На початок нинішнього року в Житомирській області було зареєстровано 642 селянські фермерські господарства, причому найбільше їх в чорноземному Ружинському районі — 109, а найменше, всього 4, у Лугинському. І завдяки певному ривку, що спостерігався за три попередні роки, тепер за цим показником поліський край перемістився з останнього місця в Україні на чотири сходинки вверх. Серед голів господарств, розповів «Дню» директор Житомирського відділення Українського державного фонду підтримки селянських фермерських господарств Микола Олійник, який надав і вищезгадану інформацію, 70 жінок. Більшість з них успішно хазяйнує. В обробітку фермерів перебуває 12,8 тисячі гектарів землі, наданої їм у постійне користування, і майже 44 тис. га орендованої. Займаються вони передусім рослинництвом (вирощуванням зернових, цукрових буряків, овочів) і значно менше — скотарством. Фонд, за словами М. Олійника, надає посильну підтримку тим, хто хоче господарювати на землі самостійно. Зокрема, передбачено виділення фінансової допомоги фермерам у перші три роки становлення, в тому числі на придбання першого трактора або вантажного автомобіля — за два-три роки ті, хто отримав таку допомогу, мають її повернути, але 15 відсотків вартості техніки компенсується з держбюджету. До 30 відсотків держава компенсує і суми допомоги, наданої на будівництво приміщень для розвитку тваринництва, намагаючись таким чином стимулювати розвиток цієї галузі. Так, з коштів фонду були виділені гроші на зведення будівель для вирощування у фермерському господарстві «Берізка», яким керує Ніна Іскоростенська (це в Коростенському районі), 1200 гусей. Найбільша сума, яка направлялась одному господарству, визначається цифрою 50 тисяч гривень, але здебільшого допомога значно скромніша (5, 10 чи 15 тисяч гривень одноразово). Це для того, говорить директор фермерського фонду, щоб максимально задовольнити всі прохання про допомогу, і, за його словами, нарікань з боку фермерів майже немає. А найбільші кошти, 500 тисяч гривень, ввіреній його піклуванням установі вдалося отримати у минулому році. В той же час були роки, коли на область планувалось 30 тисяч гривень, та й ті зрештою не виділялись. Чи є резерви для нарощування кількості фермерів на Житомирщині? М.Олійник вважає, що площ запасу, з яких виділяється земля в постійне користування бажаючим заснувати селянське фермерське господарство, нині в області майже не залишилось. Тому, на його думку, подальший розвиток фермерства на Житомирщині можливий передусім на основі власних земельних паїв селян. І залежати цей процес, впевнений він, буде багато в чому від масштабів державної підтримки.
Утім, голова обласної Асоціації фермерів Віктор Дмитрук у розмові з «Днем» наполягав, що резерви землі, й досить значні, які можна використати для розвитку фермерства, в розпорядженні місцевих рад області є — їх можна виділяти бажаючим на умовах оренди. Але в деяких районах, зокрема Ємільчинському, влада не дуже налаштована сприяти новим господарям. Значним резервом, на його думку, є розвиток у районах, де переважають малоплодючі ґрунти (тих же поліських), глибокої спеціалізації фермерів. Хорошою ознакою, із його слів, є те, що вперше за більш ніж 10-річне існування Асоціації на її нещодавній конференції були присутні голова облдержадміністрації Сергій Рижук та його заступники. До речі, нинішній губернатор С. Рижук має репутацію принципового прихильника самостійних господарів і обіцяє їм всіляку підтримку. Було також заявлено про те, що обласне аграрне відомство та інші установи повинні в стислі строки розробити нову програму розвитку фермерства в області, до якої мають увійти і пропозиції представників згаданої Асоціації.
