Проблема, про яку йдеться, далеко не планетарного масштабу. Але тим більше вражає те, що її й досі не вирішено.
У 1998 році колишній працівник «Дніпроспецсталі» Фехруз Сармасов зареєструвався як приватний підприємець. Залишивши держпідприємство, що переживало фінансові проблеми, Сармасов сподівався, що приватний бізнес приноситиме йому нехай маленький, але стабільний доход. Звернувшись у райадміністрацію за дозволом поставити газетний кіоск, підприємець отримав відмову. Він звернувся знову (змінивши вид діяльності), і знову — відписка. Таких відмов було кілька: то місця немає для кіоску, то він архітектурний вигляд міста зіпсує... Тоді Сармасов звернувся у представництво Держкомітету з питань регуляторної політики і підприємництва у Запорізькій області.
«Що ми змогли у цій справі — так це пробити павутину районної адміністрації, — розповідає провідний фахівець представництва Держкомітету з питань регуляторної політики і підприємництва у Запорізькій області Геннадій Устинов. — Півроку ми вели листування з районною адміністрацією, і підприємець все ж таки отримав довгоочікуваний дозвіл на встановлення кіоску. Після цього він перейшов у розпорядження міської адміністрації. Ще два з половиною роки ми зверталися туди і у ВАТ «Запоріждорбуд» (із земельних питань), а також представляли інтереси бізнесмена у судах першої та другої інстанцій. Випадок Сармасова — унікальний: шість років підприємець намагається відстояти свої права. Проте, подібні випадки для Запоріжжя вже стали нормою».
У розмові з «Днем» Геннадій Устинов також розповів, що представництво Держкомітету підприємництва підготувало проект введення спрощеної системи розміщення малих архітектурних форм у м. Запоріжжі та подало його до координаційної ради при міському голові. Щоправда, ця рада є консультаційним органом, і чи зможе схвалення нею цього проекту істотно полегшити долю запорізьких підприємців — поки що невідомо.
Тим часом Фехруз Сармасов все ще продовжує свою боротьбу. Але ні Вищий Господарський Суд, ні Верховний Суд України до цього часу не відновили його прав. «Інакше як розквітом корупції, це назвати не можна», — нарікає підприємець. — Невже у всьому Запоріжжі не знайдеться місця для кіоску «Преса» 3 на 4 метри? Адже газети все одно продають, але тільки з рук».
У листопаді 2003 зневірений бізнесмен дізнався, що у Києві знаходиться представництво Міжнародного Комітету захисту прав людини при ООН, і звернувся туди. «До комітету за правовою допомогою щодня приходять десятки людей, і багатьом вдається допомогти, — розповідає його Голова Ігор Данилов. — Справа Сармасова — одна з найтриваліших, але ми не залишаємо підприємця без юридичної підтримки — консультуємо, допомагаємо складати документи».
Пересвідчившись у марності спроб вирішити проблему за допомогою права, Сармасов наразі сподівається, що увагу чиновників до його справи привернуть ЗМІ. Місцеві газети про поневіряння підприємця писали не раз. Недавно бізнесмен виступав на радіо «Свобода», після чого, як він запевняє, Вищий Господарський Суд почав ставитися до його справи «з великою увагою».
До редакції «Дня» Сармасов надіслав два пакети документів (понад 80 стор.). Подивитися на ситуацію збоку ми запросили юриста-господарника. «Бізнесменам зі своїми проблемами варто йти спочатку у Держкомітет підприємництва, а вже потім — до адвоката, — вважає генеральний директор Української інформаційно-юридичної групи Володимир Державін. — Саме Держкомітет займається лобіюванням інтересів підприємців перед чиновниками. У справі Фехруза Солтановича основний проблемний момент — на стику інтересів чиновників та перевантаженості суддів. І вирішувати подібну проблему також потрібно комплексно: і з юридичного, і з інформаційного боку. Досвід показує, що нерідко інформація у ЗМІ може вплинути на чиновника сильніше, ніж судове рішення чи вказівка вищого органу».
Отже, цей матеріал також можна вважати «спробою впливу». Ми сподіваємося, що запорізька влада дасть газеті мотивовану відповідь на запитання: чому громадянин довгих шість років вимагає від неї дотримання його елементарних конституційних прав на економічну діяльність? Вивчивши «пригоди» підприємця, який поки не відбувся, доводиться констатувати, що приватний бізнес в Україні все ще знаходиться у стані війни з бюрократією. Причому вона, як демонструє ця історія, відчайдушно тримається за своє тепле місце під сонцем і не поступається ані п’яддю, що у перекладі на конкретну мову означає 3 на 4 метри.
