Послаблення позицій Лондона у впливі на процеси Євросоюзу — одна з улюблених тем опонентів із Консервативної партії для критики прем’єр-міністра Тоні Блера. Останні опитування у Великій Британії можуть свідчити про деяку ефективність протестних заяв. Газета «Гардіан» повідомляє, що рейтинг Консервативної партії вперше за останні десять років досягнув 40%. На думку експертів, причиною цього є нинішній політичний курс лейбористів на чолі з Тоні Блером. Рівень популярності його партії — 35%. Така тенденція може цілком завадити реалізації планів Блера залишитися на прем’єрській посаді на третій термін. Щоправда, часу для роботи над помилками в нього достатньо — вибори відбудуться в 2007 році
Нещодавно Тоні Блер, Жак Ширак і Герхард Шредер зустрілися в Берліні й пообіцяли пожвавити економіку Європи. Але ми й раніше чули ці пусті обіцянки. Європейському Союзу потрібен новий курс. Я кажу це як лідер партії, яка першою виступила за приєднання Британії до Європи. Уряд консерваторів уперше заявив про вступ на початку 1960-х. Консерватори залучили Сполучене Королівство до Європейського економічного співтовариства у 1973 роцi. Маргарет Тетчер і Жак Делор працювали разом, займаючись створенням спільного ринку в 1986- му. Тому я не сумніваюся, що Британія має зберегти свій вплив у Союзі. Політика Британії в ЄС часто призводила до гірших, а не кращих відносин із країнами- учасницями. На кожну ініціативу ЄС ми за традицією відповідаємо «ні», голосуємо проти, програємо голосування й неохоче приймаємо її, звинувачуючи всіх інших. Європейці втомилися від вето Британії. І я також.
Так, існують вимоги, які мають прийняти всі країни-учасниці. Передусім — чотири свободи спільного ринку: вільне переміщення товарів, послуг, людей та капіталу. Але спільний ринок не потребує єдиної соціальної або промислової політики, тим більше політики оподаткування. Різна політика в цих галузях стимулює конкуренцію. Наполягати на спільних стандартах — означає гальмувати економічне зростання в Європі, оскільки країни-учасниці перекладуть свої витрати на сусідів.
Які вимоги є обов’язковими для всіх країн, а які слід залишити на їхній розсуд? Я вважаю, що кожна з країн сама повинна вирішувати ті питання, які не впливають на інших ані явно, ані істотно.
У сферах важливих національних інтересів кожна країна має вирішити, чи залишати щось під своїм контролем або ж співробітничати з іншими. Країни Союзу повинні утворити ряд кіл, що перекриваються: різні об’єднання країн-учасниць повинні мати можливість об’єднувати свої зусилля у вибраних на їхній розсуд сферах.
Є й приклади: НАТО виявляло гнучкість від самого початку. Франція погодилася стати його членом, але відмовилася передати в командування збройні сили. Гнучкість виявляється і в питаннях із запровадженням євро, Шенгенською угодою та Соціальним статутом.
Таких прикладів багато. Усім доводилося рухатися разом, але окремі країни іноді ухилялися від переговорів. У 1998-му в Договорі з’явилася особлива процедура — так званого просунутого співробітництва, — що дозволила окремим країнам-учасницям йти далі в питаннях інтеграції в окремих сферах, не залучаючи до неї інших.
Країни не повинні пояснювати, чому вони проти якоїсь ініціативи в ЄС — до неї приєднаються лише ті, хто її підтримує. І країни, які хочуть об’єднуватися, можуть це робити. Їм не потрібно закликати Британію та інших із галасом і суперечками — інші не повинні крокувати з ними в ногу. Так ми можемо уникнути неодмінної напруженості, такої притаманної відносинам у ЄС.
Я не кажу про Європу двох швидкостей. Це означало б вирушити до одного міста, але з різною швидкістю пересування. А я не хочу їхати до міста, куди їдуть деякі з моїх партнерів. Але я не хочу також заважати їхати їм.
Є ті, хто каже, що ніби це означало б втрату впливу на ті країни, які не хочуть інтегруватися тісніше. Але вплив — не сама мета, це засіб її досягнення. Британії не потрібно сидіти за столом, за яким вирішують питання щодо євро. Наша економіка не послабшає, якщо ми залишимося осторонь. Збереження фунта не означає створення перешкод євро або сподівання на його провал.
Європейський Союз не повинен намагатися робити все, а мусить постаратися робити не так багато, але ефективніше. Це дасть його учасникам можливість виробити, у рамках ЄС, свій підхід до Європи, що відповідає національним традиціям.
Саме тому британські консерватори проти конституції ЄС. Ми не тільки не згодні з багатьма її положеннями, але відкидаємо саму ідею конституції ЄС. Між групою національних держав, об’єднаних договором, і цілим, назвете ви це країною чи ні, зі своєю самобутністю, коріння якої у своїй конституції, — ціла безодня відмінностей.
Якщо прийняти таку конституцію, ЄС отримав би усі атрибути й властивості державності зі своїм президентом і міністром закордонних справ, своєю правовою системою. Верховенство закону ЄС випливало б не з Акту про національні парламенти, а з наднаціональної конституції. Це багато що змінило б, а не просто упорядило практику, як вважає дехто.
Не думаю, що варто здійснювати зміни таких масштабів, не дізнавшись про думки людей, для яких ми працюємо. Обрані парламенти Європи не володіють нашими свободами. Вони лише захищають їх, але не мають права обмежувати їх без особливого на те дозволу. Будь-яку редакцію нової конституції слід винести на обговорення як британців, так і громадян усіх інших країн ЄС.
Майкл ГОВАРД — лідер Консервативної партії, колишній міністр внутрішніх справ Великої Британії.
