За даними міжнародної організації «Трансперенсі Інтернешнл», яка з 1995 року випускає бюлетень «Індекс сприйняття корупції», Україна посіла 111-те місце із 133 країн, названих у звіті цієї організації від 7 жовтня 2003 року. На Україну як на державу з дуже високим ступенем корумпованості вказують у своїх дослідженнях Світовий банк та Міжнародний валютний фонд. Водночас міжнародні спостерігачі, зарубіжні політики та науковці пропонують Україні численні рецепти подолання корупції, які зазвичай зводяться до рекомендацій розвивати в країні інститути громадянського суспільства або перенести на український ґрунт досвід антикорупційних кампаній, що мали успіх у деяких країнах Західної Європи. Традиційним для західних аналітиків є покладання відповідальності за високий рівень корупції в Україні на представників влади. При цьому виникає елементарне запитання: а чому ж населення України, яке потерпає від чиновницького здирництва, не виявляє жодних ознак масового невдоволення? Чому представники українського бізнесу не докладають активних зусиль задля подолання хабарництва — цього головного гальма на шляху України до вільної, чесної та прозорої ринкової економіки?
ГОТОВІ ДО БОРОТЬБИ... НА СЛОВАХ
Видається, що ті, хто вважає, буцімто для подолання корупції в Україні достатньо усунути від влади корумпованих чиновників, демонструють глибоке нерозуміння рівня «корупційної готовності» українського суспільства, неспроможність усвідомити, як оцінюється здирництво та хабарництво пересічними громадянами України, які нерідко виявляють прихильне ставлення до цих негативних, з точки зору стандартів демократичного суспільства, явищ. Саме вивченню ставлення українських громадян до корупції й було присвячене соціологічне дослідження, проведене Центром соціального прогнозування. (Дослідження проводилося методом опитування та фокус-групового інтерв’ю й проходило 7 — 18 жовтня 2003 року, опитано 1364 респонденти).
На перший погляд, отримані результати у порівнянні з оцінками, якими рясніє зарубіжна преса, можуть видатися дещо несподіваними. Виявилося, що громадяни України далеко не поділяють переконаності західних спостерігачів, нібито високий рівень корупції є чи не найболючішою проблемою сучасної української держави. Таку думку поділяють лише 15,1% опитаних.
Утім, на рівні абстрактних декларацій українці категорично засуджують корупцію. 85,3% опитаних вважають хабарництво ненормальним явищем, а 95,5% впевнені, що з корупцією необхідно боротися. Дослідження також підтвердило усталену «корупційну» репутацію певних державних інституцій та сфер суспільного життя. Найпоширеніша корупція як явище, на думку респондентів, у медицині, в роботі ДАІ, у вузах, в діяльності численних контролюючих органів та у судах. Головними причинами корупції респонденти вважають особисту непорядність чиновництва та недосконалість українського законодавства, яке створює сприятливі умови для здирництва. 73,4% стверджують, що відчувають ненависть до хабарників, і лише 14,4% зізналися, що дають хабарі з власної ініціативи.
Водночас опитування та фокус- групове інтерв’ю виявили суттєвий розрив між словесними деклараціями та реальною налаштованістю українських громадян на корупційні дії. Це дається взнаки вже на «світоглядному» рівні. Так, 56% респондентів вважають, що, оскільки закони недосконалі, іноді їх можна порушувати. 68,3% заявили, що «серйозні питання можна розв’язувати лише через друзів та знайомих». Щодо хабарництва у прямому сенсі слова, то 28,4% вважають буцімто плата чиновникові за виконання його службових обов’язків не є хабарем, а нормальною винагородою за послугу. 79,7% погоджуються з тим, що для розв’язання серйозних проблем іноді доводиться платити гроші або робити подарунки, а 65,2% впевнені, що люди не беруть хабарі лише тому, що позбавлені можливості робити це.
ГНУЧКІСТЬ ПРИНЦИПІВ ЧИ НЕВІГЛАСТВО?
