Цикл новорічних та різдвяних свят починається, власне, 19 грудня — у день відзначення смерті св. Миколая, одного із найбільш шанованих слов’янами святих. Хто тільки не брав собі у покровителі св. Миколая Чудотворця — і мореплавці-мандрівники, і кораблебудівники, і селяни (Миколай вважається опікуном худоби), і сироти, а загалом — кожна віруюча людина. У всіх тяжких, складних справах, там, де необхідна стійкість, працьовитість, безкорисливість, віруючі люди, а часто й невіруючі покладаються на заступництво цього святого. Не дарма переклад його грецького імені означає «переможець людей» — йдеться, безумовно, про його перемоги над гріхом у людині. Сам святий завжди був взірцем безкорисливості — гроші, майно не мали для нього нiякої вартості. Не дивно, що день пам’яті св. Миколая Чудотворця відзначається не один раз на рік. Уже в перші християнські часи Київської Русi 22 травня відзначався день Миколи теплого — на згадку про перенесення 1087 року мощів святого з міста Мир (Лікія) до Бару (Італія), де вони перебувають і зараз. (До речі, відзначення перенесення мощів великого східного святого до католицького Риму — то ще один доказ того, що Київська Русь не поспішала приймати ту чи іншу сторону в розколі християнства 1054 року.)
Про популярність святого в Україні яскраво свідчить і кількість храмів у Києві, йому присвячених. На Подолі як не піднімеш очі, то все побачиш той чи інший храм св. Миколая. Були в Києві і Микільська слобода, і Миколаївський міст (ланцюговий), і Микільський узвіз, і Микільський військовий собор (збудований Іваном Мазепою), і Пустинно-Микільський монастир. Таких присвят було так багато, що навіть після радянського спустошення дещо залишилося.
На відміну від багатьох інших святих, життя яких овіяне легендами, св. Миколай — історична особистість; його ім’я зафіксоване в списку єпископів — учасників першого Вселенського християнського собору 325 року, який зiбрав римський імператор Костянтин Великий. Як відомо, на цьому соборі розпочато формулювання тексту сповідування християнської віри — відомого всім «Вірую».
Свято зимового св. Миколая відзначалося з давніх-давен. У Західній Україні до цього дня випікають спеціальне печиво — «миколайчики», які кладуть дітям під подушки разом з іншими подарунками. На сході кроплять свяченою водою стайні, клуні, худобу. І саме після зимового Миколи розпочинався в Україні веселий «сезон» вечорниць — час веселощів, пісень, жартів, кохання і сватання.
Здавна існувало повір’я — якщо на ніч під св. Миколая загадати благочестиві побажання, то святий їх обов’язково виконає. Хоча, може, і не зразу. Як би хотілося прокинутися ранком і знайти під подушкою досі недоступні й такі необхідні кожному розкішні речі — скажімо, ім’я шляхетної і мудрої людини, яку ти з радістю і без найменших сумнівів обрав би Президентом. Або список дуже сумлінних, освічених і безкорисливих, як св. Миколай, депутатів та чиновників — імена тих людей, які мають у своєму житті одне-однiсiньке покликання, одну- однiсiньку амбіцію: служити країні, народу, робити все заради поліпшення його життя.
