Сьогодні в полку спецпризначення МВС «Барс» відзначатимуть 8 Березня. Не дивуйтеся, у цьому, здавалося б, виключно чоловічому колективі є для кого купити букет квітів. У полку, який займається, як свідчить статут, захопленням озброєних злочинців, боротьбою з тероризмом і охороною громадського порядку, 10% особистого складу — дівчата. Насправді ж, в основному вони перебувають «у тилу» — забезпечують харчування «Барса», ведуть бухгалтерський облік і працюють у санчастині. Але в той же час п'ятьох дівчат на передовій побачити все ж таки можна. Форма, яка нічим не відрізняється від чоловічої, «макіяж» — захисне забарвлення обличчя, матеріалом для якого служать спалені газети, ті ж бойові прийоми. На жаль, «Дневі» вдалося поспілкуватися не з усіма «амазонками». У однієї з них, Лесі Сущенко, цього дня був позаплановий вихідний — що не кажiть, а третій місяць вагітності.
Іншим чотирьом дівчатам складно було зрозуміти причину здивування на обличчях журналістів. «Чому ми тут працюємо? Та тому, що це романтично, — хором відповідали вони. — До того ж, тут формується вдача, виховується сміливість, твердість і мужність». Молодший сержант Олена Ніколаюк і поготів протранслювала ідею гендерних рухів: «А що, жінка повинна днями на кухні стояти — супчики варити? Треба, щоб життя було насиченим і різноманітним. Хоча, мабуть, вибрана мною різноманітність дещо екстремальна».
Дійсно, судячи з розповідей дівчат, адреналіну тут вистачає. Хоча жінок, незважаючи на задекларовану рівноправність, у «Барсі» бережуть, щадний режим мало чим відрізняється від звичайного. Як і всі службовці за контрактом, вони стріляють, бігають і підтягаються. Хіба що фізнормативи розроблено з урахуванням жіночих можливостей — більшість силових вправ замінюються тренуванням спритності і швидкості реакції. А так вони і футбольних фанатів заспокоюють, і за порядком на демонстраціях стежать, і постову службу несуть. Щоправда, коли потрібно боротися з озброєними злочинцями чи терористами, жінок все ж таки намагаються залишити біля «родинного вогнища» — тобто в наряді.
Дівчата зізнаються, що певні нюанси своєї специфічної роботи від родин приховують. Мовляв, навіщо там зайве хвилювання. Начальник групи інформаційного забезпечення прапорщик Ніна Тарасюк говорить, що її подруги на перших порах досить стримано реагували на захоплені розповіді про роботу частини спецпризначення, вони не проникалися її емоціями. Однак Ніна, переконуючи, що це саме те, що треба, місце роботи, парирувала: хіба справжня жінка не повинна вміти постояти за себе, бути витривалою і справлятися як із технікою, так і зі своїми емоціями? Єдине, міркує Ніна, мабуть, у відносинах із чоловіками не обов'язково демонструвати всі ці навички. Не варто забувати про жіночу хитрість.
Проте дівчата з частини спецпризначення мріють про те, щоб їх благовірні носили погони. Лише тоді, на їхню думку, чоловік зможе зрозуміти специфіку роботи своєї дружини. Що ж до традиційно чоловічих і жіночих рис вдачі, то в частинах спецпризначення своя теорія. Якщо на роботі жінці часом доводиться грати чоловічі ролі, то вдома вона обов'язково перетвориться на слабку й ніжну. Дівчата вважають, що на роботі в них відбувається емоційна розрядка й вихід енергії, яка нагромадилася. Зате у вихідний день вони страшенно люблять готувати, читати жіночі часописи, шити й навіть гаптувати. Проблема, хіба що, в одязі — носити щось вишукане й підбирати аксесуари дозволяється, зрозуміла річ, лише у вихідні.
Зрозуміло, що ні в кого з них не виникає бажання піти в цивільне життя. У планах — як мінімум дослужитися до капітана. Більш того, амбіційні цілі на цьому не закінчуються, оскільки деякі дівчата вирішили поєднувати службу в частині спецпризначення з навчанням у цивільному ВНЗ. «Не можна зупинятися на місці, треба рости та удосконалитися», — говорить Ніна Тарасюк.
Жіночий колектив «Барсу» признається, що спершу їх приємно дивувало ставлення до них чоловічої більшості. «Вони нас опікають, але в той же час ніколи не демонструють щось у стилі: я здібніший, я витриваліший». Самі ж чоловіки свою позицію визначили доволі чітко. На думку заступника командира частини Олега Бідненка, існує тип жінок, яким необхідно постійно підкреслювати, що вони справляються з чоловічою роботою. Зараз їх стає все більше, оскільки слабка стать прагне бути схожою на чоловіків і ліквідувати чітку грань між «ваше» і «наше». І в цьому, вважає О. Бідненко, нічого поганого немає. Головне, щоб жінкам така робота подобалася, і вони не забували, що вони жінки.
Безперечно, дівчата прийшли на роботу в «Барс» не лише, щоб своїм прикладом показати гендерну рівноправність. Сьогодні, говорить О. Бідненко, армія та внутрішні війська МВС непогано захищені державою. Мабуть, небагато їхнiх ровесниць у цивільному житті можуть похвалитися таким заробітком. Крім того, для службовців у внутрішніх військах МВС існує чимало пільг.
Проте і самі дівчата зізнаються, що частина спецпризначення не була мрією їхнього дитинства. Свого часу багато хто з них працював у комерційних структурах, а потім просто вирішив себе спробувати в іншій царині. За всіма параметрами підійшли. А це — вік до 30 років, абсолютне здоров'я і відсутність родичів, які притягалися до карної відповідальності і були засудженнi. Що ж до стереотипу про габаритні фігури в частинах спецпризначення, то сьогодні його вважають надуманим. Адже все цілком залежить від завдання, яке необхідно виконати.
До речі, у жінок стиль мілітарі (мається на увазі — не на подіумі) стає все більш модним. Наприклад, як свiдчать дослідження, за останні 40 років значно змінився як статус, так і чисельність жінок у збройних силах держав-членів НАТО. Сьогодні їх майже 290 тисяч, притому що в 70-х роках було як мінімум удесятеро менше. Найбільше жінок у погонах у США (14 % від загальної чисельності ЗС), Канаді (11,4%), Франції (8,5 %) та Великобританії (8,1 %).
Щодо українських Збройних сил, то в їхніх рядах — 40 тисяч жінок. З них 2 тисячі — офіцери і прапорщики, і 7 тисяч — військовослужбовці за контрактом.