...Коли Віктор Баран із Старого Любара (це Любарський район) три роки назад надумав заснувати фермерське господарство, яке назвав «Колос», то мав певну «заначку». Однак грошей, щоб виорати свої поля під озимину (а разом із орендованими паями це було кілька сотень гектарів), не вистачало. То довелось звернутися до фонду, яким керує М.Олійник. Не встиг додому повернутися й ночі переночувати, як 12 тисяч гривень вже «капнули» на його рахунок. «І стартанули ми — згадує В.Баран — вельми успішно. І якщо колгоспи колись піднімалися десятиліттями, то ми зміцнілись за три роки. З фондом розрахувався. Тепер вкупі з орендованими земельними паями маю в обробітку 600 гектарів, хочу взяти ще 220 га. Є й техніка — 4 комбайни, 3 трактори, 2 вантажівки, необхідний реманент. Зарплата у людей більш-менш пристойна, за паї завжди розраховуюсь акуратно». Потроху наша розмова переходить до більш високих матерій. Віктор Володимирович переконаний, що фермерський рух повинен розвиватися, тому що в цілому такі господарства на голову вищі за колгоспи, бо фермер працює на себе.
...У голови селянського фермерського господарства «Сільвер» Михайла Клубчука, який три роки назад взяв у постійне користування 11 гектарів землі в Іванківцях Житомирського району, настрій менш оптимістичний. Землю, і то далеко не найкращу, він отримав із великими труднощами, а поле йому виділили на схилі яру і далеко від села. На свої кревні (були заощадження в пару десятків тисяч гривень) придбав тракторця, плуга, ще дещо з техніки, плюс три тисячі гривень, взяті у фермерському фонді, пішли на перший засів (ще 10 га він взяв у оренду). Але зернові не вродили, і залишився він в боргах. Довелось навіть позичати у людей. Потроху розрахувався, і тепер подальші плани будує обережно. Зерно та інші культури буде сіяти, але на частині свого поля посадив сад — 300 вишень, яблуні, груші, збирається вирощувати смородину. (На розвиток садівництва розраховує на допомогу з бюджетних «винних» відсотків). В додаток до двох «звичайних» хоче мати пару племінних корів, а ще кіз. В кінці минулого року отримав «добро» у фонді підтримки фермерства на п’ять тисяч гривень, насамперед на весняний засів. Каже відверто, що господарювати доводиться, долаючи чимало перешкод, але йти з землі не збирається. Що заважає? Землю дають там, де нікому не потрібно, та ще й дивляться на нього селяни скоса, як на дивака якогось. 11 гектарів для повноцінного господарювання мало. Хоча земельні паї Михайло Борисович поки в оренду не брав, але збирається. І останні зміни до закону про фермерські господарства явно не викликають у нього ентузіазму: «Вони, — каже, — можуть повністю зламати фермерство, тому що тепер ту землю, що раніше давали у постійне користування доведеться брати в оренду. А орендаря, зачепившись за якийсь пунктик договору, в будь-який момент можна зігнати з землі». «Дістає» постійне зростання цін на солярку, міндобрива, насіння, тощо. Під банківські кредити заставляти зараз нема чого. Тому й потрібен фермерський фонд, тільки необхідно, щоб той міг більше допомагати фермерам. Один із найскладніших моментів психологічний — «Таких людей, як я, і в цьому селі й у багатьох інших вважають «білими воронами», називають куркулями, які хочуть вирватися поперед інших».
Ще з однією обставиною пов’язував свої оптимістичні сподівання кожен із співбесідників автора — недавно Український державний фонд підтримки селянських фермерських господарств очолив виходець з Житомирщини Андрій Філімонов. Його приязне ставлення до фермерів Житомирщини вже відчули і оцінили в області. Про свою позицію і плани стосовно нових форм хазяйнування на землі чітко заявив і губернатор С.Рижук. Залишається головне — щоб заяви матеріалізувались в реальні результати. Однак багато в чому успіх буде залежати від здатності останнього зламати скритий саботаж місцевих чиновників у низці районів. А ще краще було б, щоб як на законодавчому рівні, так і на рівні виконавчої влади була створена дієва і прозора система підтримки самостійних господарів. Система, яка була б ефективною незалежно від того, хто очолює відповідний фонд чи місцеву адміністрацію.