Опитані продемонстрували не лише не надто високий рівень законослухняності, а й неабияку моральну «гнучкість». Моральний дискомфорт через необхідність давати хабара відчували лише 39,6% респондентів, тільки 30,8% не дають хабарів з принципових міркувань. Натомість 20,7% пишаються своїм умінням «вирішувати питання», а 21,4% настільки звикли давати хабарі, що взагалі жодних емоцій з цього приводу не відчувають. Цікаво, що, даючи хабара, почуття страху відчувають лише 3,7% опитаних, і тільки 1,3% стурбовані з приводу можливого осуду цих дій з боку оточуючих. Така «сміливість» може знайти своє пояснення у вражаюче низькій обізнаності щодо кримінальної відповідальності, передбаченої українським законодавством за давання хабарів: 13,1% нічого про це не знають, 17,6% вважають, що за давання хабара здійснюється адміністративне стягнення у вигляді штрафу, а 16,7% взагалі впевнені, ніби жодного покарання законом у таких випадках не передбачено. Отже, давати хабарі більшість українських громадян не соромляться й не бояться.
Цікаво, що корупційні дії далеко не завжди є наслідком прямого здирництва. В ситуації, яка потребувала для свого розв’язання хабара, його давали 77,4% опитаних. При цьому 49,6% респондентів стверджують, що давали хабарі, виходячи з усталеної практики, 12,8% давали хабара з власної ініціативи, й лише у 35,5% випадків чиновник натякав на необхідність хабара. Водночас більшість опитаних впевнені у тому, що хабар є дієвим засобом розв’язання проблем. 93,5% респондентів відзначили високу «ефективність» хабара, й лише 3,7% відзначили, що дії чиновників після отримання хабара не покращилися.
Одним із найважливіших чинників, що створюють живильне середовище для корупції, є тіньова економіка. Опитування бізнесменів, проведене в ході дослідження, показало схильність до приховування прибутків та високий ступінь «корупційних витрат» в процесі підприємницької діяльності. 17,1% опитаних приватних підприємців заявили, що частка місячних коштів фірми, яка витрачається на хабарі, перевищує 25% (26,8%, вказали, що на хабарі витрачають до 10% коштів). Респондентам було також запропоновано висловити своє ставлення до поширеної практики виплати зарплати «у конвертах». Негативне ставлення до цієї практики висловили лише 9,2%, 25,6% вважають, що це явище можна подолати тільки шляхом зміни податкового законодавства, а 37,3% цю практику підтримують.
ПОКАРАННЯ ІЗ СПІВЧУТТЯМ
Найбільшу схильність до корупційних дій демонструють ті, від кого, на перший погляд, найменше можна було б цього очікувати, — люди з вищим рівнем освіти, з вищим рівнем прибутків та представники молодших вікових груп. Найбільша кількість людей, готових давати хабара для розв’язання своїх проблем, виявлена серед опитаних з вищою та незакінченою вищою освітою (84%), серед тих, хто має високий рівень прибутків (80%), та серед людей у віці від 25 до 35 років (68,2%). Тобто позитивна налаштованість на хабарництво притаманна тим, хто складає інтелектуальну та бізнесову еліту суспільства, та тим, кому належить майбутнє цього суспільства.
Показове й «співчуття», з яким населення ставиться до корупційних дій. 48,1% вважають, що хабарництво можна виправдати тим, що «усі беруть», що «треба ділитися з начальством», або тим, що при низькій зарплаті чиновникові треба «сім’ю годувати».
Отже, нічого дивного, що 43% опитаних переконані, ніби боротьба з корупцією в Україні ( марна справа, попри те, що, як ми бачили, 95,5% заявляють буцімто боротися з корупцією треба. Це — чергове свідчення розбіжностей між загальними деклараціями громадян України та їхньою реальною оцінкою ситуації, що склалася з корупцією в країні. Цим пояснюється й практична відсутність чіткого уявлення щодо ефективних способів боротьби з корупцією.
Притаманний мешканцям пострадянського простору «каральний» ухил свідомості дається взнаки в тому, що єдиним заходом, який отримав підтримку більшості опитаних (67,4%), виявилося посилення кримінальної відповідальності за здирництво. Натомість жоден з «цивілізованих» рецептів подолання корупції широкої підтримки у населення не знаходить. Навіть пропозиція заповнювати, окрім декларації про прибутки, ще й декларації про витрати знайшла підтримку лише у 30% респондентів. Населення також явно не готове долучатися до активної боротьби з корупцією. Ідея впровадження в Україні практики анонімних повідомлень про корупцію, яка діє у багатьох західних країнах, отримала підтримку лише у 15,1% опитаних. Натомість 20,3% висловлюють побоювання, що така система може перетворитися на знаряддя дискредитації чесних людей, а 16,2% не вірять у ефективність такої системи, оскільки, на їхню думку, корупція — невід’ємна складова нашого життя. Співпрацювати з владою в боротьбі з корупцією населення не схильне: «стукати» народ явно не готовий.
