У добу незалежності возносили всіх наших (укупі з російськими) i зарубіжних письменників, котрі коли-небудь бодай згадували славне ім’я Івана Семеновича Мазепи. Дефо, Вольтер, Пушкін, Байрон, Меріме, Гюго, Мордовець, Сосюра... А ось про Чарльза Діккенса, здається, забули. Між тим ще зовсім молодим, у 1846 році, в «картинах Італії» творець образу безсмертного містера Піквіка, без жодних коментарів, як про щось саме собою зрозуміле та ще й добре відоме у всенькій Європі (англієць, мандруючи Італією, повідомляє про гастролі парижан), говорить про якусь виставу, в назві якої — прізвище нашого безсмертного гетьмана. Оскільки українського перекладу того англійського нотатника ще не з’явилося, цитуємо його російською.
«В день нашего приезда в Модену стояла чудесная погода, — фіксує британський класик красного письменства, — ...я вышел из собора через другую дверь и был внезапно насмерть испуган ревом самой пронзительной из всех когда- либо трубивших труб. И тотчас же из-за угла появилась конная труппа, прибывшая сюда из Парижа. Всадники прогарцевали у самых стен церкви, и копыта их лошадей промелькнули мимо грифонов, львов, тигров и прочих чудовищ из гранита и мрамора, украшающих ее стены. Во главе всей кавалькады ехал великолепный вельможа с пышными волосами, без шляпы, державший в руках огромное знамя, на котором было начертано: «Мазепа! Сегодня вечером!» За ними следовал мексиканский вождь с тяжелой грушевидной палицей. Как у Геракла».
І що найцікавіше, наприкінці дев’ятого тому цитованого московського тридцятитомника цілих п’ять рядків присвячується тлумаченню поняття... «Геракл!» А ось найменуванню гастрольного дійства — жодного! Ніби в Радянському Союзі зразка 1958 року — час появи названого тому — всі без винятку не тільки добре знали бунтівного та ще й анафемованого гетьмана допетровської й петровської доби, але й мали уяву про виставу, що ставили французи на Апеннінах у місті, відомому всім сучасним любителям футболу.
Не знаю, як для кого, а особисто для мене надто слабкою втіхою є міркування автора однiєї з численних біографій Івана Мазепи — Рене Мартеля з берегів Сени: «Маємо якихось двадцять творів англійською, французькою, німецькою та італійською мовами, де Мазепа зі своїм конем розбуджує подив, надиханий жахом... Ті твори, що притягали паризьку та лондонську публіку, не завсіди інтелігентної кляси... Уявімо собі, що який–небудь український письменник вибрав би свого героя, якогось би Лоуренса, що в Азії між арабами вмів організувати повстання, щезати серед пустині й нежданно появлятися, і ще для прикраси сього романтичного життя мав за собою дві-три любовні пригоди. Твір, який вийшов би з цього, нагадував би точнісінько те, що з Мазепи зробили в Європі великі та малі письменники».
Що ж, важко не погодитися з одним із авторів французької серії книг, за аналогією з якою Олексій Пєшков запровадив у СРСР надпопулярну серію «Жизнь замечательных людей»... Тому й хочеться не лише повнокровних перекладів українською світової класики, але й прискіпливих коментарів до неї. Інакше так і не знатимемо, чийого Мазепу ставили в Модені 1846 року!
