3 березня
У автобусі, який у провінції замінює столичне метро й теж перевозить населення, зустрів учителя біології, котрий раніше часто цілувався з дівчатами й радів дивовижній близькості зірок, а зараз був приреченим додатком до дермантинової дружини.
Він зробив вигляд, що зрадів мені, бо стояв поруч і дітися було нікуди.
Я нагадав йому, що він обіцяв навчити мене готувати виноградних слимаків, яких Прибалтика продає у Францію за страшенні гроші.
За його зніченим виглядом я зрозумів, що біолога більше не тягне ні у виноградники, ні в гречку, ні, тим більше, — до зірок.
Я дуже зрадів, що не втратив здатності розуміти це.
У такому розумінні — щастя.
У адекватності! Щоби дивитися на місяць і бачити лише його повновидість, а не медаль для своїх заслужених грудей.
І взагалі, щастя — це те, що вже є, а не те, що треба купити за гроші, які ще потрібно заробити.