Зусилля влади, скеровані на подолання корупції, відомі населенню дуже погано. Це може видатися неймовірним, але 63,6% опитаних не змогли назвати жодної резонансної кримінальної справи в Україні, порушеної у зв’язку з корупцією. Лише 19% назвали справу Тимошенко, 16% — справу Лазаренка. Характерно, що за таких обставин респонденти переконані, що корупційні справи або порушуються владою проти опонентів (37,1%), або за гроші, аби знищити конкурентів (20,6%). Лише 25,2% вважають, що ці справи порушуються на законних підставах.
ЖЕРТВИ ТА ЗВИНУВАЧЕНІ
Наведені дані свідчать про те, що не лише на рівні повсякденної поведінки, а й на рівні глибоких переконань населення України виявляє високу схильність до корупційної діяльності.
Водночас продемонстрований опитаними правовий нигілізм та цинізм дозволяють їм вбачати у корупції не лише здирництво, яке завдає шкоди громадянам, але й ефективний засіб досягнення цілей, недосяжних у правовий спосіб. Наприклад, населення твердо переконане у високій корумпованості ДАІ або вузів. Проте не варто забувати, що більшість фактів хабарництва з боку працівників автоінспекції своєю первинною причиною мають порушення водіями правил дорожнього руху. Отже, найдієвішим засобом боротьби зі здирництвом з боку працівників ДАІ мало б стати бездоганне дотримання водіями правил. Однак саме цієї готовності ми й не спостерігаємо: водії й надалі нехтують правилами, відкупаються, лають працівників ДАІ та бажають, аби їх усіх віддали під суд. Так само хабарництво під час прийому до вузів, як правило, відкриває дорогу до вищої освіти абітурієнтам, які мають значно менше шансів потрапити на студентську лаву на підставі чесного конкурсного відбору. А оскільки батьки стурбовані долею власної дитини, а не тим, аби у приймальних комісіях запанував дух чесної та прозорої конкурентної боротьби, вони з готовністю платять хабарі під час вступу, висловлюючи в подальшому обурення з приводу того, що їхній дитині доводиться платити за кожен залік. Дослідження вкотре показало, що в разі, коли наші громадяни відчувають моральну виправданість певних дій, вони легко нехтують їхнім правовим змістом. Саме тому вони з готовністю платять маленького хабара замість того, щоб сплачувати великі податки. Проте і зі зниженням податкового тиску, як ми бачили, великих надій ніхто не пов’язує, адже не платити нічого — краще, ніж хоч мало, але платити. Плата «у конвертах» — прямий наслідок високих податків. Проте, як ми бачили, опитані значно більше схильні отримувати плату у такий спосіб, аніж боротися за зниження податків. Це — вияв загальної стратегії поведінки українських громадян: в разі, коли законодавство перешкоджає досягненню власних цілей — шукати шляхи для оминання правових перешкод, а не боротися за вдосконалення законів.
Громадяни пострадянської України живуть зі стійким переконанням, що держава їм «недодає», а відтак вони керуються тезою: «якщо сам не візьмеш, то ніхто не дасть». Це й призводить до того, що, попри заяви про ненависть до хабарників, громадяни демонструють розуміння мотивів здирників і, як ми бачили, часто схильні вбачати потенційного хабарника у будь-кому, вважаючи, що ті, хто хабарів не бере, просто не мають такої можливості. Це пояснює, чому реальні заходи для боротьби з корупцією не користуються популярністю у населення, чому воно не виявляє готовності до співпраці з державою. Тому населення з готовністю і почуттям помсти сприйме звістку про ув’язнення корумпованого чиновника: люди щиро вважають себе жертвами чиновницького здирництва. Проте очікувати активного долучення до боротьби з корупцією з боку населення, майже 80 відсотків якого вважають хабарі припустимим засобом для розв’язання серйозної проблеми, не варто. Завдання подолання корупції українське населення покладає, в першу чергу, на владу. Проте не подолання корупції воно чекає від влади у першу чергу. Це дає підстави припустити, що проголошення боротьби з корупцією може виявитися значно ефективнішим гаслом в очах світового співтовариства, аніж в очах українського населення. Натомість українське населення з цікавістю, але стоячи осторонь, спостерігатиме за тим, як корумпована, з його точки зору, влада самотужки свою корумпованість і викорінюватиме.
