Як повідомляла газета «День», наприкінці лютого відбулася зустріч кардинала Вальтера Каспера (Ватикан) з ведучими ієрархами РПЦ, зокрема з Московським патріархом Алексієм II. У результаті цих переговорів Ватикан, очевидно, відмовиться, згідно з вимогами російських ієрархів, — надати статус патріархату Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ). Про це свідчать насамперед заяви, які зробив кардинал Каспер у Римі, повернувшись з Москви. Прелат вважає, що «неможливо розривати ті зв’язки, які були встановлені Іваном Павлом II із православними церквами». (Вже повідомлялося, що напередодні візиту Вальтера Каспера до Москви проти заснування патріархату УГКЦ виступили всі 14 помісних церков світової Повноти Православ’я. І в дуже категоричних і безкомпромісних висловах. Кардинал Каспер, утім, і до цих останніх подій був відомий як противник греко-католицького патріархату.)
Однак останнього рішення у Ватикані ще немає: його має прийняти папа Іван Павло II. Вальтер Каспер вважає, що це повинно бути зроблено найближчим часом — аби «приглушити незгоду», тобто незадоволення греко-католиків. Останні ж глибоко переконані в тому, що їхня церква має всі права заснувати патріархат, стати помісною церквою із резиденцією в Києві. І тому зараз у церкві панує розпач і незадоволення. У зв’язку з цими подіями до духовенства, чернецтва й пастви звернулися предстоятель УГКЦ кардинал Гузар та Синод єпископів Києво- Галицької митрополії. Кардинал Гузар, зокрема, сказав: «Нещодавній візит кардинала Вальтера Каспера до Москви, під час якого також розглядалися справи нашої церкви, зокрема визнання патріархату УГКЦ, став темою дискусій не тільки на нашій батьківщині, а й у цілому світі. Той факт, що обговорення справи внутрішнього розвитку нашої церкви відбувалося не в Києві, Львові чи Римі, а в Москві — і, що головне, без нашої участі, — стривожив, а почасти й обурив багатьох греко-католиків...
УГКЦ не тільки має багату й тривалу історію, що сягає часів Володимирового хрещення, а й зберігає й розвиває давню богословську, правову, духовну традицію, має свою завершену ієрархію. Згідно з церковним правом Українська греко-католицька церква є помісною церквою, а не складовою якоїсь іншої церкви.
У історії нашої церкви було багато складних періодів, коли її бажали вигнати з рідної землі, коли заперечували право на її існування, коли хотіли фізично винищити чи так обмежити адміністративними заходами, щоб вона поступово зникала. Попри всі ці жорстокі заходи ми вижили, зберегли свою ідентичність. Думка про патріархат Київської церкви сягає своїм корінням щонайменше ХVI — ХVII століть, коли далекоглядні церковні мужі бажали об’єднати всіх українців- християн у одній церкві у формі патріархату. У 60-ті роки минулого століття на Другому Ватиканському Соборі цю ідею виразно озвучив патріарх Йосиф Сліпий. Таку саму позицію висловили на Синоді у 2002 році всі владики нашої церкви, а сьогодні ми тільки очікуємо її визнання Святішим Отцем.
Папа Іван Павло II від початку свого понтифікату заступався за нашу церкву й тим доводив, що вона близька його серцю. Ще за комуністичних часів на міжнародному форумі представники Ватикану за дорученням Папи обстоювали наше право на існування. Після розпаду Радянського Союзу папа Іван Павло II привітав наших владик, які діяли в обставинах підпільної церкви, й заохотив їх до її розбудови. А нещодавно, в 2001 році, незважаючи на різного роду протести, Папа відвідав Україну й не раз звертався до нас зі своїм пастирським словом...»
Кардинал Гузар нагадав також, що у 2003 році за дорученням Папи кардинал Вальтер Каспер представив Московському патріархатові справу греко-католицької церкви. «Це був делікатний жест із боку Папи, адже про можливе визнання патріархату УГКЦ Папа з чемності повідомив Москву заздалегідь». (На чому сьогодні постійно наполягає Московська патріархія у своїх стосунках з «инославными» та «иноверцами».) Але така куртуазність ні до чого не привела, а згадані вище листи від предстоятелів помісних православних церков світу містять іноді вислови, «неприпустимі в міжцерковному діалозі». (Зокрема, там iдеться про «поступове зменшення присутності» греко-католицької церкви.)
Кардинал Гузар вважає такими, «що межують з шантажем», ультимативні попередження Московського патріархату, в яких ідеться про повний розрив стосунків між католиками та православними «на довгі роки» в разі визнання Папою патріархату УГКЦ. «Така реакція прикро вражає, оскільки засвідчує неготовність керівництва Православних церков вирішувати історичні суперечності на підставі врахування законних потреб усіх зацікавлених сторін. Сподіваємося, що в майбутньому своє слово скажуть ті православні кола, які налаштовані на конструктивну співпрацю та порозуміння. Адже екуменізм мусить проявлятися в конкретних і тривалих ділах, які засвідчують добру волю партнерів».
На підтримку УГКЦ виступила велика група народних депутатів України на чолі з депутатом Гудимою. Вони вирішили направити до Ватикану делегацію — просити папу Римського надати УГКЦ статус патріархату і вручити йому петицію. Одночасно Гудима закликав греко-католиків писати індивідуальні листи-прохання Івану Павлу II. Якщо ж Ватикан не погодиться на патріархат, то, на думку п. Гудими, церква має проголосити його сама.
Думається однак, що справа з греко-католицьким патріархатом таки буде загальмована Ватиканом. І не тільки заради високої екуменічної ідеї. Серед численних інших причин можна виділити насамперед бажання забезпечити нормальне існування й розвиток католицьких єпархій в Росії. Це — стратегічний напрямок Ватикану.
