На Закарпатті особливою популярністю в народі користується образ Діви Марії. Не тьмянів він навіть тоді, коли Боже слово було під забороною. А «незрівнянної етичної сили й моральної чистоти пісні про Діву Марію, — за висловом доктора філософії, професора, ректора Української богословської академії імені св. Кирила і Мефодія Віктора Бедя, — увійшли у плоть і кров нашого народу, стали невід’ємною частиною його духовного життя. Бо ці твори — передусім патріотичні». Далі філософ наводить цікавий факт, що в 1937 році в містах Ужгороді, Мукачеві, селах Невицьке, Імстичево, Студений пройшло національно-релігійне ювілейне свято — 900-ліття проголошення Матері Божої Царицею українського народу, що засвідчувало шанобливе ставлення закарпатців до найріднішої Неньки.
Тому радісно, що в найбільшому на Україні обсязі (та ще й з нотами), під егідою Української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія, вийшли «Богородичні пісні» у видавництві «Закарпаття». Тексти й мелодії записав упродовж останніх десяти років знаменитий фольклорист, кандидат філологічних наук Іван Хланта.
...Після офіційного визнання Марії Богородицею в 431 році на Ефеському соборі її культ став поширюватися серед християн. На честь Богородиці будували храми, засновували монастирі. В п’ятому столітті з’являються Богородичні свята, під час яких відзначають важливі дати життя Діви Марії — Різдво Богородиці, Введення у храм, Благовіщення, Успіння. Як свідчать писемні джерела, першим поетом, котрий уславив Пречисту Діву Марію, був святий Єфрем, який народився близько 306 року. В монастирі він написав тисячу рядків поезій сірійською мовою й вважається «першим поетом Марії»... А в 510—525 рр. невідомий автор написав акафіст — похвальну молитву на честь Пресвятої Богородиці. Відтак в Україні, зокрема й Закарпатті, створено чимало духовних пісень, присвячених Діві Марії, яка живить віруючих незнищенною небесною енергією. Відомо, що перший християнський храм у Києві, названий згодом Десятинним, зведено на честь Успіння Божої Матері. Побожні християни тісно пов’язують своє життя з її заступництвом та покровом, щиро моляться й благально простягають руки, шукаючи в неї притулку та розради («Діво-Мати, заступай нас», «Ми до Тебе прибігаєм», «Молимо Тя, Діво», «О Маріє, Мати Божа, зглянься на нас», «Під покров Твій прибігаєм» та інші тексти).
Дослідник історії духовних пісень про Божу Матір Юрій Медведик зазначає, що «приблизно з другої половини XVII століття на тлі західноєвропейських та передусім центрально-східноєвропейських культуротворчих тенденцій українськими музикантами та поетами було започатковано традицію творення іконославильних текстів. Таким чином у національному духовнокантовому мистецтві з’явився фактично осібний тематичний напрямок, творці якого мали на меті прославити ті чи інші ікони, прояви чудотворності котрих досить часто фіксувалися як самими мирянами, так і офіційними церковними ієрархами по всій Україні» (Медведик Ю. Українські Богородичні канти другої половини XVII—XVIII ст. // Народна творчість та етнографія. — 1999. — №4. — С. 71).
Пісні, записані ужгородцем Іваном Хлантою й присвячені Діві Марії, сповнені натхненного благородства та душевної краси. У піснях Богородиця виступає Небесною Матір’ю, Царицею, носієм Вищої правди та Милосердя. «Для народу такі пісні, — зазначає І. Хланта, — служать поштовхом до життя згідно з Божими заповідями, і доки ми будемо уславляти Матір Божу, нас не здолає сила диявола». Класичним взірцем до цієї цитати може слугувати пісня «О Маріє, Мати Божа Пречиста».
Не всі пісні рівноцінні за художньою майстерністю. Це залежало від обдарованості піснетворців. Одначе чимало богородичних пісень свідчать про справжній талант. Кожен із різновидів духовних творів має свої особливості. Багато Богородичних пісень складаються з двох частин: у першій — заклик, у другій — приспів, який повторюється після кожного куплета чи рядка. Така побудова зумовлена тим, що пісня призначена для всенародного виконання. Коли йде процесія, ведучий голосно проказує куплет, а потім усі разом співають його. Приспів проказується один раз, а далі вірники повторюють його співом («О, Мати Божая», «Діво-Мати, заступай нас», «Пренепорочна Маріє», «Радій нині, Мати Божа», «Молимо Тя, Діво» тощо).
Пісенник І. Хланти «Богородичні пісні» — перша в незалежній Україні спроба повернути людям хоча б дещицю багатющої духовної спадщини, накопичуваної нашими предками упродовж століть. Зазначимо, що перша систематизована збірка українських духовних пісень iз нотами — «Богогласник» — з’явилась у Почаєві в 1790 році, а перевидавалася в 1805, 1821, 1850 рр., була також широко відомою й на Закарпатті. Інші видання були рукописними. В минулому столітті вперше духові пісні на Закарпатті були належним чином опубліковані (на жаль, без нот) у збірнику «Пісенник или собраніє пісней, поємых во дни праздников и наречитых святых, равно пісней покаянных и надгробных» (Унгвар: Книгопечатня акціонерного общества «Уніо», 1913). Збірник упорядкував і підготував до друку священик Уриїл — він же письменник Іван Сільвай.
