Футбольний матч між командами Лівії та України безумовно відноситься до низки поки що унікальних спортивних явищ. Ніяких передумов до такої гри досі не було. Українці грають здебільшого з європейцями, а лівійці з африканцями. Зустрітися у фінальному турнірі Кубка світу наші команди не можуть з цілком поважної причини — вони ніколи ще до того фінального турніру не проходили. Лівійський футбол не є провідним на африканському континенті, власне, як і наш на європейському. Єдина футбольна особливість Лівійської Арабської Джамахірії — пристрасть до цієї гри лідера країни Муаммара Каддафі.
З самим Каддафі українська футбольна делегація не зустрічалася. Ми бачили лише заржавілий «фольксваген» шістдесятих років, на якому нинішній керівник держави їздив, коли був сержантом. Тепер авто експонується в історичному музеї, а портрети Каддафі — на кожному кроці. Єдине обличчя, яке ми ще бачили на плакатах — Леонід Кучма, чий портрет досі висить по дорозі в аеропорт з часів візиту українського лідера до Лівії.
Аби уявити собі рівень і силу лівійського футболу досить зауважити, що народ у Тріполі дивиться по телевізору в основному чемпіонат Італії, де в одній із команд грає аж один лівієць.
Вам це нічого не нагадує? Більшість глядачів-лівійців, що прийшли на стадіон подивитися футбол, так і залишились впевненими, що проти них за Україну грав Шевченко. Ми знаємо, що це не так, але можемо пробачити лівійським уболівальникам таку некомпетентність. Бо ми взагалі не знаємо жодного лівійського футболіста і навряд чи знатимемо у найближчий час.
Чи варто було українцям грати контрольну гру саме з Лівією? Гадаю, що Федерація футболу України зробила правильний вибір. Збірна північноафриканської країни не входить до числа елітних команд, але у футбол грати, безперечно, вміє. Бригада хорватських тренерів, яка працює із збірною, привчила лівійців до сякої-такої дисципліни на футбольному полі, а з хорошою технікою араби, як видно, народжуються. Досить подивитися на хлопчаків. які цілий день ганяють м’яча на бруднуватих вулицях Тріполі. Саме у грі з командою такої країни зручно перевіряти новачків збірної, що і робили наші тренери.
З цього місця про Лівію більше ні слова. Велику телевізійну аудиторію і кількасот наших співвітчизників, які прийшли на стадіон лівійської столиці, цікавила насамперед команда України. Логічно було б почати з молодіжної збірної, яка зустрілася зі своїми лівійськими однолітками за кілька годин до гри національних команд на тому ж самому стадіоні. Шкода, але традиційного для останніх часів оптимізму гра української молоді не викликала. Команда Павла Яковенка грала аж занадто по-дорослому, ніби дев’ятнадцятирічним хлопцям той футбол вже набрид. Підсумок — безбарвна нульова нічия з молодіжною збірною Лівії.
Початок гри національних збірних виглядав приємним контрастом до побаченого перед тим. Чи то українці заграли так швидко і точно, чи то лівійці занадто боялися футболістів з країни, де виріс сам Шевченко, але у перші хвилини наші мали б забивати два-три м’ячі у ворота розгублених і наляканих господарів. Особливо помітними були Косирін, який вперше вийшов на поле у ролі центрального нападника основного складу, і Пуканич, якому було довірено роль розігруючого. Саме ці футболісти і спорудили гол у ворота лівійців. Спочатку Косирін видряпав м’яча на фланзі і віддав у центр, а потім Пуканич після невдалої спроби Вороніна добив знаряддя гри у верхній кут воріт.
Після першого і, як виявилося, останнього голу нашої збірної, залишилось вдосталь часу аби спостерігати за тим, що заважає українцям забивати ще. Очевидно зупинився у своєму прогресі Воронін, який так і не зміг створити нічого, гідного себе дворічної давнини. Мало разноманітності у діях Гая, який відповідав за правий фланг. Геніальний руйнівник Тимощук, який контролював центральну зону, також не показав здібностей до особливого конструктиву. Дриблінг Шищенка зліва був передбачуваним. Щодо Реброва, то цей «Онєгін українського футболу» вже четвертий рік справно виконує роль «зайвої людини» у збірній, а загадку постійного потрапляння цього гравця в основний склад національної команди розгадають, мабуть, уже прийдешні покоління.
Страшнувато було в Лівії за наш захист. Справа не в пропущеному м’ячі, який «привезли» собі захисник Шершун і воротар Шовковський. Далеко не зірковий напад лівійців занадто часто ставив перед українським захистом непристойно складні для нашої команди проблеми. Фахівці стверджують, що справа тут не у виконавцях, а у тактиці гри в чотири захисники, яка вже давно вважається в більшості країн анахронізмом.
З одного боку, не міг не втішати ентузіазм, з яким вибігали на поле гравці, котрим не так часто довіряють честь зіграти за збірну України. Було видно, що хлопці не тільки хочуть, а інколи і можуть грати на високому рівні. Інша річ — експериментальний склад нашої збірної в Лівії. З різних причин за головну команду країни не зіграв добрий десяток виконавців, які цілком гідні цього. Ігри напівдругим складом мають право на існування лише тоді, коли тактика збірної визначена і заміна виконавців не ламає малюнок гри. Лівійська футбольна дружина — не той суперник, у грі з яким можна перевіряти надійність тактики. Зрівнявши рахунок у другому таймі, щасливі громадяни Джамахірії, разом із лівійським же арбітром, мріяли про нічию, як про велике щастя, даючи нашим можливість вільно грати в центрі поля.
Серед суперників України у відбірковому турнірі першості світу таких мрійників не проглядається. Кожен із шести майбутніх опонентів нашої збірної буде, принаймні у стартових іграх, прагнути виключно перемоги.
Навряд чи варто ще раз наголошувати про передчасність і недоречність висновків із зимових товариських ігор збірної. В той же час хотілося б після таких матчів мати побільше приводів для оптимізму, побільше радості з приводу успішного дебюту того чи іншого футболіста у збірній.
Нічия з командою Лівії безперечно підтвердила лише одне — замінити гравців попереднього «призову» у збірній є кому, і новачки здатні зіграти не гірше за своїх попередників. Але треба грати не тільки не гірше, а набагато краще. Аби надалі грати з африканцями там, де і належить, тобто на фінальних турнірах світової першості.
