Підписанню в Ялті у вересні цього року рамкової угоди про створення ЄЕП передували гострі політичні баталії. З цікавістю можна було спостерігати речі, майже небачені в українській політиці: урядові високопосадовці дозволяли собі діаметрально протилежні заяви стосовно векторів міжнародної інтеграції України. У, здавалося б, непримиренному зіткненні «євроінтеграторів» із «евроазіатами» доходило до того, що деякі урядовці у, так би мовити, «кращих радянських традиціях» ризикували «покласти партквитка» — настільки нищівно критикували їх товариші по партії. Зрозуміло, що в суперечках про несумісність входження України до ЄЕП з її курсом на европейську інтеграцію з обох таборів лунали апеляції до «волі народу». При цьому очевидна байдужість «народних мас» від початку давала підстави для припущення, що в народній свідомості такого конфлікту інтеграційних векторів не спостерігається.
Декілька соціологічних досліджень, проведених в Україні, це припущення підтвердили: українці готові увійти як до ЄС, так і до ЄЕП, ніби підтримуючи думку Гюнтера Ферхойгена, висловлену напередодні римського саміту Росія—ЄС: «Поки угоди по суті не суперечать одна одній, простори можуть розвиватися паралельно». Водночас елементарний здоровий глузд підказував, що така «несуперечливість угод» — річ вельми проблематична. Поставали питання: а що саме криється за готовністю українців брати участь у розвитку «паралельних просторів»? Як уявляють собі (та й чи уявляють узагалі) громадяни України, куди вони готові увійти, до чого увійти, чого вони очікують від інтеграції до таких різних міжнародних утворень? Ці питання й спробували дослідити експерти Центру соціального прогнозування, спираючись на матеріали соціологічного дослідження, проведеного в листопаді цього року (опитано 1364 респонденти у 58 населених пунктах, гранична похибка — 2,3%).
У цілому українці продемонстрували високий ступінь «інтеграційної готовності»: 70,7% підтримують вступ України до міжнародних організацій і лише 9,8% виступають проти цього. Традиційним виявився й «ступінь байдужості»: майже двадцять відсотків опитаних не мають жодної позиції щодо доцільності вступу України до будь- яких міжнародних утворень.
Опитування підтвердило, що громадяни здебільшого позитивно ставляться до вступу України як до ЄЕП, так і до ЄС. Якби в листопаді відбувся референдум щодо вступу України до ЄЕП, 58,9% проголосували б за вступ, а 19,3% — проти. 61,9% вважають вступ до ЄЕП вигідним Україні. При цьому 67,5% також підтримують можливий вступ України до Євросоюзу, а вигідним його вважають 65,5%.
Водночас, куди саме українці виявляють готовність увійти, уявляють вони, м’яко кажучи, не надто добре. Так, про самий факт існування Євросоюзу знають лише 73% опитаних. Навіть щодо переліку країн, які входять до ЄС, рівень обізнаності був дуже низьким. Найбільша кількість респондентів згадала Німеччину (68,7%), а, наприклад, Велику Британію назвала лише половина з тих, хто взагалі знає про існування Євросоюзу. Лише 27,7% опитаних правильно вказали, які країни входять до Єврозони, 51,7% не знають, що таке Європарламент, 64,2% не знають, що таке Єврокомісія, про Європейський центральний банк не знають 69,8%. Досить високими є й відсотки тих, хто має хибні уявлення про ці інституції, хоча й знає про їхнє існування. Щодо обов’язків, які накладає членство в ЄС, українці надмірного ентузіазму не виказують. До створення наднаціональних органів управління в рамках ЄС позитивно ставляться 33,7% опитаних, делегування частини прав України цим органам підтримали 31,1%, а з виконанням рішень наднаціональних органів Україною погодилися 32,3%. Лише 10,4% опитаних вірять, що вплив делегатів від України на прийняття рішень у наднаціональних органах ЄС буде вагомим. Лише 30% схвально ставляться до того, що Україні доведеться виконати багато умов для вступу до Євросоюзу.
Так само рівень підтримки вступу України до ЄЕП перевищує рівень знань про структуру, функції та призначення цього міждержавного утворення. Парадокс, але при тому, що вступ України до ЄЕП схвалили 61,9% опитаних, про цілі створення ЄЕП знали лише 55%. Перелічуючи країни-учасники ЄЕП, Росію назвали 88,2%, Білорусь — 86,9%, Казахстан — 69,5%. Крім того, було названо Узбекистан, Молдову, Азербайджан, Грузію, Вірменію, Таджикистан. Лише 26,9% опитаних знають, що питання про вступ України до ЄЕП дебатувалося у Верховній Раді. 28,7% вважають, що угода про створення ЄЕП підписана, 35,4% — що не підписана, а 35,9% не змогли відповісти на це запитання.
Найбільшу підтримку ідея створення ЄЕП знайшла в жителів Південного та Центрального регіонів, найменшу — в жителів Західного регіону. Натомість вступ до ЄС найбільшою підтримкою користується в жителів Північного регіону та Києва, а найменшою — на Півдні.
