше $6 млн.
Другим за перспективністю був варіант, запропонований ДКБ «Русская авионика». Щоправда, при цьому не вирішувалося питання подовження життєвого циклу літака, натомість розширювалися можливості радара, збільшувалася номенклатура зброї, оновлювалося інформаційно-управляюче поле кабіни. Та й вартісні параметри такої модернізації були привабливими: близько $1 млн.
Ізраїльська фірма IАI запропонувала оснастити літак сучасним радаром, новітньою авіонікою і «скляною» кабіною, залишивши при цьому осторонь подовження життєвого циклу й суміщення основної штатної зброї — ракети Р-7 — з новим ізраїльським радаром. Фінансування проекту (у межах $4 млн.) вона брала на себе. Ці та інші питання передбачалося розв’язати з фахівцями РСК «МіГ» самостійно.
Ці проекти дійсно були варіантами модернізації, тоді як варіант, запропонований 2001 року РСК «МіГ», передбачав заміну 80% обладнання, тобто складався практично новий літак.
У першій половині 2003 року між українською та російською сторонами була досягнута домовленість, що заради зменшення вартості модернізації, у складі літака залишиться обладнання й системи, які українські фахівці вважають надійними. Але що це буде за машина? Чи вона відповідатиме вимогам НАТО? На думку провідних фахівців українських ВПС, вимоги натовських стандартів у цьому варіанті не враховані.
Це означає, що разом із бажанням монополізувати ринок модернізації МіГ-29, північний сусід хоче зберегти за собою контроль за парком авіатехніки у країнах, які бажають стати «під парасольку» безпеки Північноатлантичного альянсу. Це ніяк не може влаштувати Україну.
АЛЬТЕРНАТИВНА «МАЛА» МОДЕРНІЗАЦІЯ
Альтернативні пропозиції зробили, природно, бажаючи заробити на проекті, й представники недержавного сектору. Львівський недержавний концерн «МАТС», що має тісні зв’язки з військовим відомством, пропонує окреме конструкторське бюро, до якого увійдуть представники концерну, Львівського авіаремонтного заводу, ДК «Укрспецекспорт» та Наукового центру ВПС. У реалізацію дослідно-конструкторських робіт (ДКР) «МАТС» пропонує вкласти власні кошти (близько $4 млн). «Пропонована концерном схема вигідна всім, — вважає президент «МАТС» Ігор Крол, — Міністерство оборони, не вкладаючи коштів, отримує модернізацію літаків; держкомпанія «Укрспецекспорт» — можливість торгувати модернізованими, а не старими машинами, а сам концерн, беручи на себе всі ризики з реалізації проекту, розширює сферу комерційної діяльності».
Ризики справді великі. Але найвужчим місцем самостійного українського проекту є взаємовідносини з Росією. Втім, у концерні «МАТС» сподіваються, що російський РСК «МіГ» затвердить формуляр української модернізації.
Перші кроки у реалізації цього проекту вже зроблено: відповідні пропозиції, підписані всіма зацікавленими організаціями, схвалило керівництво Міністерства оборони. Фахівці вважають, що на реалізацію ДКР з урахуванням існуючих напрацювань знадобиться не менше 1,5—2 років. Час чималий. Але якщо врахувати, що військові ще не дійшли єдиної думки щодо технічного завдання з модернізації МіГів, проект має право на життя і справді може виявитися успішним.
