Що Україна отримає від статусу найближчого «сусіда» Європейського Союзу, які можливі наслідки розширення ЄС для соціально-економічної сфери нашої країни, а також перспективи економічного співробітництва України з Євросоюзом після його розширення — ці питання стали ключовими під час «круглого столу» «Розширення ЄС: нові можливості та перспективи для України», що відбувся у Національному інституті стратегічних досліджень.
Велика Європа — це не ідеологія розлучення. Це ідеологія «ЄС плюс» — Євросоюз плюс зона менш поглибленої інтеграції, до якої разом з іншими країнами входить і Україна. Такої думки притримується радник Президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень Анатолій Гальчинський. Він переконаний, що такий процес у геополітичному вимірі є винятково сприятливим для нашої держави. Доказом тому — березневий документ Єврокомісії про розширений Євросоюз «Ширша Європа — сусідство: новий вимір наших відносин зі східними та південними сусідами», в якому, зазначає пан Гальчинський, йдеться не про інструментарій «відгородження» розширеного ЄС від сусідніх країн, а навпаки — про механізми активної співпраці з країнами, що не є членами цієї організації.
Зокрема у рамках запропонованої Україні програми «Ширша Європа» наступної весни планується прийняття Плану дій, який з часом дозволить нашій країні вийти на внутрішній ринок ЄС, а також досягти полегшення візового режиму. Єдиний ринок з Євросоюзом в майбутньому для України, як стверджують в Єврокомісії, означатиме «чотири свободи»: вільне пересування капіталів, товарів, послуг та людей. Так що недоступною для України буде лише участь в органах управлiння Європейського Союзу. Створення зони вільної торгівлі між Україною та країнами ЄС згадується в Угоді про партнерство та співробітництво. Утім, це положення може бути реалізоване тільки після того, як Україна вступить у СОТ. За найбільш оптимістичних розкладів останнє може статися наступного року.
Євроінтеграційний вектор зовнішньої політики України цілком природний. Уже впродовж десятиліття Україна не лише політично, але й економічно тяжіє до Європи. Одночасно економічнеа «орієнтування» нашої країни на східного сусіда — Росію — з кожним роком слабшає. Якщо у 1994 році на російський ринок припадало майже 50% українського експорту товарів, у 2000-му — майже 24%, то у 2002-му цей показник знизився до 17,8%. Натомість частка нашого експорту до країн ЄС зросла за відповідний період з 7% до 19,2%. Спрямованість української економіки на Захід підтверджує і динаміка притоку іноземних інвестицій, зазначає Анатолій Гальчинський. На початок 2003 року прямі інвестиції в українську економіку з країн ЄС складали 34,4% від загального обсягу, а з Росії — менше 6% (хоч, звісно, йдеться про офіційну статистику, яка не враховує офшорних капіталів, а також участі російського бізнесу в дочірніх підприємствах). Звісно, що якісні характеристики західних інвестицій на порядок вищі від російських.
Чимало експертів упевнені, що приєднання до Європейського Союзу десяти нових членів лише посилить позитивну тенденцію зближення України з розширеним єврооб’єднанням. Спочатку — через торгівлю. На думку Анатолія Гальчинського, країни Центральної Європи не мають відчутного потенціалу розширення торгівлі на Захід, а тому будуть прагнути використати можливості українського ринку. Можна передбачити й перенесення низки орієнтованих на експорт виробництв з Чехії, Словаччини, Угорщини та Польщі в Україну, аби скористатися її конкурентними перевагами, а також задля виходу з-під дуже жорстких регуляторних вимог, які діють на території ЄС. Зазначені країни вже тепер схильні розглядати Україну як стратегічний трамплін для виходу на ринки інших пострадянських країн.
