Показник лютневої інфляції (0,4% проти 1,4% у січні, тоді як прогноз становив 1,4%) містить значний елемент неочікуваності. І справа тут не лише в самому факті спрацьовування відповідних гальм. Йдеться про глибину цього процесу. Більш суттєвою дезінфляція в лютому була (за роки незалежності) лише одного разу — у 1998 р. Одного разу в цьому місяці спостерігалася дефляція. Але фоном, на якому відбувався лютневий рух роздрібних цін у цих випадках, були неординарні макроекономічні сценарії — фінансова регіональна криза і майже двократне гальмування темпу економічного зростання. Цього ж року в лютому відбулося скорочення темпу інфляції по відношенню до січневого показника у 3,5 разу. Подібне явище спостерігалося лише одного разу — в 1998р., коли лютнева інфляція була за динамікою меншою, ніж січнева в 6,5 разу. Відтак можна констатувати, що листопадова 2003 р. інфляційна хвиля спала (1,9% — листопад, 1,5% — грудень, 1,4% — січень, 0,4% — лютий).
Чому відбулося таке значне відхилення від лютневого прогнозу і які корективи слід внести до подальших прогнозів? Слід вказати, що аналітики недооцінили ефективність антиінфляційних чинників. Фактори, які підштовхували зростання цін, діяли слабше, ніж очікувалося, а стримуючі цінові чинники — сильніше. Досить вказати, що економічне зростання відбулося вдвічі швидше, ніж за консервативним сценарієм Мінекономіки (за два місяці — 9,0%). Це стимулювало підвищений попит на гроші і, природно, стерилізувало розширену грошову пропозицію як протягом останнього минулорічного кварталу, так і за перші два місяці. Отже, була недорахована роль такої антиінфляційної зачистки, яку по відношенню до грошової експозиції виконує бумовий економічний ріст і відповідне збільшення попиту на гроші, що гальмує швидкість їх обернення, а з ним і інфляцію. Крім того, в лютому уряд продовжив консолідацію своїх фінансових ресурсів на депозитному рахунку в Нацбанку. Рахунок зріс на 1 млрд. 210 млн. грн. (16% за лютий). Це зменшило навантаження на ціни.
Водночас Держказначейство зменшило негативний ефект від істотного розширення монетарної бази після лютневого піку купівлі валюти в резерви Нацбанку, яке, здавалося б, повинно було вплинути на зростання цін. Натомість ця тенденція була успішно нейтралізована профіцитом бюджету. Таким чином, передбачуваної «накладки» — монетарної бази та можливого зростання вилучених з депозиту на єдиному казначейському рахунку коштів уряду — не сталося. Сильний антиінфляційний вплив мав курсовий сигнал від Нацбанку. Хоча чиста кредитна емісія на купівлю валюти зросла суттєво, але вона не мала значних інфляційних наслідків, оскільки гривня, отримана продавцями валюти, використовувалася не стільки на невиробниче споживання, скільки на інвестиції. Це завжди менш небезпечно для цінової траєкторії, ніж поточне бюджетне споживання. Крім того, купівля валюти здійснювалася за більш міцним курсом, що давало відносну економію, а головне — послаблювало інфляційні очікування споживачів і суб’єктів господарювання. Отже, виробники та торговці почули дані сигнали та адекватно скоректували інфляційні очікування та цінову поведінку. Та найбільший, подвійний ефект мало те, що на відміну від минулого року в перші місяці нинішнього гривня істотно зміцніла.
Слід також врахувати, що на рух споживчих цін у лютому все ще позитивно впливала монетарна політика четвертого кварталу і, зокрема, структура грудневого збільшення грошової бази, в якій зростання видатків уряду супроводжувалося майже нульовим зростанням пропозиції грошей від Нацбанку, який більше продав, ніж купив валюти, водночас скоротивши обсяги рефінансування. З урахуванням лагу впливу монетарної пропозиції у лютому ліквідність відповідала зрослому попиту на гроші в умовах підвищеної динаміки ВВП.
Варто пригадати, що «тарифна поведінка» природних монополій була в лютому більш поміркованою, ніж передбачалося. Далися взнаки кроки щодо гальмування росту тарифів в енергетиці та стриманість регіонів щодо підвищення тарифів на комунальні послуги.
Очікувалося також, що висока кон’юнктура розігріє ціни. Це і відбулося. Але цю тенденцію майже нейтралізувала інша, яка гальмувала ріст роздрібних цін — зменшення швидкості обігу грошей у зв’язку з різким покращенням поточного рахунку платіжного балансу і рекордним зростанням ВВП. Крім того, торік розрив між зростанням оптових і роздрібних цін на користь перших зменшився до 3% проти 6,6% в 2002 році. Тому оптові ціни у меншій мірі підштовхують у цьому році зростання роздрібних цін, ніж торік.
Несподіванкою для багатьох експертів стали нові заяви уряду щодо відсутності причин для зростання цін на хліб. Сезонне ж зростання цін було меншим, ніж передбачалося. При цьому імпортні товарні інтервенції на продовольчому ринку були більш вдалими, ніж у відповідному періоді минулого року. Імпорт здешевлювало зміцнення курсу.
Усе це значно підвищує вірогідність прогнозу відносно того, що річна інфляція буде меншою за 6%. Можна також безпомилково прогнозувати у лютому збереження динаміки промислового виробництва на рівні 16% — 19%, а ВВП — 9,5% — 9,8%.
Однак підстав для ейфорії і самозаспокоєння немає. Уряд може бути менш стриманим у своїх видатках у наступні місяці. А підвищення цін на м’ясо у другій половині року можна уникнути лише через імпорт та за умов високого врожаю і відповідного поповнення кормової бази. І тому в першій половині року стабільність цін на цьому сегменті продовольчого ринку буде дещо штучною у зв’язку з різким скороченням поголів’я. Слід врахувати також, що промисловість демонструє дуже високі темпи, через що швидко зростають оптові ціни і формують потенціал роздрібної інфляції на друге півріччя. І найголовніше — тарифна проблема та її вплив на ціни не є вичерпаною.
