Бувають рідкі часи, коли багатозначуща загадковість і велична незрозумілість дій людей, керівників, владців, щезає і все стає явним. Так ніби ми присутні при спостереженні чуда проявлення фотографії. Бачиш, що король голий.
Дуже добру справу зробила ваша газета («День», №196 від 31.Х.03), що опублікувала текст обговорення тузлинської кризи в програмі «Свобода слова» на НТВ. Треба, щоб чим ширше коло читачів, жителів України знали справжнє, а не вдаване обличчя російського істеблішменту і його відношення та намірів щодо України. Адже їх ціль – встановлення режиму панування, гегемонії над Україною і українцями. Надіятися на щось добре з такої політики нічого, але враховувати і протидіяти мусимо.
Звичайно, опублікований текст не несе тих барв і нюансів, що можна було спостерігати по телевізору. Я бачила цю передачу. Я бачила і ту передачу по НТВ, де російські депутати насміхались над книгою нашого Президента «Україна не Росія». Та безпардонність справляє дуже неприємне враження. Далеко там до поваги до нашого Президента. Таке враження, що російська керівна верхівка і не збирається до Європи. А для нас європейськість то в значній мірі рівність і толерантність.
Весь показаний російський бомонд діяв в одному напрямку. Одні грубіше, інші м’якше. Але всі вони хочуть підпорядкувати собі все. Їм треба Миколаїв, Херсон, Одесу. А в світлі останніх подій в Донецьку, їм треба і Донбас. Чия це та п’ята колона вже там і скандує «Путін наш президент...»?
Я не знаю, що виграв, а що програв блок «Наша Україна» намагаючись провести з’їзд в Донецьку, але для мене, як пересічного спостерігача, багато що стало явним.
Про донецьких «братків» слава по Україні йде не перший день. Тепер ми всі побачили їх на вулиці. Хто прививає їм смак до вуличної дії, до певних політичних гасел. Хто хоче привчити до антиукраїнських гасел? А потім ми дивуємося, що в Донбасі закривають українські школи, а кількість українців, що втратили рідну мову, зростає.
Не лише народ обирає свою владу. Але і влада виховує своїх підлеглих. Так хто є справжня влада на східних теренах? І кого, і як вона виховує?
У нас в Ужгороді живе багато вихідців з Донбасу. Живуть і закарпатці в Донбасі. Ніякої особливої різниці в їхньому світосприйнятті, в життєвих інтересах немає. Не хотілося би, щоб в чиїхось інтересах, під фальшивими гаслами створювалася і потім роздувалася надумана політична вісь Схід–Захід. Це результат роботи не рядових громадян. І це не якийсь історичний спадок.
Довгострокові цілі керівного прошарку Росії по відношенню до України досить давно відомі всім, хто цікавиться українсько-російськими відносинами. Добре відомі вони і нашим урядовцям. І закономірно, коли підписувалася угода про ЄЕП, ряд міністрів і політиків заявили свої зауваження і застороги. І розумно. Бо українці хотіли бачити в ЄЕП тільки вільну економічну зону, а росіяни – обмеження суверенітету України аж до відмови від власної валюти. На такий варіант основна маса українців не була згодна ні під яким соусом. Історія щось учить.
Ну і що ми побачили? Керівництво партії трудовиків зразу пригрозило вивести своїх думаючих міністрів зi складу уряду, якщо вони не підтримають ЄЕП. Можливо, так вони хотіли реалізувати свої, скажімо, економічні інтереси. А де тут питання самозбереження і розвиток українського народу, української нації? Ніде. Зразу проявилося питання: «А чиї вони слуги?».
Багато що засвітила Тузла. Але далеко не все. В тіні лишається російська економічна експансія. А це скупівля заводів, земель, інфраструктури, газет, телеканалів тощо. Це процес тихий. На закінчення доречно привести слова Клари Гудзик: «У часи Виходу обраний народ мав великих вождів-пророків... Але як виходити з неволі тим народам, «пророки» яких заняті тільки одним – поклонінням золотому тельцю?».