Запитання, для чого входити до цих міждержавних об’єднань, розв’язується українцями просто: головним завданням як ЄЕП, так і ЄС респонденти вважають створення вигідних умов для розвитку економіки країн-учасниць, а для себе особисто очікують підвищення рівня життя. При цьому вступ до ЄЕП більшість респондентів (42,8%) вважають вигідним для усіх країн-учасниць, тоді як вступ до ЄС більшість (38%) вважають вигідним насамперед Україні.
Головним наслідком вступу до міждержавних об’єднань громадяни України вважають ліквідацію митних та візових перешкод, які дозволять українцям знайти роботу за кордоном. При цьому пріоритет віддано відкритості західного кордону, що пов’язується в першу чергу із можливістю працевлаштування. Відкритість же східного кордону приваблює полегшенням спілкування з родичами.
Щодо наслідків можливого вступу України до ЄЕП, то опитані найбільш позитивно ставляться до створення в межах ЄЕП зони вільної торгівлі, митного союзу (під яким здебільшого хибно розуміють знову-таки можливість безперешкодного перетину кордону) та до міграції громадян України до інших країн ЄЕП. Причому, якщо можливість українських громадян поїхати на заробітки в інші країни розглядається загалом як явище позитивне, то приплив до України громадян Росії, Білорусі та особливо Казахстану оцінюється негативно. Останнє дуже красномовно свідчить про амбівалентність інтеграційних оріентацій українців: при тому, що 63,9% вважали казахів групою народів, з якою українці відчувають найбільшу спорідненість, лише 8,6% позитивно ставляться до зростання кількості громадян Казахстану на території України.
Запровадження єдиної валюти в межах ЄЕП схвалює близько 30% респондентів. До створення єдиної армії позитивно ставляться 25%, а до можливої участі українських солдатiв у бойових діях на боці країн-членів ЄЕП — менше 10% опитаних. 43,6% опитаних вважають, що в моральному плані вступ України в ЄЕП до жодних змін не приведе.
Щодо ЄС — навпаки: 45,4% респондентів вважають, що вступ до Євросоюзу піднесе почуття гордості за Україну. Від вступу до ЄС насамперед очікують введення безвізового режиму, створення на території України в рамках ЄС зони вільної торгівлі та притоку європейського капіталу. До запровадження в Україні євро позитивно ставиться близько сорока відсотків опитаних. Найгірше ставлення виявлено до можливого припливу іноземців, проте й така перспектива не подобається лише 28% опитаних.
Понад половини опитаних упевнені, що державний суверенітет України не постраждає в результаті вступу як до ЄЕП, так і до ЄС. 29% вважають, що вступ до ЄС обмежить суверенітет України, щодо ЄЕП такої ж думки 34% респондентів.
Щодо ж того, чи може Україна одночасно бути членом ЄЕП та ЄС, думки розділилися: 35,2% вважають, що може, 35,4% — що не може, а 29,4% було важко відповісти.
Попри те, що президент Росії Володимир Путін особисто вважав за потрібне розвіяти підозри щодо прихованих за ідеєю створення ЄЕП намірів відродити СРСР, назвавши це припущення «сапогами всмятку», дослідження також мало з’ясувати, як пов’язується у свідомості громадян створення ЄЕП зі спробами відродити СРСР. Виявилося, що близько 70% громадян вважають, ніби в СРСР їм жилося краще, ніж зараз, а 89,2% — що принаймні не гірше. Проте половина опитаних повертатися до Радянського Союзу не хотіла б, а третина опитаних вважає створення будь-яких союзів з країнами колишнього СРСР спробою відродити «єдиний могутній».
З огляду на надзвичайно суперечливий контекст російсько-українських взаємин останнього десятиліття, й зокрема на події, що розгорталися безпосередньо під час проведення соціологічного дослідження, неочікувано високим виявився рівень симпатії до росіян, продемонстрований українцями. 83,8% опитаних вважають російський народ побратимом українського. Причому ця думка переважає в усіх регіонах. Навіть на Заході, де цю думку поділяють найменше, до неї приєднується 65,1% опитаних. Щодо прийнятних взаємин з росіянами, то лише 16,6% респондентів притаманне ставлення до росіян як до іноземців. Більшість українців готові вступати з росіянами в шлюбні стосунки, бути колегами по роботі, сусідами, мешканцями одного міста чи села та приятелювати з ними.
Більше того, ставлення російських політиків до України 65,8% опитаних оцінюють як позитивне або нейтральне. Навіть висвітлення подій в Україні російськими ЗМІ вважають позитивним 40% респондентів. Враховуючи радикальні зміни, що сталися на політичній карті Росії після нещодавніх думських виборів, буде цікаво простежити, наскільки стійкою лишатиметься така оцінка українцями ставлення російських політиків до України.
