«До виборів ще рік, — нагадав Президент України Леонід Кучма журналістам, які поцікавилися на нещодавній прес-конференції глави держави його думкою стосовно того, чи варто парламентській більшості вже нині визначатися з єдиним кандидатом у президенти. — Вважаю недоцільним». Проте для кого «ще рік», а для кого й «лише рік», протягом якого слід спробувати підняти рейтинг можливого претендента на участь у президентському марафоні до надхмарних висот, щоб його світлий образ закарбувався в головах і душах виборців!.. Не претендуючи на лаври авторів підручників з піару, іміджології тощо, «День», проте, вирішив дати ймовірним претендентам головного призу-2004 кілька порад — зрозуміло, з допомогою наших експертів. У тому числі й тих, чиї сфери діяльності далекі від політики — на перший погляд...
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Термін «харизма» пов’язаний із проблемою енергетики людини, її природних даних, здатності впливати на масову свідомість або на окрему людину. У зв’язку з цим хочу спробувати класифікувати типи політиків, які були запитані в Україні протягом останніх років.
У перші роки незалежності найяскравішими й найуспішнішими в масовій свідомості були політики-символи, пов’язані з початком змін, громадськими формами на кшталт Народного руху, що втілював собою початок реформ і незалежності. П’ять-шість років тому на перше місце виходили люди — ставленики влади, «господарники», — це було популярно. Навіть молоді політичні кадри вимушені були йти на якусь господарську роботу або державну службу, щоб заробити собі репутацію політика часу. До речі, прихід олігархів на міністерські та губернаторські пости вельми характерний для того часу.
Виклик нашого часу пов’язаний із тим, що нині, зважаючи на різку політизацію масової свідомості та соціальний запит на зміни, суспільству потрібен «вчинковий» політик — здатний здійснювати зрозумілі соціальні дії та приймати ефективні політичні рішення. Чи то ініціативи, оргзаходи, чи то своєчасна й адекватна ідеологічна відповідь на виниклу в суспільстві проблему. Це є критерієм і способом нарощування рейтингу. Щоб наростити харизму, потрібно здійснювати ВЧИНКИ. А коли політик рекомендує приймати рішення, а реально бере участь в альтернативному рішенні, він сам себе дискредитує і руйнує імідж «людини слова».
90% українських політиків, особливо пов’язаних із владою, на жаль, поводяться, як взвод. Дехто навіть починає жартувати, що вони, мовляв, рядові солдати. Але в суспільстві на сьогодні спостерігається відкат від сприйняття політика як рядового виконавця. Йде запит не просто на яскраву зовнішність або епатаж, а на вчинкову особистість, котра здійснює акти, результативні для суспільства. Інтуїтивно дехто це відчуває. Тому одні поспішають друкувати нові гроші, iншi проводять регіональні форуми... Але це спонтанні речі, що відображають інтуїтивне відчуття запиту суспільства. Іспит із Тузлою та ЄЕП показав, що між вчинком й епатажем існує різниця. Гадаю, в 2004 році вчинковий критерій буде визначальним у реакції масової свідомості на кандидатів у президенти.
Віктор РИБАЧЕНКО, віце-президент Асоціації політичних психологів України:
— Харизма — це те, що дане тобі Господом Богом і долею, що породжене твоєю біологічною організацією. Вона виявляється в тому, наскільки сильно особистість тієї або іншої людини відображається в масовій свідомості. Жодне тренування не допоможе харизмі, але може бути навколохаризматична майстерність. Наприклад, людина вміє розмовляти з натовпом, — але й бездарного можна навчити ораторському мистецтву, щоправда, там не буде польоту. Божій іскрі не навчиш, але можна навчити ремеслу. Складові частини цього ремесла: психологічно грамотно вибудуване спілкування, вмілі модуляції голосу, вивірене жестикулювання, спроба бути помітним.
Проте тут від великого до смішного — тільки крок. Є політики, які дуже хочуть бути харизматичними. Зрештою вони постають смішними через те, що набридають своїм дрібненьким миготінням. Не відчувається величини і впливовості. Людина просто починає мигтіти і дратувати. Величину політичної особистості також можна натренувати: людина має зайнятися серйозними масштабними питаннями. І тут людина необдарована може бути схожа на маленького Сізіфа, який намагається закотити на гору дуже великий камінь, який може згодом його розчавити. Можна наростити ремесло, удосконалити маніпулятивні техніки, але не можна наростити таємничі та невловимі сторони харизми.
