Законопроекту «Про акціонерні товариства» в квітні виповниться вже шість років, але впливові люди, які визначають його долю, кажуть: «Тепер він хороший, але хай ще два-три роки полежить». Таку «страшну таємницю» про долю цього багатостраждального законопроекту, що стоїть біля джерел безлічі проблем української економіки, «розголосив» заступник голови Держкомісії із цінних паперів і фондового ринку Сергій Бірюк. Справа була на засіданні «круглого столу» під промовистою назвою «Законодавство для акціонерних товариств. Зміни почалися». Проте його учасники значну частину своїх виступів присвячували не пропаганді цих багатостраждальних змін. Більше говорили про причини, з яких закон, украй потрібний державі, що претендує на статус країни з ринковою економікою, так довго лежить без діла на парламентській полиці. У чому причина?
Відомий економіст, президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер не став зосереджуватися на пошуку крайнiх, хоча й зазначив, що «не пам’ятає такої звучної відмови від законодавчого проекту — так дружно проголосувала «проти» Верховна Рада». На думку Пасхавера, проблема закону про акціонерні товариства — це частина загальнішої проблеми про дотримання прав власності та власника в нашій країні. Ця проблема «не долається і не подолається ще досить довго, навіть у тому разі, якщо цей закон буде прийнято». Серед причин, що впливають на недосконалість відносин власності, Пасхавер назвав вимоги особливої дивідендної політики з боку держави та її претензії ексклюзивно визначати її на тих підприємствах, де є й приватні корпоративні права. «Це небезпечно! — стверджує економіст і підкреслює: — Держава повинна мати ті самі права, що й інші акціонери». «Якщо представники держави в якихось питаннях некомпетентні, то некомпетентність і стає політикою, але це лише тло, на якому, як правило, розвиваються конфлікти інтересів. А вирішувати їх суворо в рамках правової системи у нас немає традицій», — говорить Пасхавер. На його думку, наша правова система передбачає неявні й неформальні до неї доповнення, тобто, як уточнили інші учасники дискусії, роботу за «поняттями». «Ми всі наче уклали суспільний договір про закононедотримання, і тільки так ми, на жаль, можемо й уміємо вирішувати свої конфлікти. І в рамках цього договору діє наша правова система, — вважає вчений. — І навіть коли ми її змінюємо, то одночасно припускаємо можливість її неформально доповнювати».
Роль сильних гравців на полі діяльності закону про акціонерні товариства важко перебільшити. Директор Інституту розвитку фондового ринку Дмитро Леонов порівнює ситуацію з корпоративним управлінням в Україні з поїздом, що рушив, а пасажири (зокрема й держава) не мають квитків і ведуть боротьбу за місця в ньому, сподіваючись лише на право сильного й спритного. Такий висновок грунтується на тому, що після набрання чинності Цивільного й Господарського кодексів у країні помінялася система корпоративного управління, а також баланс сил між зацікавленими в бізнесі особами. Крім того, в кодексах є ще й так звані відсилальні норми, які передають розв’язання деяких конкретних питань нормам спеціального законодавства. А це, головним чином, повністю застарілий закон про господарські товариства, ухвалений ще 1991 року.
У результаті питання місця під сонцем корпоративного управління переноситься в площину корпоративних конфліктів і судових розглядів, які тривають роками. А скільки судів — стільки й думок... Як вважає Леонов, тепер може йтися не про те, чи потрібен новий закон, а лише про те, наскільки нагально він потрібен. «За такого дикого руху всередині поїзда, — передбачає фахівець фондового ринку, — можливі жертви, і розбиратися згодом буде вже пізно». Держава, на його думку, також може виявитися й безправним миноритарним акціонером, і великим власником. Така сама колізія може чекати й приватного акціонера, тому що процедури корпоративного управління не врегульовані, і можливим є дикий перерозподіл власності. Дрібний акціонер, чиї ключові права порушуються, в усьому світі в подібних ситуаціях має право «голосувати ногами», тобто в нього повинні викупити його акції за справедливу ціну. В Україні ж акціонер, чиє право власності, як вважає Леонов, не захищене, також йде, але «без штанів». Новий закон бере його під захист, так само, як і власника, не захищеного сьогодні від свавілля корумпованого менеджменту, що має всі умови й безліч схем для того, щоб вимити, тобто незаконно привласнити, украсти не належне йому майно. Навіть повноважень наглядових рад абсолютно недостатньо, щоб акціонер був реальним власником, реальним суб’єктом корпоративного управління. Як стверджує Леонов, сьогодні в наші акціонерні товариства «просто страшно вкладати гроші, оскільки до інвестора залишилося радянське ставлення: ти віддай гроші, а потім йди і не заважай працювати». На його думку, така ситуація негативно позначиться й на роботі приватних пенсійних фондів, про які говорять як про великий інвестиційний резерв країни. Але це, за визначенням, дрібний акціонер, і вкладені ним у підприємства гроші скоріше за все не принесуть прибутку, оскільки ним нехтуватимуть, як сьогодні нехтують фізичною особою, що вклала в АТ свій приватизаційний сертифікат. Це означає, вважає Леонов, що гроші пенсіонерів знову не підуть у реальний сектор економіки. А про іноземців годі й говорити: один раз обпікшись молоком, вони, як правило, починають дути на воду, сприймаючи пропуски в корпоративному законодавстві як чорні діри на інвестиційному іміджі України.
...Перед однією з учасниць «круглого столу» лежала брошура виконавчого директора Центру міжнародного приватного підприємництва Джона Саллівана, яка була видана ще чотири роки тому і складається з двох частин «Антикорупційні ініціативи: роль підприємців» і «Корпоративне управління: прозорість у відносинах між урядом і бізнесом». Червоний олівець подкреслив те, що стосувалося України: «За часів комуністичного правління бізнесмени у відповідь на неефективність централізованої планової системи встановлювали особисті зв’язки з посадовими особами. Такі відносини... збереглися й досі і є зазвичай більш прогнозованими, ніж надто нестабільна політика уряду. Ситуація ускладнюється зарегульованістю підприємницької діяльності, високими податками й частими державними перевірками, під час яких компанії нерідко дають держслужбовцям хабара, щоб пройти перевірку...