У вiдносинах з Росією найважливішим, на думку опитаних, є збереження військового нейтралітету України (60,7% — «за» і 12,4% — «проти») та запровадження в Україні російської мови як другої державної (відповідно 55% — «за» та 25% — «проти»). Натомість різко негативно респонденти оцінили такі явища, як перебування російського військово-морського флоту на Чорному морі, можливість дислокації на території України російських військових баз, приватизацію росіянами об’єктів у Криму та будівництво в Керченській затоці дамби з Таманського півострова Росії до українського острова Коса Тузла. В цілому опитані виявили середній ступінь негативного ставлення до присутності російських інтересів в Україні. Як кажуть росіяни, «дружба дружбой, а табачок врозь».
Можливим воєнний конфлікт з Росією вважають 29,3% респондентів, неможливим — 53,8%, не змогли визначитися з відповіддю 16,8%. У відповідях на це запитання кидаються у вічі регіональні відмінності. Якщо на Заході можливість воєнного конфлікту з Росією припускають 50,8% опитаних, то на Сході — лише 16,3%. Показово також і те, що чим старша вікова група, тим менша кількість її представників схильна вважати, що воєнний конфлікт з Росією можливий.
Опитані виявили дуже низьку обізнаність і щодо стану справ у країнах — можливих учасниках ЄЕП. На запитання, що є найголовнішою проблемою у цих країнах, не змогли нічого відповісти щодо Росії — 49,2%, щодо Білорусі — 70%, щодо Казахстану — 84% опитаних. Відповіді (а точніше — неспроможність дати відповідь) на запитання, що Україна могла б запозичити з досвіду цих країн, лише підтвердили, що з реальним станом справ у країнах — майбутніх партнерах по ЄЕП — українці знайомі вкрай погано.
Що ж стосується можливих наслідків вступу до ЄС та ЄЕП, то, окрім можливості вчитися в російських вузах, всі позитивні очікування пов’язані зі вступом до Євросоюзу: безвізовий режим, працевлаштування на Заході та військовий захист з боку НАТО. Натомість лише 3,3% опитаних приваблює участь українців у охороні зовнішніх кордонів Казахстану й лише 1,4% готові брати участь у бойових діях у Чечні.
Отже, проведене соціологічне дослідження засвідчило, що жодного євроатлантично-євразійського конфлікту у свідомості українських громадян не існує. При цьому очікування від вступу як до ЄЕП, так і до ЄС значною мірою грунтуються на поганій обізнаності щодо їхніх функцій та щодо зобов’язань, які накладає на учасників цих об’єднань членство в них. Насамперед це стосується уявлень про Євросоюз, в якому українці вбачають перш за все вигідний ринок праці. Очевидно, що ці очікування мають відверто «споживацький» характер і свідчать радше про незнання реального стану справ та неадекватну самооцінку, аніж про наявність якогось «євроатлантичного» вектора у свідомості українців, а тим більше — про готовність докладати титанічних зусиль, що необхідні для досягнення Україною стандартів Євросоюзу.
З iншого боку, не набагато краще обізнані громадяни України й з реаліями пострадянських країн, що заявили про намір створення ЄЕП. Прихильне ставлення до цього міждержавного утворення має здебiльшого інерційний характер, який можна пояснити тим, що, попри зовнішнє несприйняття ідеї відтворення СРСР в цілому, ставлення до життя в складі Радянського Союзу в переважної більшості опитаних позитивне. Дається взнаки також і стійке позитивне ставлення до росіян, яке зберігається, незважаючи на відверто недружні дії з боку Росії щодо України, які мали місце останнім часом. Відсутність за готовністю підтримати вступ України до ЄЕП визначеної зовнішньополітичної позиції громадян підтверджується й тим фактом, що жодних принципових змін у своєму житті вони від цього не очікують і, тим більше, не бажають долучатися до розв’язання проблем майбутніх партнерів по ЄЕП.
Отже, можна прогнозувати, що населення України спокійно сприйме будь-який сценарій розвитку подій навколо створення ЄЕП. До того, щоб увійти до цього об’єднання, громадяни морально й психологічно готові. Водночас яскраво вираженого прагнення, гострої потреби в такому об’єднанні вони не виявляють. Гра на протиставленні євроатлантичного вибору виборові на користь ЄЕП підтримки у населення не матиме: в його свідомості такого протиставлення не існує. Водночас не варто розраховувати на ефективність використання антиросійської «карти»: досі надто високим лишається рівень прихильного ставлення українців до росіян — навіть попри те, що з боку росіян такої ж взаємної симпатії немає. Показово, що такі «побратимські» почуття до росіян співіснують з доволі негативним ставленням до розширення російської присутності в Україні: тому й прагнення до створення союзу з Росією в українських громадян не спостерігається.
Проте результати нашого дослідження спонукають подивитися на цю проблему й під іншим кутом. Чи дійсно Україна лишається жаданим об’єктом імперських зазіхань чи капіталістичної експансії? На що можна сподіватися українцям, якщо від будь-якої інтеграції прагнути лише взяти? Питання, вочевидь, риторичні...