Великі харизматики, які увійшли в політичну історію, теж таємно вчилися цьому ремеслу. Таємно від усіх можна намагатися це робити на якійсь приватній телестудії. В оточенні одного-двох тренерів можна навчитися виразності, спроб впливати, вмінню ефектно говорити. Нікому не показуючи свої жалюгідні спроби, потрібно працювати, поки не проклюнеться щось справжнє. Людина може вирости до рівня вмілого політика, але якщо він не харизматичний від природи, бездіяльний і безініціативний, якщо його погляд не пломенистий, в очах не світиться божевільний азарт, що виривається зсередини, як гейзер з грунту, то всі спроби наростити харизму — марні.
Тільки харизматична особистість робить історію, тільки особистість, яка володіє напівгіпнотичним впливом на маси, може запалити народ. До харизми входить здатність викликати довіру, симпатію. Якщо її немає, немає людської привабливості, а за всім відчувається злість, холодний розрахунок, бажання егоїстично досягти політичних цілей, то люди такого політика не сприймають. Харизматик — той, хто, як видатний актор, або відчуває, або зуміє переконати натовп, що його цінності — це спільні цінності, його головний інтерес —це інтерес народу. Якщо він зуміє це щиро подати, його харизматичність зросте. Політикам необхідно намагатися відійти від егоїзму та стати альтруїстами з величезною переконаністю.
Андрій КУРКОВ, письменник:
— Зовнішній вигляд наших нинішніх політиків — справа другорядна. Тим більше, що вони ним однаково не займаються. Харизма більше залежить від оточення політика («короля робить почет»), і від того, як він розмовляє. А як правило, політика оточують люди з абсолютно негативною харизмою, незалежно від того, чи є вони його охоронцями, чи спонсорами його виборчої кампанії. Якщо в цих людей вигляд не інтелігентний, то тінь впаде і на політика. Звісно, це люди, яких не можна позбутися, проте треба просити їх іноді відійти убік або порадити їм хоча б потурбуватися про свій зовнішній вигляд, навчитися усміхатися і вживати мінімум грубих слів. Ну і, крім того, в нас відсутня школа жестів. Наші політики майже всі недорікуваті. Якщо в нас з’являться політики, які навчаться говорити закінченими реченнями, а їхні жести і міміка відповідатимуть сказаному, це буде величезним плюсом. Це та сама харизма, але глибшої психологічної дії, ніж правильно підібрана краватка або волосина до волосини вкладена зачіска.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, художній керівник театру «Сузір’я»:
— Харизма — це те, чим Господь наділяє людей — своїх посланцiв. Звісно, зовнішність і манери в політичних технологіях багато що значать, але прямого вiдношення до харизми не мають. Я думаю, що насправді багато політиків уже знайшли для себе свої образи. Мені як режисеру зрозумілий інший бiк політичних ігор — це режисирування свого шляху до окресленої мети, котре складається передусім із вчинків. Тобто дій, які є певними фактами біографії людини. А оскільки це політик, то це вже і факти історії країни. Гадаю, вчинки насамперед визначають харизму. А що стосується зовнішнього вигляду тощо, то, напевно, тут є й національні особливості. Тому що, наприклад, у Росії добре, коли політик випив, заспівав або сказав щось різке. Мені здається, хороший політик у нашому розумінні — розсудливий і спокійний. І головне — такий, який не пропонує якихось революцій. Українці революції бояться та всіляко уникають різких рухів. Крім того, я думаю, що цей процес двосторонній — одна людина вибудовує свою лінію поведінки, а інші її намагаються якимсь чином переусвідомити, і в своїй оцінці абсолютно змінити мету, яку ставить перед собою опонент. З цього погляду, «гнані і голодні» — це все-таки ідеал української людини. Як не дивно, ми хочемо допомогти не слабким, а сильним. Нині я бачу ситуацію, коли противники того або іншого політика створюють йому набагато більшу рекламу, ніж його друзі та він сам. Тому мені здається, що це складний, можливо, навіть не завжди регульований і передбачуваний процес. Можливо, нормальний, природний, а отже, мудрий плин життя виявляється сильнішим за будь-які політтехнології, результат дії яких в абсолютній більшості випадків непередбачуваний.
Звичайно, хотілося б, щоб наші лідери були людьми культурними, гарними, елегантними, здоровими. Але я згадую французького президента Жоржа Помпіду, який багато і тяжко хворів. У нього завжди були роздуті нижні повіки. І з ним завжди їздив художник з освітлення — прес-конференції відбувалися за дуже сильного освітлення обличчя, що приховувало цю деталь. Хороше освітлення — це елемент театру. Вважаю, хороше освітлення — в прямому і переносному значенні — на сьогодні найефективніший засіб для створення харизми лідера.