Інтерес до української економіки з розширенням Євросоюзу має зростати також і з боку Західної Європи. Як зазначила Надзвичайний та Повноважний Посол Італії в Україні Йоланда Брунетті Гетс, італійські підприємства частину свого бізнесу з інших європейських держав переносять в Україну, оскільки вважають її економічно привабливою. За словами Гетс, сьогодні Україні необхідно «підживлювати цю увагу». Адже однією з проблем залишається той факт, що Україну в Західній Європі, на жаль, досі погано знають. Країни ж Центральної Європи, які у 2004 році приєднаються до ЄС, мають стати для західноєвропейських держав своєрідним «вікном в Україну». Адже більшість з десяти кандидатів до вступу в Євросоюз добре знають Україну та мають чималий позитивний досвід співпраці з нею. «Це як сніжна куля, — зазначає пані Гетс, — яка все більше втягуватиме Україну до структур Європейського Союзу». Тему економічних перспектив України продовжила виконуюча обов’язки голови Представництва Європейської Комісії в Україні, Надзвичайний і Повноважний Посол Елен Крей. Вона зазначила, що з розширенням ЄС передусім «поряд із українським кордоном зростатимуть нові ринки». Україна має скористатися цією нагодою і змінами. «Для участі у великій грі Україні необхідно прийняти певні правила цього клубу», — підсумувала Елен Крей.
Власне, до цих «правил» Україна намагається підлаштуватись уже впродовж багатьох років. Окрім економічного процесу зближення для реалізації намірів на євроінтеграцію, наша держава також має адаптувати своє законодавство та національні системи права до стандартів Європейського Союзу. Як зазначив Геннадій Друзенко, виконуючий обов’язки директора Центру європейського та порівняльного права, концепція розширення Європи дала такий імпульс адаптації, що повністю ще його не оцінено. Програма «Ширша Європа» — гарна перспектива вирівнювання України у цій сфері. Як вважає пан Друзенко, наша країна адекватно сприйняла вимоги з боку Євросоюзу щодо необхідних змін у законодавстві та дуже швидко запровадила європейський алгоритм адаптації.
Сам проект розширення Євросоюзу доволі складний i може мати «побічні наслідки» для цілого регіону, у тому числі — й для України. На думку директора економічних програм Центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова Володимира Сіденка, якщо цей проект буде неуспішним, Україна зазнає набагато більших втрат, ніж передбачалося раніше. Лякає невизначеність майбутнього оновленого ЄС. На думку Валерія Чалого, директора міжнародних програм Центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова, «ми знаходимось у невизначеній системі координат: яким буде Євросоюз, якою буде Україна?» Більше того, на думку пана Чалого, існує ряд розбіжностей у поглядах та пріоритетах між Україною та ЄС. «Це не дорога з двостороннім рухом», — впевнений він, адже Євросоюз передусім лобіює власні інтереси у процесі свого розширення. Так, Україна наполягає на економічній складовій негативних наслідків, які можливі для неї на початковому етапі розширення ЄС.
Незважаючи на перспективи та вигоди у далекій та середній перспективі від розширення ЄС, у короткостроковій перспективі Україна може зазнати значних економічних збитків, які за різними підрахунками оцінюються у $250 — 500 млн. Це передусім пов’язане зі скороченням українського експорту до країн Балтії та подорожчанням експортних та імпортних товарів через припинення дії угод про вільну торгівлю, укладених Україною з цими державами. А також — через втрату традиційних ринків збуту в нових країнах-членах ЄС унаслідок поширення на них антидепінгових заходів ЄС щодо України; обмеження можливостей українського експорту внаслідок запровадження новими державами-членами ЄС європейських норм та правил технічного, санітарного, ветеринарного, екологічного регулювання, а також правил захисту прав споживачів. Окрім того, темпи зростання українського експорту до нових членів Євросоюзу є надзвичайно високими, така позитивна динаміка буде загальмована внаслідок розширення ЄС. Також ускладнення передбачаються і в інших сферах: при запровадженні візового режиму та більш складних технологічних схем руху через державний кордон транспортних засобів та вантажів, а також обмеження доступу робочої сили з України на ринки праці нових країн-членів ЄС та інше.
Усі ці труднощі очікують Україну вже у 2004 — 2005 роках, тому Київ намагається пом’якшити їхні наслідки шляхом переговорів із Брюсселем. Однак, як зазначив радник Президента України Андрій Фіалко, Європейський Союз — «дуже егоїстичний та міцний партнер для переговорів». Адже Брюссель нав’язує ті теми, які йому цікаві. У концепції нового сусіда, за словами Фіалка, так само проявляється «здоровий егоїзм» ЄС. Брюссель турбується насамперед про захист власних інтересів, якщо навіть йдеться про встановлення привілейованих відносин з країнами-сусідами, що передбачає собою проект «Ширша Європа».
Продовження теми на стор. "Подробиці"
