«Мелафон» від НАСА
Науковці НАСА розробили спеціальну комп’ютерну програму, яка може розпізнавати слова, не вимовлені вголос, — це може бути шепіт або беззвучна промова, навіть без ворушіння губами. Програма аналізує нервові сигнали, які мозок посилає язику, горлу та голосовим зв’язкам. Щоб зчитувати ці сигнали, під підборіддям і обабіч адамового яблука кріпляться спеціальні датчики завбільшки з гудзик.
За словами Чака Йоргенсена з каліфорнійського Дослідницького центру НАСА імені Еймса, який очолює групу розробників, предметом аналізу є беззвучна мова або шепіт, коли людина читає щось про себе або говорить сама з собою. Як сказв пан Йоргенсон, при цьому все одно виникають біологічні сигнали, незалежно від того, ворушаться губи людини чи її лицьові м’язи. Подібні датчики вже використовувалися для простого пошуку в Інтернеті, й незабаром, сподіваються вчені, подібними системами будуть оснащені скафандри космонавтів, які зможуть віддавати беззвучні команди апаратурі або роботам. Така система допоможе людям «чути» одне одного у велелюдних місцях, а також дозволить спілкуватися німим або тим, хто втратив голос, повідомляє CNews.
На першому етапі тестування програми вчені навчили її сприймати шість слів: «йти», «зупинитися», «ліворуч», «праворуч», «альфа» й «омега», а також 10 цифр. Учасники експерименту, підключені до датчиків, беззвучно вимовляли ці слова, і програма розпізнавала їх з точністю до 92%. Далі дослідники побудували з літер алфавіту матрицю, пронумерувавши її рядки та стовпці числами від 0 до 9. Таким чином, кожна літера — елемент матриці — позначається в ній унікальною парою координат. Тестуючи цю матрицю, дослідники беззвучно задали пошук слова «НАСА» на одному з відомих пошукових серверів, і їм це вдалося. Тепер вчені випробовують нові, «безконтактні» датчики, які зможуть прочитувати м’язові сигнали навіть через одяг.
Солодкі таємниці
Математики з Технічного університету Данії вибрали собі «солодке» заняття. Вони переливали мед з однієї посудини в іншу й намагалися зрозуміти, чому цівки меду такі стійкі й не розбиваються на краплі, як, приміром, вода. Сергій Сенченко і Томас Бор опублікували результати своїх досліджень у фізичному інтернет-журналі arXiv. Виявилося, що струмінь меду набагато стійкіший, ніж припускали раніше. Струмінь води розбивається на краплі під дією гравітаційних сил і поверхневого натягу, але густіщі рідини, типу меду або сиропу, поводяться інакше. Математика вже давно намагається з’ясувати, які саме сили роблять цівку меду такою стабільною.
Дослідники розробили математичну модель, у якій мед видавлювався з отвору, й цівка падала нескінченно довго з нескінченної висоти, а потім намагалися зрозуміти, що ж саме змусить цівку розбитися на краплі, повідомляють Новини науки. Цівці меду влаштовували різні випробування, але виявилося, що, незалежно від того, наскільки широким був струмінь, їй усе було байдуже. Щоб розбити струмінь меду на краплі, вченим довелося застосувати просто-таки силові методи.
Австралійка Івон Стокс, математик і фахівець з меду, говорить, що феномен медових струменів — давнішня загадка, яку математиці поки так і не вдалося вирішити. «Було створено багато моделей, що передбачали, коли й за яких умов струмінь густої рідини розбиватиметься на краплі, однак усі вони виявилися неробочими», — говорить Стокс.
