Радянська влада завжди залишала людині місце для подвигу. Роздобув десь під Новий рік пляшку болгарського коньяку — і ти вже герой (звісно, у власному сімейному колі). Вистояв ніч у черзі на «ювілейний» м’який куточок — і дружина готова начепити на тебе всі чотири зірки, що прикрашали... ні, не генсека, а лише хирляву домашню ялиночку (за карбованець і тридцять копійок) на хиткій пожежонебезпечній хрестовині, що залишилася ще від бабусі.
А тепер простим громадянам зовсім не до подвигів. Ані тобі пошуків, ані вистоювання. Але, слід визнати, нудьгувати також не дають. З’явилася безліч місць і можливостей для дивування, причому не тільки в кіно. Якось довелося на власні очі спостерігати в супермаркеті такий собі роботоподібний пилосос. Де там кіношникам із «Матриці»! Фурчить собі тихенько і без будь-якого втручання людини тицяється в усі кутки і закапелки, збираючи пилюку та інший бруд. Переповнившись, самостійно під’їздить до термінала, все вивантажує, підзаряджає батареї і знову, як заведений, до роботи... Публіка на презентації цього дива мало не плаче від подиву і розчулення. Магазинна панночка поїдає її очима, визначаючи платоспроможність, і, майже не розтуляючи рота, називає допитливим п’ятизначну цифру... Після чого цікаві громадяни відходять, поступаючись місцем іншим.
Що й казати, техніка ввійшла в побут і прикрасила його до невпізнанності. Наприклад, тітка Ксюша встановила у квартирі лічильники води, оскільки її запевнили, що вони добряче здешевлюють жеківські квитанції. Підтвердилося. Але, пам’ятаючи незабутню заповідь про економну економіку, вона пішла далі й усе ж таки виявила у водопровідного статистика слабке місце. Виявляється, на цівку завтовшки в сірник він не реагує і стоїть на місці як пень (пам’ятаєте надзвичайно вражаючі плакати на кшталт «така цівка за добу…» може чи то вбити, чи то напоїти коня). Тепер у тітки Ксюші вся квартира у неврахованих відрах і мисках. Я сам її нещодавно відвідав. Помився на дурняк...
Але до нашого винахідника дядька Дмитра тітці Ксюші як до неба. Сотні кращих умів трьох сусідніх кондомініумів ламали голови над таємницею напівфранцузького газового лічильника: як зробити, щоб від газової компанії отримувати не тільки її блакитне паливо, а й якусь вигоду. Переміг дядько Дмитро. Щоправда, спочатку він діяв досить примітивно (адже виріс за соціалізму), а саме: взяв дриль, потім пилосос «Ракета» та задув ним французу в пророблений тильний отвір. Крильчатка в лічильнику (це в нього така головна деталь) на мить зупинилася, а потім перейшла від аверса до реверса. Через півгодини на табло був абсолютний нуль, після чого «на лічильнику» опинилася вже сама «Газонафта». Тут і я підоспів. На радощах ми з дядьком також піддали газу, щоб краще кумекати. І сіли за бізнес-план (Маркс, як відомо, був просто економістом, а я все ж таки старший, двічі перекваліфікований). Фірмі присвоїли назву «За газову мінімізацію» і взялися підставляти в комп’ютерну програму наші дані: кількість квартир, мешканців, газові та житлові кубометри і все це за алгоритмом перемножувати, ділити та віднімати. Вийшло досить переконливо. Хоч одразу біжи до банку за кредитом. Дядько Дмитро довго вагався. А я прийняв для хоробрості, засунув «Ракету» до рюкзака і почимчикував.
Банк вибрав спеціалізований. Називається АКБ «РосГазКонцерт». Наш бізнес-план там довго і прискіпливо вивчали, але все ж таки, порадившись зі своїм напрочуд тверезим сантехніком при краватці та ноутбуку, вирішили: відмовити. Мовляв, прожект, а не проект — не прокрутити старому радянському пилососу французьку крильчатку від аверса до реверса.
Повертався я до дядька Дмитра вкрай засмучений і сердитий на цих банківських ретроградів. Зрозуміло — доведеться розслаблятися. І зайшов за цим ділом до супермаркету. А там знову пиловсмоктуюче диво демонструють. Ось тут-то мені й сяйнуло. Сівши за виставковий стіл із червоного дерева, я вніс до своїх розрахунків усі необхідні корективи, починаючи з того, що замінив «Ракету» (бо ж вона ніколи не злітала над ринковим полем) на славнозвісний західний бренд, що стояв на роботі-винищувачі пилюки, який так вразив мене та інших громадян. Адже його можна запустити хоч на десяток кондомініумів — за місяць за оголосила консьєржок усіх і оббігає.
До банку я влетів за п’ять хвилин до закриття віконця. Дівчина, яка нещодавно оголосила мені свій вирок, уже фарбувала губки, одночасно домовляючись про побачення в нічному клубі. Але ознайомившись із новим варіантом розрахунків, не кажучи жодного слова, зникла за дверима. Через хвилину її кабінет заповнив собою керівник кредитного відділу. Він недовірливо оглянув мою змарнілу від хвилювання фігуру і тихо вимовив: «Ти, брате, геній». Після цього ми довго, обговорюючи поміж головним ділом ставки на тарифи та відкати, пили за винахідника дядька Дмитра, а також за ліквідність і рентабельність нашого підприємства (банк вирішив пристати до спілки).
Назавтра ми з дядьком Дмитром легко отримали потрібну суму. Купили по «Мерседесу» кожному, а також віднесли до майстерні на перемотування «Ракету». Її оператором наказом по фірмі призначили тітку Ксюшу і довели їй план обслуговування всіх 1235 квартир трьох наших об’єднаних кондомініумів. У перспективі вирішили опрацювати й інші об’єднання мешканців.
І справа, уявіть собі, пішла напрочуд добре. Мешканці, які перемогли з нашою допомогою француза, задоволені. Банк узяв під свій цілковитий контроль «Газонафту» і навіть став учасником міжнародного консорціуму. Шкода тітку Ксюшу, яка поступово спивається на грунті частування в кожній квартирі, та винищувача пилюки, який так і не вийшов за межі пункту демонстрації-презентації. А «Ракета» процвітає. На час нещодавнього капітального ремонту її замінював «Суперартемко», але тепер вона знову стала до лав діючих і трощить французів строго за графіком 1812 року. Пардоньте, брат мусью. А найголовніше, що вдячний «РосГазКонцерт» пролобіював призначення дядька Дмитра президентом «Газонафти». Останню теж не образили. Вона взяла на себе соціальну місію щомісячного підвищення газових цін для блага населення. Адже, як відомо, що корисно для «Газонафти» — те чудово і для всієї країни. А дядька Дмитра влада дещо зіпсувала. Мене він узяв тільки на скромну посаду рядового економіста і доручив наглядати за грошовими потоками кондомініумів. Чим вельми мене здивував... Я розраховував щонайменше на міністерське крісло.
